Екоактивістка з Харкова Іра Білик не тільки сортувала вторсировину і пропагувала життя у стилі «нуль відходів» (зеро вейст), а й заснувала власний бренд – Bilka, – багаторазові торбинки та бахіли. Після повномасштабного вторгнення Іра з родиною була вимушена покинути Харків і переїхала до Польщі. Чи продовжувати розвиток екобізнесу, Іра сумнівалася, проте виявилося, що запит на багаторазові речі, попри війну, не зник:
«Після війни перші місяці в нас усе зупинилося. Ми мали компаративні брендовані замовлення на виготовлення сумок, торбинок, бахіл. У лютому в нас було десять корпоративних замовлень. Це насправді дуже круто для нас, тому що ми невеличка компанія. І далі планували в цьому напрямку активно рухатися. Але почалася війна – всі наші навчальні заходи, лекції для офісу, співпраця з дитячими садочками – все було поставлено на паузу. Відповідно перших два місяці я взагалі вагалася, чи нам продовжувати працювати. Я розуміла, що екологія не на часі, наші товари не потрібні.
Були думки перекваліфікуватися: під час ковіду ми виготовляли маски, тож була думка виготовляти бафи, наприклад, або форму, спальники. Але я я розуміла, що виробництво у Харкові закрито, потрібно шукати у Львові, а я на цей час із дітьми вже виїхала за кордон, це потрібно було дистанційно робити плюс тут адаптація. Виглядало все дуже складно. Напевно, я не мала на це ресурсу.
Тільки через 4-5 місяці я зрозуміла, що до нас почали повертатися ІТ-компанії, які в нас робили корпоративні замовлення. І я зрозуміла, що навіть без реклами, без таргетингу, люди про нас знають і пам’ятають, тому я прийняла рішення, що ми рухаємося далі, але зараз ми більше сфокусовані на корпоративних замовленнях. На сайті залишився маленький вибір, ми дорозпродаємо все і плануємо розпочинати нові колекції».
Іра з дітьми приїхала до Познані та, звісно, почала звертати увагу на те, як там сортують і наскільки сприймають ідею прагнути до мінімалізації відходів. З’ясувалося, що, можливо, через те, що проблема сортування у Польщі вирішена на державному рівні, екологічний активізм менш популярний, принаймні у менших містах Польщі:
«У мене насправді очікування були набагато більші. У Польщі дуже добре налагоджена система сортування, компостування, але мислення zero waste я не бачу: одноразового сміття та упаковки дуже багато. Можлива, справа в тому, що в Україні я вже знала магазини, де можна було купувати на вагу. Тут я поки знайшла тільки один такий магазин, де можна пакувати у свою тару.
Коли ми приїхали у березні до Польщі, я вирішила втілити освітній проєкт у співпраці з польською організацією Zero Waste, проте виявилося, що вони тільки розпочинають освітні курси для дітей із зеро вейсту. Натомість ми в Харкові вже давно працювали в цьому напрямку».
Україні ж на державному рівні потрібно буде пришвидшуватися із вивозом і сортуванням сміття, адже екологічне поводження з відходами – одна з вимог до кандидатів на вступ до Європейського Союзу. «Тут рівень сортування і вивозу на значно вищому рівні, але люди за це значно більше платять. Ми порушували це питання раніше: чи готові люди з мінімальним прибутком платити 200–250 грн за вивіз сміття? Було б добре, щоб політика була спрямована саме на зеровейст, щоб менше генерувати сміття, а не лише будувати сміттєпереробні заводи», – вважає Ірина.
У Польщі Україна могла б запозичити передусім систему сортувальних контейнерів, спосіб інформування про те, як правильно сортувати. «Ми були на різдвяному ярмарку минулого тижня, і мені дуже сподобалося те, що там гарячі напої наливали тільки в багаторазову тару, скляні кухлі, – це так красиво і душевно! І немає гір сміття, як буває на таких заходах», – розповідає Іра про ще одну річ, яку варто запозичити.
Іра до великої війни також мала успішний досвід екологічного догляду за дитиною, тобто висаджування на горщик з перших днів життя, а також використання багаторазових підгузків. Проте, звісно, у воєнних умовах використання багаторазових підгузок фактично не можливе: «Багаторазове потрібно попрати, а ми в перші дні, коли почалася повномасштабна війна, жили за містом, де не було гарячої води та пральної машини. Відповідно ми два місяці не користувалися багаторазовими підгузками і лише за пів року моїх зусиль ми із сином потрохи починаємо відновлювати те, що було напрацьоване від народження. Зараз сину півтора роки, і він тільки починає знову адаптовуватися до горщика». У польському садочку вихователі були дуже здивовані багаторазовими підгузками, але все ж погодилися принаймні на висаджування кілька разів протягом дня.
Попри те, що екоактивізм на тлі війни здається неважливим, насправді він також свідчить про європейськість українців, готовність приймати рішення і триматися їх, не чекаючи на вказівки зверху. «Наші українці, активісти показують зараз колосальні речі: хтось здобуває за кордоном, хтось робить ініціативи в Україні, багаторазовий посуд для військових закуповує. Я думаю, що після закінчення війни це буде ще один стрімкий напрямок, буде створено багато проєктів, щоб відновити й очистити територію», – переконана Іра.
Усю програму можна послухати в доданому аудіофайлі
Олена Руда