Відомо, що біженці з України — це, переважно, жінки з дітьми. Яка дезінформація може бути найбільш небезпечною для біженців з України в Польщі, якщо враховуємо цей аспект або загалом?
Можливо, не так прямо небезпечна, такої проблеми з безпосередньою безпекою у нас немає, принаймні я не чув про якісь випадки фізичної агресії чи чогось у такому плані. Тож якщо говорити про небезпеку, то переважно це зводиться до активності, скажімо так, суб’єктів у ЗМІ, насамперед на фейсбуці, твіттері й подібних. І це спроба створення якихось поглядів чи ситуацій, які нібито відбулися з особами, які приїхали з України, особливо тепер після 24 лютого 2022 року. Хоча так насправді це стосується значно ширшої групи людей, бо пам’ятаймо, що велика кількість громадян України вже була раніше в Польщі, десь там після 2014-2015 року, коли розпочалася ця еміграція ще типово економічна, заробітчанська, тож це стосується більшої групи осіб. Але фактично насамперед цей інформаційний тиск чиниться на тих, котрі тікають від війни. Якщо так придивитися до того, що можна знайти, прочитати в інтернеті, в ЗМІ, це служить антагонізації в ставленні польських громадян до цих біженців. Створення такого враження, що ці особи знаходяться якимось чином у кращій матеріальній, соціальній ситуації. мають кращий доступ до послуг, скажімо, медичних, ніж громадяни Польщі. Багато разів з’являлася інформація, що хтось десь чув чи бачив, звичайно, ніхто особисто, але хтось чув чи бачив, що його знайомий розповідає, що стояв у черзі до лікаря, а за ним чи перед ним стояв хтось із України, й той хтось із України потрапив до лікаря швидше, чи заплатив менше за якісь аналізи чи щось подібне. Ситуація курйозна й не перший раз такі речі з’являються, що хтось десь від когось чув якусь інформацію, переказав її далі як плітку — й це починає жити власним життям, стає такою собі правдою інтернету. Цитуючи відомий польський фільм, «правдою часів, у які живемо». Ніхто не може цього перевірити чи вивчити, але для декого це стає основою для негативного ставлення, ну бо чому хтось, хто сюди приїхав, у цьому випадку з України, має краще ставлення до себе, ніж я, який живу тут у Польщі. Мені це належить, я плачу податки й подібне.
Чи такі речі почалися з початком припливу біженців, які прибули з початку війни, чи раніше теж з’являлися такі плітки?
Раніше теж з’являлися такі ситуації, хоча в менших масштабах.. Такі інформаційні дії з давніх часів реалізувалися. Відповідно до мого спостереження, щонайменше 10 років. Тобто у 2013 році, — увага, пам’ятаймо! — за пів року до Революції Гідності й рік перед початком російського вторгнення в Крим уже така діяльність проводилася в Польщі, у польському інформаційному просторі. Не маю доказів, але, на мою думку, це не випадково. Це була добре запланована й скоординована операція, яка вже тоді мала налаштувати польське суспільство, сформувати негативне ставлення, у зв’язку з чим мало статися те, що було плановане й потім зроблене Російською Федерацією.
Чи тоді ніхто не вивчав це питання й не можна сказати, звідки така інформація взялася?
Чи хтось це вивчав? Напевно, якісь перші дослідження на цю тему вже були. Якісь особи, яка займаються вивченням ЗМІ, напевно це помічали, хоча це було ще в якійсь початковій формі, і я не можу собі пригадати на цей момент якогось конкретного дослідження. Питання дезінформації чи фейкньюсів, чи всього того, що пов’язане з цією сферою, це в публічному дискурсі, в ЗМІ в Польщі чи серед політиків ці теми чи взагалі ці поняття з’явилися щойно після 2014 року. Ще й кілька наступних років були особи, які мали проблеми з цим. Це стосується навіть тих, котрі професійно цим займаються чи повинні займатися — чи то політиків, чи представників державної влади. Вони мали проблеми з ідентифікацією деяких загроз такого типу. І ширше почали говорити про це щойно після 2014 року. До цього були якість уявлення, що така проблема ніби є, але на експертному рівні про це не йшлося.
Тобто це не пов’язане, на ваш погляд, із коронавірусом, раніше почалося?
Ну, якщо хотіти так встановити час, то такі речі почалися значно раніше. З історичної перспективи, то вони з’явилися з винайденням ЗМІ як таких. Віддавна на потреби насамперед війни використовувалася дезінформація. Звичайно. Не в такій формі, як тепер. Але й тепер змінилися лише інструменти. Колись це були, не знаю, плітки, листівки, статті в газетах чи телевізійні матеріали, які готувалися сто чи двісті, чи навіть 500 років тому чи ще раніше. Вони готувалися для того, щоб справити певний психологічний вплив на противника в війні, котра тоді відбувалася.
На цей момент маємо ситуацію іншу в тому сенсі, що маємо ЗМІ, які діють головним чином в інтернеті і мають велику групу реципієнтів, які додатково теж можуть бути активні, тобто теж можуть цю інформацію чи дезінформацію чи фейкньюси пересилати далі, й вони можуть охоплювати набагато більшу аудиторію. Отож, змінилися інструменти стали складніші, більш просунуті, натомість сама ідея — така як спочатку: вводити противника в оману, зробити неможливою його правильну реакцію, коли вже йде війна чи коли вона може початися. Обсяг впливу на цей момент є набагато більший, тож теоретично потенційно може бути більша результативність таких дій, ніж це було сто чи п’ятдесят років тому.
Ви говорите про «противника», назагал відомо, хто ці противники?
Ну у випадку цієї війни, яка триває, тобто російсько-української, то присутність противників фізична. Тут триває боротьба артилерії, танків чи військового обладнання, але так насправді ця лінія фронту є набагато ширша, є ще така умовна, в цій сфері власне інформаційно-медійній. І тут лінія поділу перебігає більш-менш там, де маємо кордони між світом Заходу, тобто країнами ЄС, НАТО й Росією та її союзниками, хоч таких країн і небагато, але кілька є. І, треба визнати, що росіяни дуже довго готувалися до цієї конфронтації, зокрема й на інформаційному полі і, враховуючи сказане, мають тут, на жаль, певні успіхи. На цей момент, може, не так очевидні, бо вони на цей момент вони в обороні. Але ще кілька років тому ми би так не сказали, тому що впливи російських ЗМІ, таких як «Раша Тудей», наприклад, кілька років тому вони були ще набагато більші, це були ЗМІ, які формували суспільну думку в країнах на захід від Польщі, у країнах так званого Старого Заходу. Оскільки в Польщі чи Україні чи генерально в постсовєтських державах мало хто, говорячи по-простому, «ведеться» на інформацію, яку продукує російська пропагандистська машина, остільки ще кілька років тому це зовсім інакше виглядало з перспективи таких країн, як Німеччина чи Франція, чи Іспанія. Там ці теми набагато легше розповсюджувалися, більше приймалися, потрапляли до груп реципієнтів, які ніколи не мали жодного контакту з російською пропагандою, у зв’язку з чим не мали взагалі можливості від неї боронитися. Навіть не приходило їм, мабуть, інколи до голови, що можна до такого ступеня перебріхувати реальність і творити до такого ступеня альтернативні образи світу, як це роблять російські пропагандистські канали.
Звукову версію розмови можна слухати в доданому файлі.
Сніжана Чернюк