Польський фонд Polki Mogą Wszystko підтримує людей, які були змушені тікати від повномасштабонї війни в Україні. Організація проводить курси для початківців з французької мови, курси англійської мови для підлітків, курси інформатики для дітей 5-11 років. Під час цих занять діти можуть дізнатися більше про доповнену реальність, LEGO-конструювання та роботехніку. Крім того, фонд проводить курс інформатики для людей старше 60 років. Всі заняття відбуваються в офісі фонду за адресою вул. Mikołaja Kopernika 30, перший поверх, — зазначає голова правління фонду Йоанна Люберадзька-Груца:
У червні минулого року ми відкрили таке місце в центрі Варшави на вул. Коперніка, 30, під назвою «Безпечна пристань» для людей, що втікали від війни в Україні. На цей час ми маємо п’ять груп, що вивчають польську мову. Це групи різного рівня. В нас все менше груп, що складаються з осіб, що тільки починають вивчати польську. Ті люди, що перебувають у Польщі, вже трохи знають польську мову. Ми проводимо тести, аби визначити рівень знання польської, а потім розподіляємо нових учнів до вже існуючих груп, аби вони могли якомога ефективніше провести свій час у нас у фонді.
Крім того, на цей час ми працевлаштували двох психотерапевток, одна з них — сексологиня. Вони працюють як індивідуально, так і з групами підлітків, і з дорослими.
В нас є терапевтична група для підлітків, а також для жінок. Ми проводимо різні розвивальні та освітні заняття для дітей. В нас також є заняття, мета яких — допомогти дітям розв’язати проблеми. В нас працює троє дитячих психологів і одна педагогиня. Одна з наших дитячих психологинь проводить заняття для дітей з особливими потребами. Ці заняття передбачають елемент сенсорної інтеграції. Вони також мають терапевтичний характер і скеровані на те, аби діти працювали над своїми проблемами. У частини дітей є вже певний діагноз, але у більшості з них ще нема підтвердження їхнього діагнозу, отриманого вже у Польщі.
Крім того, ми проводимо курси з французької мови. Перша група почала заняття у п’ятницю, 10 лютого. Це початковий рівень. В нас є три групи з англійської мови. Ми розподіляємо учнів по групах відповідно до рівня знання мови. Також ми маємо курси інформатики для дітей, в нас є дві групи.
Крім того, ми маємо певні проєкти для пенсіонерів. Ми організовуємо для них розвивальні, арттерапевтичні заняття. Також ми проводимо курси польської мови для них. В нас ще є дві групи, де займаються інформатикою.
Також фонд Polki Mogą Wszystko запрошує на безплатні тренінги для батьків, що зіштовхнулися з проблемами порушення поведінки дитини й труднощами в дитячо-батьківських стосунках. Тренінги проходитимуть 7 та 14 березня.
Ми проводимо тренінги для батьків маленьких дітей, на які приходять мами дітей, яким ще не виповнилось трьох років. Мами, а іноді — бабусі, бо часами мами працюють, приходять на заняття, під час яких ми вдосконалюємо їх компетенції. Зазначу, що чоловіки рідко до нас приходять. Також ми проводимо розвивальні заняття для наймолодших.
Ми плануємо проводити заняття, на яких навчатимемо батьків встановлювати межі, коли мова йде про безпечне використання інтернету. Багато дітей, що приходять до нас, вчаться дистанційно в Україні. Це призводить до того, що діти проводять велику кількість часу онлайн. Це — результат пандемії, а тепер — і війни. Дітям важко відірватися від гаджетів. Щоб батьки могли навчити дітей культурі використання таких пристроїв, ми й проводимо ці заняття для батьків. Ми розповідаємо, яким чином можна це спланувати. Ми розвиваємо компетенції батьків, аби вони могли контролювати власні емоції. Багато наших відвідувачів, окрім того, що були змушені перенести важкий шлях до Польщі, мають важкий воєнний досвід, набутий в Україні, особливо це стосується осіб зі Сходу, але й з Києва чи околиць.
Йоанна Люберадзька-Груца прокоментувала психічний стан українських дітей, що приїхали до Польщі після 24 лютого.
В нас є група дітей, яка вже довго приходить до нас, зміни в їх поведінці, стані вже дуже помітні. Деякі діти, що приходили до нас, мали проблеми з почуттям безпеки. Причина у тому, що вони, по-перше, ховалися разом з батьками чи іншими членами родини в метро чи бомбосховищах від бомб, які росіяни скидали на околиці. По-друге, їм треба було перенести дорогу до Польщі. Вже у Польщі все одно важко говорити про почуття безпеки, бо насправді ніхто не знав, що буде далі. І ця невідомість не покидає нас і сьогодні. Якщо говорити про дітей, то вони доволі добре функціонують, якщо порівнювати з тим, що було на початку. Я кажу про тих дітей, що приходять до нас. Все це завдяки заняттям з психологами, заняттям творчістю, іграм, казкотерапії. Все це ми робимо, аби допомогти дітям. Частина молодших дітей пішла до польських шкіл. У випадку з підлітками мами справу з такою ж ситуацією, але це відбувається набагато рідше. Частині дітей вдалося знайти друзів у школі чи дитсадку, якщо говоримо про молодших дітей. Частина потребує таких друзів, що мають такий самий досвід. До нас, наприклад, вже довгий час приходить група підлітків. Вони дуже дружні й підтримують одне одного.
Йоанна Люберадзька-Груца зазначає, що найчастіше дорослі українці, що приходять до їхньої організації, відчувають себе розгубленими, вони невпевнені у своєму майбутньому.
Вони не знають, чи повернуться до своїх домівок, а якщо повернуться, то коли саме. Частина людей, що до нас приходить, вже просто немає домівок, тому що в ході бойових дій вони були знищені. Це також складно. Ми бачимо, яке значення в їх щоденному житті мають події в Україні. Майже у всіх людей, що до нас приходять, хтось з близьких залишився в Україні. Іноді — це доросла дитина, яка не може виїхати з України, тому що виконує важливу роботу. Іноді — це син, якого можуть мобілізувати. Іноді — це чоловіки або молоді батьки. У дуже багатьох людей там залишилися батьки або якісь інші близькі люди, наприклад, друзі. Це призводить до того, що всі воєнні дії, що ведуться на території України, впливають також і на психічний стан людей, що до нас приходять. Коли після кількатижневої перерви росіяни знову почали обстрілювати територію України — я пам’ятаю, це був ранок понеділка, тоді саме в ЗМІ з’явилася ця інформація — у нас у «Безпечній пристані» панувала тиша. Люди сиділи у своїх телефонах, увесь цей час вони слідкували за новинами. Дехто намагався додзвонитися до своїх близьких, але тоді це було просто неможливо. Дуже часто люди не можуть впоратися з такими важкими ситуаціями без зовнішньої допомоги. До нас приходять матері, у яких сини воюють. Важко, коли воює чоловік, але коли це твій син, то це вдвічі складніше. Ці жінки відчувають батьківську відповідальність за дитину, якій загрожує небезпека. Такі жінки користаються з послуг нашої психотерапевтки.
Йоанна Люберадзька-Груца зазначає, що дехто не витримує і повертається в Україну попри небезпеку:
Минулого року ми організовували заняття для вагітних. Дехто з майбутніх мам вирішив ще до пологів повернутися до України, щоб народити саме там. Вони розуміли, що якщо народять дитину в Польщі, то протягом декількох місяців взагалі не зможуть навіть роздумувати про повернення.
Декому було дуже важко в Польщі, і вони вирішували повернутися. Це стосується людей з Західної України. Їм є куди повертатися. Їхні будинки не були розбомблені. Є люди, у яких в Україні залишилися близькі, вони хвилюються за них, наприклад, за стареньких хворих батьків. Такі особи також повертаються.
Коли минулого року ми питали українців, що до нас приходять, скільки часу, за їх прогнозами, вони ще пробудуть у Польщі, то вони відповідали: до весни або до літа цього року. Тоді вони сподівалися, що до цього часу війна закінчиться, і вони зможуть безпечно повернутися додому. Сьогодні ці люди живуть лише тут і зараз. В будь-який момент вони можуть вирішити повернутися в Україну. Більшість з них виїхала, аби запевнити безпеку своїм дітям. Поки вони не впевняться, що діти будуть у безпеці в Україні, вони не повернуться назад. Ті ж, хто повертається, змушені це робити через життєві обставини.
Дар'я Юр'єва
