Рік тому багато хто з нас не міг себе уявити у місці, де знаходиться зараз та у справі, до якої залучений. Так і Юрій Андрієнко, ще рік тому займався вертикальними фермами у Гостомелі та й гадки не мав, що через рік буде операційним директором в WER Ukraine — VR-проєкті, що дозволяє побачити світу війну, а саме руйнування культурної спадщини, очима українців.
У перші дні після повномасштабного вторгнення у Юрія не було впевненості, що українські війська зможуть дати опір, але було велике бажання допомогти їм. Його ферму в Гостомелі зруйнували, команда переїхала у Чернівці, однак там одразу стала на військові рейки — організували виробництво бронежилетів, флісок, балаклав на волонтерські потреби. Однак, любов до технологій взяла своє.
— Як прийшли до ідеї з віртуальними турами?
— Нам військові журналісти показали «Мрію» через дві години після деокупації. Коли я одягнув VR-окуляри, я зрозумів, що це саме те, що нам потрібно — тобто новий канал комунікації, і це новітній канал. Перспектива все ж таки каже про те, що Україна — інноваційна країна. Наші люди вміють адаптувати технології задля перемоги, задля збереження свободи та взагалі своєї історико-культурної спадщини. Тобто тут вже кейс «Давид з Голіафом»: так, ви праві, вас багато, але головний принцип сучасної війни — це мобільність і технології, а не якийсь радянський брухт і мотлох.
Нам довелось поєднувати структуру ІТ-компанії і структуру продакшену, тобто відеопродакшн команди. Це така цікава трансформація. Ми досі не можемо її закінчити, тому що ми розуміємо, що зараз нам треба переходити до фільммейкінгу. Ми зараз почали шукати арт-директорів, тому що ми розуміємо, що головна проблема VR — це не тільки те, що він лише на хедсетах доступний (тому ми і на YouTube вивантажуємо, щоб підходив будь-який девайс), але й проблема художньої цінності.
Ми повністю волонтерський проєкт, все йде за наші кошти. Це для нас кейс про документування історії, і ми будемо раді, якщо потім наші матеріали будуть використовуватись для просвітницьких цілей. Ми перейшли ту стадію, що ми горді бути українцями, але я би дуже не хотів, щоб наші діти проходили через ті трансформації, що й ми. Краще показати цю історію, щоб як Гаррі Поттер розгортає книгу, вони одразу потрапляли туди.
— Війна — ненайкращі емоції. На ваших відео болючі кадри: масові поховання, розстріляні будинки… Що спонукає людей дивитись ваші матеріали?
— Коли ми з вами читали про Другу світову війну або «Битву в пустелі» чи про Першу світову війну, нам було дуже цікаво дивитись якісь фільми, сюжети по типу «Врятувати рядового Раяна». Історія оживає в тебе на очах. Коли люди надягають VR-окуляри, вони хочуть сприйняти новий досвід. Як би воно не звучало, VR-окуляри і те, що ми показуємо, — це такий атракціон. Атракціон на благо нашої країни. Тобто перенесення в зовсім іншу реальність. Багато хто дивляться про Україну, але не розуміють, що тут відбувається… Зараз наш контент має такий вигляд, а після війни матиме зовсім інший. Це буде просвітництво, це буде про історію нашої країни. Не треба буде нашим школярам читати книги — хоча й це треба — ми зможемо показати хоробрість наших хлопців, які захищають, те, що несе Росія…
— Ви позиціонуєте проєкт як такий, що допоможе відчути війну. А як ви її відчуваєте?
— Я взагалі родом з Донецьку. Мені Росія ще з 2014 року не дає жити. І мені це легше сприймати, бо я вже навчився… З нашою командою ми вже звикли до цього як до роботи. От ми вчора знімали Краматорськ, Дружківку, Слов’янськ, і наші оператори поїхали, знімали і просто стояли дивились на будівлю і казали: «Який гарний кадр!» У тому є абсурд, що будинок зруйнований — який гарний кадр? Але я думаю, це те, що це допомагає нашій команді триматися, бо ми до цього ставимось як до роботи. Напевно, так само наші військові ставляться до цього як до роботи.
— Наскільки є ризиковими зйомки?
— Ми пробуємо розширити наші продакшн-команди, які знімаються, але ніхто не каже: «Так, ми згодні туди їхати». Коли знімали Бахмут, хтось казав, що це маячня — бути тут заради контенту. Але це контент заради допомоги України. Ми ризикуємо. Звісно, не так, як наші військові та волонтери, які доставляють у саме пекло. Але ми теж ризикуємо для того, щоб потім, як то кажуть, випити з келиха історії. Зазвичай ми знімаємо досить близько до передової — 10 чи 20 кілометрів… Ми пересуваємось в індивідуальному захисті, в супроводі військових, волонтерів, тому що ніколи не знаєш, хто ворог, а хто ні…
Ми розуміємо, яку трансформацію проходимо ми, українці. Як би там хто не казав до війни, що на Сході одні росіяни живуть, але курйоз сюжету в тому, що зараз Донбас є брамою Європи. І ми коли там знаходимось, відчуваємо щирий патріотизм, щиру любов до країни. Дуже «класно» любити Україну, коли ти просто живеш, а ось коли ти можеш втратити свій дім… і найголовніше — свою історію: фотоальбоми, сюжети, газети про тебе — тоді ти усвідомлюєш цю цінність бути українцем. І ця цінність зараз кується на Донбасі. Коли ми поруч до передової, ми відчуваємо дух справжньої України. Так, вона втомлена, вона дуже побита, але при тому через дим, вогонь, зруйновані будинки все одно проглядаються холодливі очі.
— Це, звісно, страшні речі, але звучить дещо навіть поетично…
Юрію, а чи співпрацюєте з іноземцями у вашому проєкті? Зокрема з Польщі?
— Серед польський колег ми спілкувались із варшавським Startup Campus. Вони допомагали з контактами, сказали, якщо хтось є в Польщі, то раді запросити, щоб було місце, де можна працювати. Також ми спілкуємось із різними міжнародними організаціями, краудфаундиговими майданчиками для митців…
— Окрім фіксації руйнувань команда також збирає благодійні пожертви на потреби України. Зокрема, на сайті можна здійснити донати на рахунок Міністерства культури та інформаційної політики України та на тренувальний центр по управлінню дронами «Дронаріум». За цей рік вдалось зібрати близько 10 тис. доларів на державний рахунок і чималу суму для тренувального центру.
До річниці повномасштабного вторгнення команда WER Ukraine збирається провести особливу акцію:
— Ми записували концерт в Ірпені на камеру 360, і на жаль, на кадрах там багато військових, котрих вже немає в живих. Там були і бізнесмени, і лікарі, яких вже теж немає з нами. Ми хочемо 24 лютого випустити такий кадр про те, що війна забирає кожного: є в тебе кошти, немає коштів. Війна — це зовсім інше. Вона стоїть поверх усіх соціальних статусів, інтересів, професій.
— А яка роль проєкту після війни?
— Ми після війни будемо показувати всьому світу наше відновлення: як ми швидко будуємо, як ми відновлюємося. І це така буде форма подяки: дякуємо, що ви нас підтримували, а тепер дивіться, на що ми спроможні разом з вами!
Аудіоверсію розмови слухайте у долученому файлі.
Антоніна Ріа