«На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну до Польщі приїхала пані Юлія, яка оселилась у моїх друзів, — розповідає пані Моніка Чешляк. — У Юлі є блог про книжки, вона любить книжки і фахово ними займається. Ми з Юлею постійно розмовляли про літературу. Юля почувалася розгублено. Вона мала з собою лише одну книжку. І запитала якось, чи могла б я їй щось дати почитати українською. Я тоді зрозуміла, що в нас у бібліотеці немає жодної української книжки. Тоді Юля запропонувала організувати збір книжок в Україні. Туди їздять гуманітарні вантажі, вони могли б повернутися з книжками. В українських книгарнях збирали книжки для українців, що мешкають у Варшаві. Вдалося зібрати приблизно тисячу книг. Це були книжки і для дітей, і для дорослих. І власне, так з’явилась ідея в нашій бібліотеці №7 на Маршалковській, 55 зробити поличку з українськими книжками, а зараз це вже цілий відділ».
Як розповідає пані Моніка, вони з пані Юлією часто обговорювали, що об’єднує українців і поляків. І так їйстало зрозуміло, що солідарність неможлива без глибшого пізнання культури одне одного.
«Перша зустріч виникла на основі мого волонтерського досвіду. Я волонтерила в Domowej Noclegowni na Łazienkowskiej,14. Там у перші дні повномасштабного вторгнення було створено гуртожиток для українців, які рятувались від війни. Від того моменту і до сьогодні його відвідали приблизно тисячу осіб. Людей туди забирають просто з вокзалу. Цим людям немає, куди піти і де перебути. Або вони вже пожили в когось, і ця можливість завершилась. Я познайомилась там з багатьма українцями. Допомагала їм шукати кошти на життя, шукати їжу. Це були неймовірні зустрічі, які дуже зближували нас і надихали. Отже, перша зустріч була про ноцлоґовню, про тих, хто там живе, як можна їм допомогти і підтримати їх. Я запросила на цю зустріч Томаша Кавйорського, президента фонду “Очима неба”. Він розповів і про ноцлоґовню, і про зустрічі з людьми там, хто там є зараз, хто там мешкав раніше, як склалась їхня доля», — пригадує пані Моніка.
Загалом ж протягом проєкту «Warszawa drugi dom» відбулося 11 зустрічей для дорослих і дітей. Заходи для дітей проводила українська письменниця Ірина Мацко. У зустрічі, адресованій підліткам, взяла участь також Юля, авторка блогу про книжки, з якої, власне, все почалося. Була зустріч з Томашем Рейтаном, психотерапевтом, спеціалістом у галузі травм, спричинених війною. Пан Томаш розповідав, що відбувається з людьми під час травми, як їм можна допомогти.
Відбувалося також дуже багато зустрічей для дітей. Також була зустріч з блогерами, показ талантів. Діти охоче грали на інструментах, співали, малювали, розповідали вірші. Крім цього, на одній з подій діти малювали комікс про Варшаву, про те, що цікавого дізнались у Варшаві. На основі цього з’явилась книжка. Доволі велика, бо брало участь приблизно 20 учасників. Також були заходи, які наближали полякам українську культуру. Для дітей це передусім були святкові зустрічі, де вони розмальовували печиво, розповідали одне одному про особливості різдвяних свят в кожній країні. А для дорослих це була зустріч про українське хюґе. Проєкт завершився концертом, де виступили дві групи: тріо з України з Оксаною Реке та дві дівчини-близнючки, що грали на бандурах.
Найбільш важливою особисто для пані Моніки була зустріч із Катериною Пилипчук, авторкою книжки «Війна, яка змінила нас»: «Я побачила в Катерині спокій, якого я шукаю, наприклад, під час медитації. Можна сказати, що для мене це взагалі була медитативна зустріч. Я запитала в Катерини, як їй вдається зберігати такий спокій під час такої трагедії. На що Катерина відповіла, що коли людина все втрачає, то знаходить себе. Я в цьому впізнала філософію своєї бабусі, українки, яка завжди радила мені в критичні моменти просто приготувати суп або заварити чай. Це така філософія малих кроків, відповідно до якої потрібно жити тут і тепер, навіть коли ми втрачаємо ґрунт під ногами».
Завершенням проєкту було відео про заходи, що відбулись у бібліотеці, а також про людей, які живуть у ноцлоґовні і були частими відвідувачами цих заходів. У ноцлоґовні пані Моніка зблизилась з багатьма українцями. Зокрема вона тепло згадує Вікторію, іменем якої було згодом названо її онучку. Один з українців, що проживали в ноцлоґовні, хлопець на ім’я Віктор надихнув пані Моніку почати вивчати англійську мову. Він розповів, що через майнкрафт щодня вивчає приблизно 200 польських слів.
«Через спілкування з усіма цими людьми я відкриваю в собі українську кров. Бабуся була дуже доброю і великодушною людиною. Допомагаючи українських воєнним мігрантам, я відчувала бабусину присутність. Якби вона була жива, то всім серцем була б у цій справі», — підсумовує пані Моніки Чешляк і вже планує наступний інтеграційний проєкт.
Матеріал підготувала Олена Руда
Запис радіопрограми — в доданому аудіофайлі