Пане Камілю, чи є дослідження, які показують причини ефективності російської пропаганди й дезінформації на Заході?
Ефективність кожної пропаганди й кожної дезінформаційної діяльності прямо пропорційна до часу, у який адресат такої діяльності підлягає впливові.
Це похідна від певного традиційного підходу до проведення інформаційної діяльності, яка спирається на психологію. Постійний вплив призводить до тривалих змін у підсвідомості людини, які впливають на процес формування поглядів.
Я зараз говорю про поняття «імунітет до пропаганди», який в принципі не існує. Натомість існують елементи, які можуть затримувати процес впливу самої інформації чи то пропагандистської, чи то маніпуляційної, чи то фальшивої.
Зокрема, це доступ до іншої інформації, аніж ця пропагандистська, й зосередження уваги реципієнтів на тій інформації, яка з нашої перспективи є інформацією вірогідною, бажаною. Тобто це інформація, яку хочемо донести до суспільства, громадської думки чи центрів прийняття рішень.
Складається враження, що в Польщі дещо інша ситуація.
Якщо говорити про ефективність у Польщі, то Польща й поляки — це народ, який має специфічний і поганий історичний досвід, пов’язаний із Росією, Російською Федерацією в широкому значенні цього слова. Ми маємо щось типу інтуїції, відчуття противника шкірою і рішуче меншу вразливість на різні штучки, спроби маніпуляцій, чи майстерні операції впливу, ніж мають деякі наші партнери на Заході. Я можу так оцінювати за період кількох років. Чому? Тому що ми маємо зовсім інші умови знань, досвіду, менталітету, які роблять нас сильнішими в конфронтації з російською пропагандою.
Тоді Польща цілком захищена?
Але це не означає, що ми не маємо нічого робити. Навіть навпаки. Ми маємо всі російські пропагандистські зусилля поборювати. Ми повинні деконструювати їхні операції, показувати, якої мети хочуть досягнути росіяни, навіщо хочуть це зробити.
Ми робимо це для того, щоби користувач інтернету чи громадянин, який знайомиться з якоюсь інформацією, був наперед поінформований, якого типу дезінформаційні операції проводить ворог в інформаційному середовищі.
Тоді він матиме вже більшу чутливість для розпізнавання: «О, а ця інформація може бути фальшивою, помилковою або впровадженою, щоби мною маніпулювати!»
І такою є одна з цілей інформаційної політики, яка має посилювати імунітет суспільства до ворожої пропагандистської діяльності.
Ми послуговуємося поняттям дезінформація, але російське використання цього слова безмежно далеке від прийнятого на Заході. Росіяни так давно живуть в умовах спотвореної інформації, дезінформації, маніпуляцій, що вони явно забули, що таке нормальна інформація.
Дезінформація має не одне обличчя і можуть бути різні її визначення. Зокрема й те, як визначає її супротивник, тобто держава, яка проводить інформаційні операції.
Пам’ятаймо, що у випадку Росії це операції, які виводяться з військових доктрин, тобто по суті це військові операції, які проводяться в середовищі цивільних проти західних суспільств.
І з цієї перспективи дезінформація, якою послуговуються в номенклатурі понять і в операційній діяльності росіяни не є інформацією фальшивою чи брехливою.
Це є стан, до якого прагне противник за допомогою різної інформації для того, щоби допровадити до корисних для себе дій чи рішень у середовищі, чи в реципієнтів, які стали жертвами інформаційної атаки.
Потрібно також враховувати суттєву різницю між дефініційною мережею і способом розуміння інформаційних дій Заходом і дефініційною мережею противника.
Якщо ми хочемо адекватно протидіяти, то ми повинні послуговуватися адекватним розумінням інструментів, які використовує супротивник і цілей, яких він прагне. Це два різні простори: ментальний, інтелектуальний.
І дезінформація, яку розуміємо як навіювання, вплив, схиляння, до прийняття необхідного противнику рішення, може реалізовуватися за допомогою дуже розмаїтих засобів: від інформаційних дій до дій фактичних, провокаційних, облудних.
Усе те, що росіяни презентують, і те, чого не презентують, але реалізовують у сфері активної розвідки, активних засобів, — це все інструменти, за допомогою яких формують простір у такий спосіб, щоби схилити жертв інформаційної атаки до рішень, згідних із російськими очікуваннями.
І однозначно не є так, що дезінформація в таких операціях є інформацією виключно брехливою. Мистецтво дезінформування у випадку дуже складних операцій полягає в тому, щоби дезінформувати, послуговуючись правдивою інформацією.
Тепер питання, як Ваші пояснення донести до аудиторії, якій вони необхідні? Гаразд, я подам це в програмі, але цього явно недостатньо. Путін розпочинає свої пропагандистські танці з бубнами, починаючи з дитинства. На його президентській сторінці є окрема сторінка для дітей, такий собі Лєнін і дєті, крім того, маємо масу свідчень, як російська пропаганда промиває мізки дітям у школах. Чи є якийсь універсальний механізм роботи з аудиторією, бо ми маємо починати інформаційну освіту від... не знаю... від новонароджених?
Протидія таким операціям має багато рівнів. Один із них є суспільний, тобто суспільне усвідомлення такого типу діяльності, яка посилює цей імунітет. І це напевно варто робити зі шкільного віку, можливо, на всіх рівнях освіти.
Ще одним елементом, про який варто пам’ятати, є питання певної професійної спеціалізації, тобто навчання урядовців, спеціальних кадрів для того, щоби могли ідентифікувати такого типу операції вже на оперативному рівні.
Але це рішення нівелює не всі ризики, оскільки кожна операція, зокрема, операція впливу має свою визначену структуру. Вони реалізовуються людьми, організаціями, через різні події, правдиві, удавані, неправдиві, залежно від того, якої мети прагне противник.
Такі операції необхідно розбирати, декомпонувати. А це вже роль контррозвідки — ідентифікувати, якою є структура операції, з яких елементів вона складається, а далі її деконструювати. Тобто необхідно зробити неможливою її реалізацію шляхом розбивання цієї структури на складові чинники. Треба нейтралізувати активність іще до того, як до неї дійде.
Це вже, я сказав би, спосіб діяльності на тактичному рівні, бо провокації, інсценізації та інші види такої активності найчастіше реалізовуються особами, які знаходяться під впливом Кремля чи російських агентів, які дають завдання.
Недопущення таких випадків — це теж елемент протидії такого типу операціям.
Таким чином, крім суспільного елементу, освітнього, інформаційного тобто інформаційної політики, також дуже важливими елементом є увесь широкий спектр дій контррозвідки.
Маємо справу з ворогом, який добре натренувався маніпулювати суспільною думкою. Як узагалі можна з ним боротися?
Наш противник недосконалий, у нього є вразливі місця, він робить помилки.
Це держава, яка агресивно пригнічує і проводить такого типу операції, користуючись тим, що є державою тоталітарною. У певному сенсі Росія використовує блага Західного світу, тобто демократію, свободу слова, свободу висловлювань. Але є багато операцій, які проводяться відповідно до встановлених моделей.
І тепер, якщо є можливість нагляду за активністю такого актора, то існує також можливість зрозуміти, яку модель найімовірніше він захоче використати. У таких випадках існує можливість розпізнання на ранньому етапі. Тільки що це тоді операції, про які суспільство не здогадується, що вони мали би відбутися, бо їм запобігли.
Натомість інформаційні дії як реакція на інформаційні дії — необхідні, але вочевидь менш ефективні. Хоча би з огляду на те, що росіяни постійно використовують різні техніки, щоб знизити ефективність діяльності, яка викриває російські дезінформаційні операції. Наприклад, вони знеохочують реципієнтів до ознайомлення з інформацією через техніку «інформаційного шуму», коли створюється дуже багатьох часом суперечливих між собою повідомлень, щоби створити у реципієнтів відчуття дезорієнтації.
І таких психологічних штучок, звісно, є набагато більше.
Звукову версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.
Сніжана Чернюк
