Працівники міської варти нещодавно приготували для наймолодших українців спектакль на тему безпеки. Координатори міської варти Варшави говорять, що вони мають щоденний досвід спілкування з дітьми у школах, а після повномасштабного вторгнення росії в Україну, цей досвід збагатився ще й спілкуванням з українськими дітьми і реагуванням на їхні потреби.
Співпраця міської варти Варшави з Фондом триває вже понад місяць. За цей час були заняття для дітей про надання першої допомоги, про безпеку, про правильну поведінку, діти могли також побачити професію міського вартового трохи з іншого боку. Зазвичай їх видно на вулицях міста в мундирах. І підійти до них, зокрема діти, не наважуються. Тож вартові переконують, в разі потреби саме до них і варто звертатися. Про це й говорять з дітьми на таких заняттях, часто через гру і виставу, каже Лена Жебровська, координатор у справах профілактики Варшавської міської варти.
«Тобто, ми не тільки стоїмо на сторожі безпеки, але й працюємо для профілактики: вчимо їх, як поводитися і як діяти. І щоби наша форма асоціювалася для них із приємними речами. Щоби вони могли зголоситися до нас в будь-якій ситуації, щоби могли попросити про допомогу, запитатися про щось, бо вони перебувають в місці, якого не знають. Тут ми навмисно для дітей з України. Щоби могли подивитися, поговорити про пригоди головних героїв і все, вочевидь, в контексті безпеки, правильної поведінки на дорозі, як поводитися з незнайомими і чужими людьми, про довіру до нових знайомих».
Театр міської варти Варшави
Барбара Кравчик, координатор проєкту Надія для родин у Благодійному Фонді «Надія переселенця» каже, фонд пропонує допомогу для емігрантів у широкому значенні того слова. А через війну в Україні втікачі від війни в Україні мають море потреб. Це потреби адміністративні, урядові, юридичні. А також потреби інтеграційні. Мова йде про суспільно-психологічну групову підтримку жінок з України, які приїхали через війну.
«Ми шукали можливості запропонувати воєнним втікачам в рамках якогось проєкту, фінансованого через громадську організацію чи державну інституцію, можливості надати широку комплексну підтримку для жінок. Пізніше постало питання – що робити з дітьми. Адже більшість жінок не працюють, займаються дітьми. Тими дітьми також треба заопікуватися. Так ми прийшли до висновку, що якщо проєкт буде охоплювати бодай 15 жінок, такий собі коучінг чи групова підтримка, то, враховуючи по дві дитини на одну жінку, ми припускали, що буде бодай 30 дітей. І ми поділили дітей на дві групи: від маленьких до 7 років, і друга група — від 7 і старші. І так виглядає цей проєкт. Є навчання з адміністративних питань, де вони навчаються заповнювати запити, формуляри, вчаться орієнтуватися онлайн на сайтах органів влади, вчаться складати запити на 500+ мають іншу підтримку, а до того ще є інтеграційно-психологічна допомога. Тут жінки отримують підтримку від тренера, а також психолога. Тобто, це паралельні заняття, а діти також відвідують художньо-рухові заняття, тобто діти тих жінок, які беруть участь в навчанні».
В рамках цих зустрічей Фонд попросив міську варту Варшави допомогти організувати освітні заняття для дітей, на яких вони б почули про правила, які є в Польщі в контексті безпеки. Тобто, що можна, чого не можна, на що треба звернути увагу, Барбара Кравчик.
«Сьогодні останні заняття, вони зорієнтовані на маленьких дітей, але їх також відвідують старші за віком діти. Два попередні заняття були адресовані старшим дітям, а також дітям із центру освіти і розвитку на вулиці Товаровій. Попередні заняття, як і теперішні стосуються правил безпеки на дорозі, вдома. А перші заняття розповідали, що таке міська варта, яка її роль в суспільстві, і мали на меті трохи ознайомити їх із цією службою. Щоби діти побачивши, що діється щось не так із кимось чи з ними, не боялися підійти до міської варти, а разом із тим до інших силовиків на вулиці міста, наприклад, поліції, щось сказати, звернути увагу чи попросити про допомогу. І міська варта здобула на перших двох заняттях довіру, діти навмисно через них приходили на заняття і були дуже захоплені.
У Фонді "Надія емігранта"
Леся Боднар, вчителька, опікунка старшої групи 8+ у Фонді. Вона розповідає, що побачила, наскільки такі заняття були потрібними.
Міські вартові, координатори координатор у справах профілактики Варшавської міської варти — це щось схоже на шкільних поліцейських в Україні. Вони також працюють з підлітками у школах та інших закладах, де говорять про безпеку. В різних формах. За плечима у них величезний досвід роботи з дітьми, вони вже добре вивчили їхні потреби. Після початку вторгнення тепер і часто зустрічаються з дітьми з України і стараються реагувати на їхні потреби наживо. Спілкуються з дітьми, і з педагогами чи шкільними психологами, Анета Скробута, координатор у справах профілактики Варшавської міської варти.
«Щодня у школі ми маємо навчальні заняття щодо безпеки. А цей спектакль — це інша форма занять, щоби через театр, виставу говорити про те, як себе поводити, як говорити, тобто, зі школи ми знаємо, які в них є потреби. Зрештою, всі ті речі — безпека, правила поведінки, інше — такі ж самі як у нас, так і у вас. Цей наш ляльковий театр — не єдиний наш проєкт, який ми маємо. Українських дітей, котрі ходять до наших варшавських шкіл, ми запрошуємо на другу виставу — для 3 класу, де також ми порушуємо теми безпеки, а також ми маємо театр для старших класів. І туди теж приходять українські діти, беруть участь, і ми наживо відповідаємо на їхні потреби».
Сюжет вистави простий — іграшки, які дуже сумують за своєю власницею, яка їде до бабусі, і вона вирішують іти її шукати. І дорогою зустрічають їх різні перепони. І швидкісна дорога з автомобілями, і незнайомці, які не проти обшахрувати.
Театр міської варти Варшави
«В образі незнайомої кішки, незнайомого кенгуру, і вони намагаються їх ошукати, направити поганою дорогою. На щастя, з'являється міський вартовий Рись, це символ нашої міської варти, він в мундирі, і він рятує від небезпеки зайчика і стоніжку — тих двох героїв, які власне шукають свою дівчинку. І він їм пояснює, що не варто довіряти чужим, що треба уважно себе з ними поводити. Кого треба просити про допомогу, на який номер телефонувати, тут з'являється номер міської варти. І діти під час того спектаклю вчаться, що ми тут для того, аби допомагати. І що вони можуть від нас отримати підтримку в будь-якій ситуації. І, очевидно, є там і елемент безпечного переходу через дорогу, бо вони подорожують містом, де є рух автівок, тож ми відразу вчимо дітей, як на дорозі поводитися. Вартовий Рись пояснює героям спектаклю, що треба дивитися на різні боки, зупинитися, подивитися на світлофор. І, крім того, всі діти, які дивляться виставу, потім мають змогу тренуватися переходити дорогу — ми маємо тут спеціальні килимки і робимо таку модель переходу».
Всі вистави так сконструйовані, що попри розвагу і гру діти навчаються, а це головна мета. Тобто, це не просто театр заради самого себе, це навчання. Для міських вартових — це інша форма занять, а для дітей — наука. Вони не є професійними акторами, всі мають переважно спеціальну педагогічну, психологічну і юридичну освіту. Однак, театральні курси все ж пройшли.
Навчання українських дітей безпеки на дорозі
«На початках нашого проєкту вистав, у школі родини Магульських, це подружжя відомих у Польщі акторів, у них ми тренували свою майстерність. Також мали курси в театрі "Форум", тож ми вчилися поводитися на сцені, а також ми маємо великий досвід роботи з дітьми».
За час роботи з українськими дітьми у школах, кажуть міські вартові Варшави, вони також отримали для себе неоціненний досвід.
«Дуже великою складністю спершу був мовний бар’єр. Їм спершу важко було влитися в середовище. Бо зазвичай кілька дітей потрапляло в польські класи. Якщо мова про якісь конфлікти, то щиро зізнаюся, що за весь той рік я ніколи про таке не чула. А ми контактуємо з педагогами, психологами в школах, проводимо з ними час. Навіть, якщо були якісь дрібні непорозуміння, то серйозних конфліктів не було. Я розмовляла недавно з ними і запитала, як вони почуваються через стільки часу перебування тут. То вони казали, що початок був складний, а зараз вони вже почуваються дуже добре, їх добре прийняли, вони нав’язали дружбу, відносини. Для мене дуже позитивним є, що вони не залишаються збоку, а включаються в ті заняття. Спершу була група з України, вони були окремо собі. А тепер вони в тому класі, так що нам часом складно зрозуміти, хто є хто. Часом ще є мовна проблема, то ми дбаємо про їхній комфорт і питаємо, чи є хтось, хто не розуміє мови. І ми повторюємо. То вони тоді почуваються також вільніше, бо бачать, що мають додаткову підтримку, і я думаю, що це також допомагає їм інтегруватися».
Театр міської варти Варшави
Наразі цей проєкт закінчився, — кажуть у Фонді. Однак зараз вони шукають інші грантові програми для нових проєктів підтримки у співпраці із іншими інституціями Варшави.
Слухайте матеріал у доданому звуковому файлі.
Підготував Володимир Гарматюк