Напередодні Дня пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу в Меджлісі запропонували поділитися історіями рідних, які пережили депортацію. Пане Ескендере, Ви безперечно маєте власну історію своєї родини. Можете розповісти, що було з Вашою родиною у 1944 році?
У 1944 році один із моїх дідів воював на території Криму у рядах партизанів, в лісах. У 1944 році, коли почалася депортація моїх дідусів, чоловіків не було вдома. Сім’я розпалася: одна частина родини потрапила до Уралу, на північ Росії, а друга частина родини опинилася в Узбекистані, в Азії. Родичі шукали одне одного впродовж 30 років, і зустрілися вони в Ташкенті на одному з весіль. Ну, ось власне така історія. Звісно були жертви, поки тривала депортація: у мого дідуся і бабусі загинули рідні брати і сестри. Це були страшні часи. Це велика трагедія. Поки ми були молодими, не сприймали ці розповіді, хоч і старше покоління завжди говорило і згадувало про ті жахливі події депортації. Ми не сприймали цю інформацію, поки не потрапили до Криму з Таджикистану.
Коли Ви приїхали до Криму, скільки Вам тоді було років? Який це був рік?
Тоді мені було 12 років, це був 1992 рік. До цього ми кілька разів приїздили до Криму. Ще у 1989 році родина свідомо вирішила перебиратися на рідну землю. Лише 1989 року радянським парламентом депортація була визнана незаконною та злочинною. Для нас кінець 80-х початок 90-х були жахливими роками. Так, це було щастя, що ми з родиною переїхали до Криму, однак на нас чекав складний період.
Слухаю Вашу історію, намагаюся уявити, як це — приїхати на свою рідну землю і нічого не мати, ні квартири, ні будинку... Чи Ви мали куди і до кого їхати?
У мене дідусь потрапив до Криму у 1987 році, і тоді там купив маленьку хатинку, там ми і зупинилися. Але ж ви пам’ятаєте, у ті часи була велика інфляція і люди втратили усі гроші, і тоді ще були такі так звані «самозахоплення землі». Насправді люди будували на землі. Наприклад, ми от будували на кукурудзяному полі. Колись, ще за часів правління Хрущова там були болота — їх висушили і засіяли кукурудзою. Ми приїхали, очистили землю і почали будуватися. Перша зима була досить складною. От уявіть, кімната розміром три на чотири метри: відкриваєш двері і снігу по коліно. Немає ні світла, ні води. Так зимували перший рік. Щоб набрати води, ходили пішки півтора кілометра. Роботи не було. За уроки батьки взагалі не питали, в них були інші клопоти. Ми, діти, самостійно вчилися. Я закінчив українську школу, потім вже вибрав собі професію.
А хто Ви за професією?
За професією я кухар-кондитер.
Досить солодко звучить... Але хочу запитати у Вас наступне. Для кримськотатарського народу, як невід’ємної частини України 18 травня є траурним днем. Раніше цього дня відбувалися меморіальні заходи пам’яті жертв депортації. Цього року, коли вже понад рік як триває повномасштабна російська війна, в Україні заплановані певні заходи. Чи будуть проводитися такі ж заходи в інших країнах, де знайшли тимчасовий прихисток кримські татари, і чи буде щось подібне відбуватися у тимчасово окупованому Криму? Володієте такою інформацією?
Зважаючи на цю вбивчу російську війну проти України, багато кримських татар переселилися до Туреччини, саме там буде багато заходів. Адже ця дата — це справді велика трагедія. І ми всі чудово знаємо і бачимо, що депортація 1944 року сьогодні відгукується знову і знову. Тому думаю, будуть заходи. Щодо України, то зараз все відносно, ви самі прекрасно розумієте, що триває повномасштабна війна, люди на фронті, на війні. Є чимало громадських організацій, що займалися і робили певні акції, поширювали культуру кримських татар. Але. Але зараз всі допомагають українським військовим, все спрямовується саме на підтримку.
Так склалося, на жаль, що кримських татар розпорошило по світу. Де знаходиться найбільша діаспора кримських татар?
Ви знаєте, в Туреччині — там приблизно проживає 2 мільйони кримських татар, можливо, навіть і більше. Так званою «Столицею» кримськотатарської діаспори в Туреччині вважається місто Ескішехір, розташоване за чотири години їзди від Стамбулу. Це місто створили нащадки кримських татар, які переїхали до Туреччини ще до 1944 року. З початку анексії Криму Росією кримськотатарська діаспора в Туреччині активно допомагає кримським татарам в Україні. Також велика діаспора кримських татар знаходиться у Сполучених Штатах Америки у штаті Нью-Йорк, також 2 тисячі сімей проживає в Румунії...
Мені відомо, що Ви з 2014-го року переїхали з Криму до материкової України. Чи залишилися у Криму Ваші родичі чи друзі? Підтримуєте зв'язок? І взагалі, чи багато кримських татар поїхало з Криму після того, як півострів було анексовано Росією?
Відповім так: це друга за масштабом моральна трагедія. Що маю на увазі? Морально тяжко у розумінні спілкування з тими родичами, друзями, хто залишився у Криму. Розповім з особистого досвіду, коли я переїхав у 2014 році до України, у мене в Криму залишилися найрідніші люди — це мої батьки. В них не було можливості виїхати на материк, бо на той час вони мали інвалідність після інсульту, як мама, так і батько. Вони померли, а в мене не було можливості приїхати на їхні похорони. І таких трагічних моментів у нас дуже багато... У нас багато родичів у Криму, однак під час цієї повномасштабної російської війни ми з пересторогою переписуємося. А щоб у відкриту просто спілкуватися, то ні. Тому що ми чудово знаємо, що зараз чинить російська федеральна служба безпеки на території Криму щодо кримських татар. Відбувається справжнє беззаконня: кожен день арештовують людей, проводяться обшуки, велика кількість кримських татар перебуває за ґратами. І це велика проблема.
Зараз багато кримських татар боронять українську землю, але знаємо, що чимало кримських татар залишилися в Криму під окупацією. Як відбувається їхня боротьба за Крим, у самому Криму, тобто у тилу ворога?
Є партизанські загони, є супротив... Але все це діє приховано, з пересторогою. Люди чекають, коли Україна здійснить контрнаступ і дійде до Криму, і повірте, там буде супротив, який буде видно. Що б ви розуміли, у селі, звідки я родом, більш як тридцятьох чоловіків кримських татар засудили до 17-20 років. Їх звинуватили в тероризмі та екстремізмі.
Ви є керівником громадської організації «Ветан». Чим займаєтеся?
Ця назва у перекладі з кримськотатарської означає «Батьківщина». Займаємося культурною діяльністю, намагаємося розповісти людям, хто такі кримські татари, яка їхня культура, які звичаї мають, яку віру сповідують. Адже, коли ми приїхали у 2014 році, зрозуміли, що про кримських татар лише по телебаченню щось показували, все поверхнево. І ніхто не знав, хто такі кримські татари.Тому відкрили організацію «Ветан» і вже понад 9 років проводимо різні заходи. Детальніше про нашу діяльність та про історію Криму ви можете дізнатись на нашій сторінці у Фейсбуці. Ми навіть відзняли документальний фільм про депортацію кримських татар. Так і намагаємося знайомити людей з культурою кримських татар.
Ескендере, Ви в останнє були в Криму у 2014 році (дай Бог повернетеся швидше на рідну землю)/ Що відчуває Ваше серце ? На Вашу думку, коли і як звільнять Крим?
Ми завжди вірили і знаємо, що Крим буде звільнено від російських загарбників. Віримо і зараз, робимо все можливе для цього. Сподіваюся, що це все станеться набагато раніше, ніж припускає російський ворог. Знаєте, я живу на материковій Україні вже 10 років і все одно «сиджу на валізах» і планую повернутися на Батьківщину. Крим є Крим, домівка є домівкою! Тому хочеться повернутися додому найшвидше. Буде така можливість, одразу їдемо додому.
Яким Ви бачите майбутнє Криму?
Те, щоб хотілося, і реалії, які можуть бути — це різні речі. Авжеж хотілося, щоб була кримськотатарська автономія, ми прагнемо цього вже багато років. Історія показала, що у 2014 році саме кримські татари здійснили сильний супротив, були проти окупації Криму. І навіть сьогодні, спілкуючись зі своїми земляками: ніхто, чуєте, ніхто не підтримує російську владу. На мою думку, зважаючи на деякі заяви українських політиків, що буде насправді далі — невідомо, можливо, це питання автономії буде затягуватися. Було б добре, щоб Крим був Кримськотатарською Автономною Республікою. Я «ЗА», щоб Крим був у складі України. Коли я приїхав до Криму у 1992 році, він вже був українським, я виріс в українському Криму, я служив в українській армії. Україна ніколи нічого поганого мені не зробила. Єдине, було затягування певних законів щодо кримських татар. Я сподіваюся, незабаром все повернеться на свої місця, і все буде добре!
Інтерв'ю у доданому файлі
Вікторія Машталер