У Молдові нещодавно пройшов багатотисячний мітинг на підтримку інтеграції з ЄС. Триває підготовка до Саміту Європейської політичної спільноти, що відбудеться тут 1 червня. Маріанна Присяжнюк підкреслює, що це буде масштабна подія, на яку з’їдуться лідери фактично всіх європейських країн і очікується обговорення питань безпеки, питання допомоги Молдові та євроінтеграції цієї країни. Про присутність української делегації деталей іще немає, але більшість запланованих тем стосуватимуться якщо не безпосередньо України, то ситуації, спричиненої російською агресією. Я розумію, що однозначно мала активуватися проросійська пропаганда, цікаво, чи з’явилися нові меседжі або прийоми, чи активовані старі?
Щодо пропаганди та дезінформації, яка циркулює навколо цих тем. Звісно, це зараз один із пріоритетів для російських інформаційних терористів — дискредитувати цей захід. І основний «посил» — переконати громадську думку, що західні лідери таким чином провокують начебто війну, знаючи, що Росією це буде сприйнято негативно, втягують Молдову в війну. Тобто з одного боку – нічого нового, це стара методичка, щоб Молдова не намагалася робити в напрямку солідарності з Україною, і в напрямку засудження воєнних злочинів чи в напрямку приєднання до економічних санкцій чи якісь інші кроки, наприклад, щодо свого європейського майбутнього. Усе це пояснюється російською пропагандою як якісь накази ззовні, зовнішню управління, яке втягує Молдову у війну з Росією. Тому Росія в цій пропагандистській формулі «виноситься за дужки», начебто всі її провокують і в неї не залишається іншого виходу, як бомбити країни. Людей і тероризувати їх через якісь економічні інструменти. Відбувається тотальне виправдання агресивної політики щодо колишніх пострадянських країн — це супровідна стратегія, яка іде разом із цими деструктивними діями.
Початок травня – усі ці неперетравлені решти совковської свідомості, звісно, святкували. «Безсмертний полк» і надалі так просто ходив Кишиневом із георгіївськими стрічками чи хоч когось хоч якось було покарано?
Так, для Молдови це були важкі тижні, тому що підготовка і до 9 травня, і до 8 травня, побєдоносних маршів, розпочалася задовго до цих дат і в цьому взяли участь фактично всі проросійські сили, які існують у країні, але цікаво, що під час цього «безсмертного полку» не було єдиної колони проросійської опозиції, як вони себе називають. Вони йшли різними групками, у них були різні групи прихильників. Це все говорить як мінімум про те, що між ними існує якась конкуренція перед Кремлем. Це не найгірший сценарій, який міг бути розіграний проросійськими силами, бо якби вони спромоглися консолідуватися, протистояти їм було б важко. Але це не мінімізує того нищівного ефекту, якого заподіяли загалом за останній рік російські партії в Молдові і в контексті російської агресії проти України зокрема. Це і масові демонстрації проти уряду, це й дискредитації України та Румунії як найближчих партнерів, це й дискредитація Євросоюзу загалом, це й виправдання Росії, зрив, фактично, місцевих кампаній, вибори в Гагаузії.
Нещодавні вибори в Гагаузії Молдові не додали стабільності, бо були повідомлення про масовий підкуп, були залучені російські пропагандистські естрадні виконавці, як Кіркоров і Басков, які відверто пропагують політику Кремля й беруть участь у політичній кампанії проросійської партії ШОР, а головне — склалася скандальна ситуація навколо особи від партії ШОР, яка в підсумку ніби виграла, навколо Євгенії Гуцул, про яку молдовський політикум дізнався за місяць до виборів
Вона вийшла начебто переможницею цих передвиборчих перегонів, але тривають усі ці скандальні обговорення на рівні місцевого ЦВК, наскільки це все було законно, тривають якісь спроби «відмотати» цю ситуацію назад. Це в Молдові звичайна практика, до якої вдається кожна політична сила, яка знаходиться при владі. Тому що є оце протистояння Захід-Росія. Політика кожного села пронизана цією геополітикою. Це має нищівний вплив на місцевий розвиток. На виборчі процеси, на демократичні процеси й на розв’язання якихось нагальних питань.
Чи можна говорити про єдиний інформаційний простір Молдови, чи Гагаузії та Придністров’я мають свої власні, які функціонують на основі власних законів і мають власні цілі? Чи відрізняються російські пропагандистські й дезінформаційні меседжі на цих територіях?
Та, звісно відрізняються. Ну, по-перше, і Придністров’я, і Гагаузія це територія Молдови і стратегічні комунікації державного рівня повинні закладати у свої меседжі саме отаку ідею, щоб навіть у журналістів, у фахівців, які цікавляться цією темою, навіть не виникало думки, що якось може бути інакше. Це по-перше. По-друге, задача російської пропаганди, російської дезінформації полягає в тому, щоби ввести в громадську думку ось цю ідею, що є якісь регіони, які протистоять один одному, які всі разом «дружать» проти Кишинева — і таким чином розірвати країну на шмаття, щоб люди елементарно не могли між собою домовитися. Саме для цього дискусія і піднімається на такий дуже загальний рівень, метарівень, я б сказала, тому що вибори башкана Гагаузії, маленької території, не можуть відбуватися навколо теми глобального протистояння США й росії, наприклад. Це абсурдно для самих же виборців, які прагнуть — мова, якісь освітні проєкти, культурні, економічні, які прагнуть вирішення побутових питань, якогось нормального розвитку, прозорого бюджету, інвестицій, дороги. Це все виноситься за дужки, з’являється інформаційний вакуум, де люди дезорієнтовані. Саме на це розрахована російська пропаганда: викреслити із політичних обговорень реальні проблеми й зосередити увагу людей на тому, що вони реально не можуть змінити. Таким чином запускається бацила «політичної безвідповідальності». Передвиборча кампанія партії Шор проходила навколо обіцянок, що вони там — побудують аеропорт, знаєте, як «Двенадцать стульев» — Вєлікіє Васюки, Мєжґалактіческий шахматний турнір. Включили по зуму Кіркорова, влаштували концерт. Оце, власне, отака дуже яскрава, нарядна кампанія, підкупає увагу людей, підкупає емоційно. Неможливо в таких умовах зробити раціональний вибір, тому що немає доступу до інформації. Відбувається «зачистка» від проблем, які повинні наповнювати інформаційний простір для того, щоб людна могла зробити правильний вибір. У Придністров’ї ці процеси вже зацементовані. Так просто російські ЗМІ, декілька місцевих ЗМІ, які ні про що не говорять, а поливають брудом Молдову.
До повномасштабного вторгнення я вивчала саме це: як російські ЗМІ «розхитують обстановку в Молдові. Головні російські наративи в Придністров’ї це: румунські фашисти, бендерівці, як Бухарест нападе на Кишинів, Україна й Молдова влаштовують блокаду бідному, нещасному Придністров’ю. Це така маленька ізольована система, яка ізолює людей у собі для того, щоби створювати напругу як у Молдові, так між Молдовою та Україною, Молдовою та Румунією, бо там, так само, як і на окупованих територіях України, присутній елемент мови, ідентичності, радянських сентиментів, і це все лягає в оцю формулу орієнтованості на «рускій мір», і маленькими кроками відбувається підміна понять.
Підміна понять — як повітря для інформаційного простору росії ледве не з початку її існування
Просувається радянська ідентичність, радянські сентименти, це все підживлюється, але в якийсь момент з’являється чомусь «рускій мір» — нізвідки. І таким чином відбувається як підміна політичної орієнтації, так і громадянської та національної ідентичності. Щодо всієї Молдови це створює величезний «накал», бо яка би ідея в просторі не з’являлася. Вона завжди знайде і прихильників і супротивників. Навіть є така технологія, якщо не помиляюся, «вікно овертона». І такі деструктивні ідеї Росія закидує, закидує, закидує, підживлює брудними грошима через систему організацій, які фінансує російське посольство. Через політичне лоббі і, звичайно, через пропагандистські ЗМІ, що є ключовим елементом у цій гібридній політиці.
Маріанна Присяжнюк каже, що попри закриття шести проросійських каналів на території Молдови, їхня публіка нікуди не поділася, а лише перейшла на ТікТок чи Ютуб на російські канали. Тож закономірно, що нещодавно дві жінки привселюдно розгорнули плакат зі сталіним і заявляли, що в історії був такий чудовий воєначальник, повернення якого вонги прагнуть. При цьому відбувається повторне порушення логіки, бо ці прихильники сталіна вважають власницею «вілікай пабєди» Росію, а забувають, що роль України чи Молдови в цій перемозі була величезною, якщо не більшою. Віддається перевага російській ідеї і таким чином виправдовуються теперішні російські воєнні злочини, а маргіналізовані групи несуть у маси свої ідеї.
Маючи таку територіальну специфіку, будучи так обтяжена росйіською пропагандою, країна мусить бути обережною в рухові. Ось нещодавно відбувся кількадесятитисячний мітинг на підтримку руху Молдови до ЄС. Навіть фотографії виглядають переконливо. Молдова все ще у складі СНД, але рухається до ЄС. Як це відображається в інформаційному просторі Молдови і як на цьому паразитує російська пропаганда? Як може рухатися Молдова?
Я думаю, що в Молдові все-таки є розуміння того, що відбувається насправді і де знаходиться їхнє справжнє місце, тому що маючи проєвропейську Україну з одного боку кордону, а по інший бік маючи Румунію, яка є членом ЄС і НАТО, до того ж членство в цих організаціях для Молдови було би дуже вигідним для всіх присутніх регіональних гравців. Після перемоги України в цій війні придністровський конфлікт, який триває не в останню чергу через те, що там досі знаходяться російські війська, я думаю, що це питання буде вирішено дуже швидко. Спілкуючись із політиками в Молдові, я відчуваю, що це розуміння є, але водночас мене непокоїть політичний клас Молдови, який користується цією ситуацією невизначеності, що вони собі можуть дозволити нічого не робити, тому що їх дорога до Європи й так виведе, як це сталося при отриманія статусу кандидата в члени ЄС, який Молдова, як ми пам’ятаємо, отримала разом із Україною. В Україні тоді були справедливі емоції, наскільки таке рішення справедливе порівняно з ситуацією в Україні, коли українці за це вмирають, Молдова входить в це рішення «пакетом», «застрибуючи Україні на шию». Водночас в Україні теж варто розуміти, що якщо навіть Молдова стане членом ЄС перед Україною, то це вигідно для нас. Це не перегони, це конкуренція, ми отримуємо на наших кордонах стабільну політичну одиницю. Молдова могла би це пришвидшити через стратегічні програми, через стратегічне бачення того ж Придністров’я, через реформи, але цього не відбувається, тому що вони прекрасно розуміють, що будучи сусідом двох країн, які вже вибрали свій шлях, а одна з цих країн за цей вибір щодня страчає людей, вони можуть собі дозволити не розробляти свої подальші кроки й не дуже старатися туди прагнути.
Як доводить практика Придністров’я внутрішня локація не спиняє росіян, але Маріанна Присяжнюк нагадує, що до існування цього «запаленого апендиксу» причетні й українські та молдовські олігархи.
Варто пам’ятати й інше: усі ці 30 років молдовські олігархічні групи разом із українськими олігархічними групами отримували прибуток за рахунок цієї «чорної діри», за рахунок цього анклаву, який опинився поза законом. Оце важливо. Ця проблема поглиблювалася і молдаванами, й українцями. Ну і, звісно, російська армія там стоїть, і якби цього не було, це питання було би вирішено давно в інший спосіб. Але якщо й говорити про участь України якоюсь мірою в цьому, то зараз саме час це підняти, обговорити й розв’язати ці питання, які би завершилися виводом російських військ, і вже далі свої корупційні схеми Україна й Молдова «розгребе» з ЄС так, як це має бути за законом.
Зі звуковою версією передачі Ви можете ознайомитися в доданому аудіофайлі.
Сніжана Чернюк