Альона Романюк уже багато років працює в галузі соціальних комунікацій, викладає та проводить тренінги, а також вона — авторка антифейкової інтелектуальної гри «НотаЄнота», у яку вже зіграли сотні людей, навчаючись розрізняти фейки, маніпуляції та російську дезінформацію. Тож насамперед я поцікавилася, звідки взялася ідея гри.
Я понад 15 років працюю у сфері комунікацій і до мене часто звертаються дуже різні ініціативи — від громадського сектору до бізнесу та урядових проєктів із проханням провести тренінг, майстер-клас, лекцію з того, як розвінчувати фейки. До мене якось зателефонував Павло Худ, декан із Українського католицького університету і попросив організувати лекцію для «Молодвіжу» — це такий великий захід для молоді у Львові. Це було в період пандемії і я розумію, що за всієї моєї любові до медіаграмотності, я, бувши на фестивалі для молоді, навряд чи пішла би на лекцію з медіаграмотності. І я запропонувала формат квізу. Павло погодився і таким чином я зробила квіз, на який зареєструвалося 80 людей, а прийшло понад 140. Це був вересень 2021 року і з цього моменту я почала організовувати такі ігри. Назву цього проєкту мені допоміг придумати мій чоловік.
Справа в тому, що коли росіяни робили «жест доброї волі» з Херсона, вони вкрали нашого херсонського єнота з зоопарку й віддали його в тимчасово окупованому Мелітополі в університет на спеціальність «Інформаційна безпека». Це приклад того, як російська пропаганда використовує будь-що для просування власних ідей. І нам тепер треба рятувати нашого херсонського єнота з пропагандистського полону.
Назва «НотаЄнота» — це така гра слів. З одного боку — нота, яка належить єноту, а нота може бути як музична, так і дипломатична, наприклад. Ну й наш Єнот має ім’я Нота. У серпні 2022 року я виграла у медіаакселераторі від Куншту й Інституту ім. Ґете й почала розробляти такі ігри для освітян. Таких ігор є декілька, є сайт із прикладами завдань. Зараз це демоверсія, ми плануємо оновити цей час, там буде більше тисячі завдань, із яких можна зробити власну гру на будь-яку із тем.
Альона Романюк каже, що суть гри не в тому, щоби спростовувати фейки, а в тому, щоби розрізняти ознаки неправдивої інформації.
Є дуже різні раунди. Раунд «Правда чи фейк» такий грайливий більше, спрямований на те, щоби показати, що є правдиві новини, які дуже схожі на фейки і є фейкові новини, які дуже схожі на правдиві новини. І нам треба завжди зважати на джерело інформації й на інші аспекти. Один із раундів називається «Новомова», де ми пропонуємо перекласти із пропагандистської мови українською Наприклад, «жест доброй воли» — несправді це втеча окупантів із території України; або «освобождение» — це окупація України; «СВО» — насправді це війна.
Команди записують відповіді на бланках, журі перевіряє, а ведучий не просто зачитує правильні відповіді, а показує, на що варто було звернути увагу або яким чином запустили цю інформацію. Тобто ми не вчимо перевіряти кожну новину, тому що людина не буде фізично цього робити, але є певні ознаки, які вказують на те, як працювати з інформацією, якій можна вірити, а яку треба перевіряти або сприймати критично.
Гра «НотаЄнота» бути адаптована для іноземної аудиторії?
Так. Може. Більше того, я грала в цю гру з тінейджерами зі Словаччини буквально минулого тижня у Братиславі. Зокрема брала такі кейси дезінформації, які були би універсальними не лише для України, але й для інших країн. Зокрема це стосується російської пропаганди.
Оскільки Альона Романюк також викладає в університеті, то я запитала, які ще методи, крім гри, можна використовувати в боротьбі з російськими фейками чи загалом дезінформацією. Чи є методи, які допомогли би не лише студентам, але й людям, які не мають систематичної журналістської освіти, а заодно — і яку літературу варто би почитати особливо допитливим слухачам, які цікавляться покращенням своїх навичок критичного мислення чи вираховування дезінформації.
Насправді все залежить від рівня зацікавленості, але, як на мене, чудово працює метод ставити питання. Я його практикую зі своїми студентами, я не даю їм правильні відповіді, я спонукаю їх дошукуватися цих відповідей, уміти правильно ставити запити Googl’у, звертати увагу на джерела й знати, що Вікіпедія не завжди говорить правду. Ставити питання, а чому так, а в чому суть цього явища. А як це працює, а де я ще можу про це дізнатися.
Метод дискусії, бо в дискусії народжується істина. Метод аналізу, коли ми дійсно починаємо вивчати якесь явище, цікавитися ним, розуміти причинно-наслідкові зв’язки. Також я завжди рекомендую цікавитися психологією сприйняття інформації, бо немає такої людини, яку не можна було би ввести в оману.
У кожної людини є два типи мислення: емоційне й раціональне. Коли ми раціональні — ми завжди ставимо питання, аналізуємо інфомацію, докопуємося до суті, але у кожного з нас є свої тригерні точки, тобто ті питання, які у нас викликають емоцію: діти, бітьки, питання житла, води, медицини і подібне. Ці питання в кожного свої. Які викликають емоцію. З цими питаннями значно легше ввести людину в оману та увімкнути емоційне мислення. І коли ми на емоціях — нами дуже легко маніпулювати, нав’язувати нам потрібні думки, потрібні рішення або спонукати нас сприймати ті чи інші рішення в умовах обмеженого часу. Наприклад: у вас є 30 хвилин, щоби замовити якийсь товар або поїхати, бо через два дні буде атака в такому-то регіоні.
Варто цікавитися тим, як працює наш мозок, виходити за межі виключно емоційного сприйняття. А щодо книг, то я рекомендую своїм студентам почитати Деніела Канемана «Мислення швидке й повільне». Його нова книга про інформаційний шум. Рекомендую Пітера Померанцева «Це не пропаганда». Є чудова книга про конспірологічні теорії, яку написав Макс Яковлєв, чудова книга Карлоса Сагана «Світ, повний демонів. Наука як свічка у пітьмі». «Медицина доказова і не дуже» Андрія Сем’янківа.
Моя співрозмовниця вважає, що аби протистояти російським впливам справді ефективно, потрібно робити це комплексно, із залученням різних цільових аудиторій, від наймолодших до найстарших, із залученням усіх рівнів гравців навчанням інформаційної грамотності — і громадських організацій, і державних механізмів, і бізнесу.
Насправді навички критичного мислення потрібно розвивати на усіх рівнях, починаючи від дитячого садочка і закінчуючи, умовно, університетами третього віку для старшого покоління. Чи має це бути окремий курс із медіаграмотності? Я вважаю, що ні. Я вважаю, що ці навички потрібно інтегрувати у якісь формати, починаючи від якихось легких ігрових, квізів чи квестів для учнів чи дитячих садочків, що от є телефон, він може нас як розважати за допомогою мультиків, так він може на нас впливати, нами маніпулювати. Інтегрованими мають бути ці навички у різні шкільні предмети. З історії, української мови, літератури і так далі. У нас на «НотаЄнота», ми залучили понад двадцять науковців, які розробляли питання з різних сфер, різних наук, а спрямовані ці питання були для дітей, тому я теж сподіваюся, що вчителі будуть інтегрувати це в свої курси. Університети, це мають бути й громадські ініціативи, не можуть дати такого впливу, як може забезпечити держава. Окремо треба працювати з бізнесом. Ми зараз якраз розпочали таку програму з Управлінням стратегічних комунікацій саме для бізнесу, для працівників великих компаній, щоби через них впливати на рівень медіаграмотності. На рівень критичного мислення. Насправді немає єдиного підходу, що лише громадські ініціативи чи лише держава чи якась одна структура — так не повинно бути. Якщо ми хочемо протистояти російським впливам дійсно на якісному рівні, нам потрібно робити це комплексно, із залученням різних цільових аудиторій, із залученням усіх рівнів гравців і таким чином вибудовувати ось цю протидію.
Звукову версію розмови можна послухати в доданому аудіофайлі.
Сніжана Чернюк