— Пані Моніко, де найбільш потрібні готелі для диких бджіл? Я найчастіше їх бачу в містах, зокрема у Варшаві вони є в різних парках.
— Так і є насправді. Дикі бджоли часто гніздяться в якихось покинутих норах, зокрема це властиво джмелям. Це можуть бути гнізда в землі, наприклад. Але джміль — це не кріт, який може сам собі викопати нірку. Тому джмелю потрібне місце, в якому вже хтось живе: мишка, полівка чи ящірка. Однак у містах гризунів і плазунів значно менше, відповідно знайти гніздо значно складніше. Звісно, в селах усе виглядає значно оптимістичніше. У містах ж, крім того, що мало нір, також мало диких кущів і трав, хоча, звісно, голодними бджоли не будуть, зможуть знайти собі там поживу в парках і на дачах. Проте, якщо бджоломатка не знайде собі місця для проживання, вона просто загине. Ранньою весною бджоломатка прокидається після сплячки і летить на пошук місця для гнізда. Тож у містах важливо сприяти бджолам, щоб навіть якщо не знайдеться якась нора, вони мали де гніздуватися. Бджолині готелі ідеально для цього підходять.
— Чи в готелі для бджіл є щось, що вони могли б з’їсти?
— Ні, це влаштовано так, що ми робимо тільки дерев’яний будиночок. Потрібно знати, як саме його змайструвати і де саме розмістити, бо якщо поставимо його абиде, то там можуть завестись мурахи, та й по всьому, бджоли вже не оселяться. А що ж до їжі, то, звісно, було б добре встановлювати бджолині готелі поблизу місць, де бджоли без проблем знайдуть собі їжу: в парку, сквері, громадських садах і городах (зараз такі є у Варшаві, Вроцлаві, Кракові, напевно, також і в інших великих містах, і це дуже добра тенденція). Джміль, наприклад, може відлетіти від гнізда не більше, ніж на 500 м, але по дорозі він запилить усе, що побачить. Тож якщо є такий город або сад у місті і його організаторам важливо мати хороший врожай, то варто там поставити такий бджолиний готель.
— Тобто бджолиний готель — це один зі способів підтримати диких бджіл? Як ще ми можемо їх захистити?
— Бджолині готелі — це активний захист видів, що перебувають під загрозою вимирання. Це, власне, те, що кожен може зробити, ще один спосіб підтримки — сіяти рослини, необхідні комахам з родини бджолиних. Зараз все частіше в містах засівають квітні луки, і це дуже корисно для природи: не тільки для комах, а взагалі для всієї біорізноманітності. Власне, на луках живуть гризуни і плазуни, нори яких так потрібні диким бджолам. Створюючи будь-що з думкою про бджолиних, ми так насправді підтримуємо всіх комах взагалі, от наприклад, навіть жучка-сонечка. Якщо ми залишимо саме на себе таке місце, де будуть рости дикі рослини, які квітнуть, а також трави, і де лежатимуть якісь колоди, ну то там цілком добре почуватимуться і жучки-сонечка і навіть будуть гніздуватися там. Так влаштована природа: всі між собою пов’язані, в цьому й полягає біорізноманітність.
Ще одне: не обов’язково на городах і в садах боротися з усіма бур’янами. Я наведу один приклад такої рослини, яка насправді не є бур’яном, але всі думають інакше. Це рослина, зовні схожа на кропиву, і власне, так її і називають — «глуха кропива». Ця рослина — неймовірне джерело поживи для бджолиних, у ній стільки нектару і пилку, що вистачить на цілу бджолину родину, а це може бути просто метр на метр глухої кропиви. Люди часто її просто скошують або виривають, бо вона схожа на кропиву звичайну, але глуха кропива не жалить, а коли квітне, то має такі білі квіточки. Тож лишімо в спокої т.зв. бур’яни, хоча б якусь частину, вони точно стануть комусь в нагоді.
Моніка Дея, едукаторка екологічно-культурного центру Ziarno («Зерно»), під час майстер-класу в Мазовецькому інституті культури. Варшава, 27 жовтня
— Запитаю у вас про більш глобальну річ. Чим небезпечне те, що бджіл стає щоразу менше?
— Навіть Айнштайна тут притягують до відповідальності: він якось сказав, що, коли комахи з роду бджолиних зникнуть, то за чотири роки людство вимре. Не мені судити, звісно, але, як я вже казала, в природі все взаємопов’язане. Якщо зникнуть комахи, які запилюють рослини, то зникнуть і ці рослини.
У Польщі наразі є офіційні дані про існування 470 видів комах з роду бджолиних. Ми часто над цим навіть не замислюємось: ну є джміль і бджола, а ще хто? А бджолиних значно більше, причому кожен вид відповідальний за запилення якоїсь конкретної рослини або якогось конкретного місця, у кожного своя спеціалізація. Якби вимерли джмелі, то перестала б існувати червона конюшина, адже її запилюють саме джмелі. Так само й американську лохину запилює тільки джміль.
І от із цих 470 видів 333 — під загрозою, це величезна кількість. Добре, що про це зараз усі говорять, всі б’ють на сполох, але ж про зникнення видів нам відомо ще з 1980-х років, це не якась новина, а ми тільки починаємо відповідно реагувати.
Отже, що станеться, коли бджоли зникнуть? Я не знаю, але що точно відомо, це те, що світ збідніє. Природа — це ланки, пов’язані між собою: якщо один елемент зникає, руйнується весь ланцюг. Коли зникають рослини, починають зникати й ґрунтові організми, а тоді й тварини, які їдять ці специфічні рослини. Турбота про маленьких істот має таке саме велике значення, як турбота про Біловезький національний парк.
— А що стало причиною цієї загрози зникнення бджіл? Ви кажете, що вчені зафіксували його ще в 1980-ті. Що тоді спровокувало таку загрозу? Можливо, збільшення забудови?
— Ні, головною причиною, чому зникає вид бджолиних, є використання пестицидів, тобто хімізація сільського господарства. З одного боку, ми позбуваємось комах, які шкодять на полях, а з іншого, разом з ними гинуть і корисні комахи. Це основна причина. Ще одна — це монокультура, тобто те, що ми вирощуємо на сотках і гектарах землі одну й ту саму рослину, тож комахи просто не мають що їсти. А часто-густо це вітрозапильні рослини, потрібні для того, щоб вигодовувати великої рогатої худоби. Колись наші господарства мали зовсім інший вигляд. По-перше, вони не були такі великі, не займали стільки простору, а по-друге, якщо й були великими, то фермери годували одночасно дуже різних тварин (корів, свиней, кроликів, качок, гусей), які їли дуже різні рослини, що квітли в різний час. Тобто бджоли мали поживу весь той час, поки її потребували, від сплячки до сплячки. Натомість при монокультурних засівах бджолиним просто нічого їсти.
— Зміна клімату теж негативно впливає на популяцію бджіл?
— Так, і зміна клімату теж. Я наведу як приклад тут вид бджолиних, бо він дуже показовий: бджоли прокидаються саме в той момент, коли, власне, квітне рослина за запилення якої вони відповідальні. Через кліматичні зміни рослини квітнуть раніше. І от бджоли прокидаються, шукають «свою» рослинку, а вона вже відквітла. Тож бджоли просто не мають що їсти. Кожна бджола, як я вже казала, має свою «спеціальність».
У містах також розміщують готелі для осмії рудої. Вона має коротке життя і належить до тих комах, що прокидаються дуже рано. Я, звісно, теж заохочую в містах для осмії розвішувати будиночки з такими трубками, де вона могла б гніздуватися. Раніше осмія робила це в сільських стріхах, але зараз стріхи відійшли в минуле, тож осмія потребує трубчастих помешкань. Слива «Мірабель» квітне дуже рано, але потім є і черешні, і вишні, яблука, груші, тож у садах і в парках міст осмія дасть собі раду. Натомість є такі бджолині, які можуть не вижити, наприклад, т.зв. самотка, яка запилює дику моркву і кріп. Тож так, кліматичні зміни дуже сильно впливають на життя комах, особливо — бджолиних.
— Насамкінець хочу запитати у вас про просвіту у сфері екології. Ви працюєте в екологічно-культурному товаристві Ziarno. Розкажіть, будь ласка, докладніше чим займається товариство. Ви працюєте з дітьми. Як ви розмовляєте з ними про екологію, зміну клімату і врешті про комах?
— Екологічно-культурне товариство Ziarno («Зерно»), в якому я працюю, було засноване у 1995 році, тож ми існуємо вже довгий час. Я вже понад 20 років у товаристві, і ми проводимо екологічні заняття з дітьми. Вони особливі, зокрема, тим, що ми не змінюємо їхню форму. Нам важливо, щоб діти мали безпосередній контакт з природою. Поряд з нами є екологічне господарство, де діти можуть попрацювати на землі, вдихнути трави, щось посіяти або зібрати залежно від пори року, коли вони нас відвідують. Там також є кози, корови. Часто це взагалі перший контакт дітей з сільськогосподарських тварин. І це те, що ми не хочемо змінювати.
Також ми проводимо заняття не прямо про екологію чи зміну клімату, але про здорове харчування. Ми підкреслюємо, як пов’язані рослини, що їх ми збираємо з поля, і те, що ми їмо. Також в нас є екопекарня, де ми печемо свіжий хліб з того зерна, яке самі збираємо. Ми розповідаємо дітям, як важливі для нашого організму продукти, вирощені без хімії. Також ми пояснюємо, що таке біорізноманіття.
Іноді це заняття в залі, а іноді — просто неба. Якщо у групі маленькі діти, то я проводжу це у формі гри. Звісно, моя улюблена тема — життя бджіл. Про них я завжди говорю з дітьми. Загалом ж ми підлаштовуємося під запити кожної групи. Також діти збирають різні рослини для себе. Ми проводимо кулінарні майстер-класи. Якось варили суп з кропиви. Спочатку всі були скептично налаштовані, але зрештою всім смакувало.
У нас також є культурні заняття, адже ми екологічно-культурне товариство. Ми проживаємо в Саніцко-Ґонбінському регіоні, тут місцеві мешканці плекають особливі традиції витинанки і народних танців. Тож ми проводимо майстер-класи з витинанки, з танців і для дітей, і для дорослих. У нас можна як на один день приїхати, так і на кілька днів. Бувають і групи зі шкіл, і просто індивідуальні екскурсії.
Розмовляла Олена Руда
Запис — в доданому аудіофайлі
Переклад читає Мар’яна Кріль