Нещодавно з’явився розлогий аналіз Інституту публічних фінансів під назвою «Зерно розбрату: аналіз масових протестів» за авторством професорів Вавжиньца Чубака, Славоміра Каліновського й Бенедикта Пеплінського.
В аналізі докладно розглядають економічні причини масових протестів польських фермерів і їхні вимоги. При цьому навіть побіжний перегляд документа показує кричущу невідповідність між справжніми причинами фермерських проблем і тим, що вони собі уявляють про ці проблеми. Відповідно й вимоги, які вони озвучують, мають дуже мало спільного з економічною реальністю.
Серед висновків до аналізу, першим іде пункт «Міфи», а далі — «Факти», «Загрози» й «Потенціал».
Оскільки серед трьох «міфів», про які пишуть автори, два стосуються України, то саме про це я вирішила поговорити з одним із авторів звіту — професором Вавжиньцем Чубаком.
— Пане професоре, серед міфів у Вашому економічному звіті перший про те, що імпорт агропродовольчої продукції з України вирішально впливає на становище фермерів у Польщі. Чому ви вважаєте, що це — міф?
— Ми вважаємо це міфом із кількох причин. Найважливішим є релятивний погляд на масштаб цього імпорту. Підраховано, що від початку імпорту, від скасування Євросоюзом ембарго на продукцію з України, — політичного рішення, яке постало від бажання ЄС допомогти Україні у воєнній ситуації, — до Польщі надійшло за різними підрахунками від 4,6 до 4,7 мільйонів тонн збіжжя. Це на польський ринок, річне виробництво якого складає 35 мільйонів тонн, тобто за два роки — 70 мільйонів. Візьмімо до уваги також, що одним із головних правил ЄС є єдиний ринок, тобто немає бар’єрів і обмежень у торгівлі між державами. Отже, цей ринок, єдиний європейський, це щорічно 280 мільйонів тонн. Тобто близько 5 мільйонів відносно 280 міьйоівлн — це насправді мало й важко тут говорити, що це головний чинник і руйнівний чинник для ситуації в Польщі.
Зазначу, що могло таке статися, що у південно-східній Польщі, де є безпосередньо кордон із Україною, міг би цей товар залити локальний ринок і викликати розлади.
Другим чинником, який вказує, що це міф, є інцидент, вартий осуду, звісно, з надходженням зерна, яке не відповідало стандартам. Але «do tanga trzeba dwojga», як то кажуть. Тож, щоб хтось міг експортувати це з України, то хтось у Польщі мав це імпортувати. Це не провина України, це провина жадібних фірм, чия ганебна практика має бути покарана.
Третім аргументом, який це підтверджує, є ситуація у світі. Головним чинником змін на аграрних ринках у Польщі, але також у всій Європі, є, просто-таки, падіння світових цін. Це сталося через дворічну високу прибутковість і продуктивність, які призвели до надлишку зерна на світовому ринку а, по-друге, позитивних прогнозів щодо результатів жнив, які тривають на Південній півкулі. Я тут маю на увазі головних експортерів Півдня — Аргентину й Австралію.
Ось щодо обґрунтування, чому це міф.
— Звідки, на Ваш погляд, узявся цей міф про завалення українською продукцією ринку ЄС?
— Звідки він узявся? Думаю, що він легкий для поширення в суспільстві, випливає з чутливого постулату, легкого для сприйняття. Це не означає, що надходження української продукції не має жодного впливу, але воно точно не є провідним, головним, єдиним, базовим. Як я сказав, ситуація у світі має найбільший вплив. І ці лозунги на прапорах з’явилися там саме тому, що ними легко епатувати.
— Як вийти з цього міфу в реальність?
— Я намагаюся, використовуючи найрізноманітніші ЗМІ, — нас запрошують до розмов на цю тему, ось і з Вами зараз розмовляю, — пояснювати ці очевидні факти, які, можливо, певним чином, заспокоять ці такі… настрої… навколо цього необґрунтованого, на мою думку, лозунгу про українське зерно.
— Ви вважаєте, що джерело цього лозунгу чи міфу знаходиться в економічних причинах?
— Джерело лозунгу завжди соціальне. Легко таке щось «продати» суспільству, легко це написати на прапори й всі не дуже замислюються над правдивістю, приймаючи це за якийсь основний факт без глибших розмірковувань чи аналізу.
— Другий міф — про ембарго на імпорт із України. У чому його суть і чому це міф?
— Це міф про переконання, яке скрізь повторюють, що ембарго на імпорт з України може суттєво вплинути на стабільність цін на ринках у Польщі. Насамперед масштаб цього напливу на єдиний європейський ринок, як я вже казав, є настільки релятивно малий, що затримка цього імпорту мало вплине на ситуацію. Вона й надалі буде стимулюватися макроекономічними світовими умовами. Тож не можна розраховувати на те, що ембарго на продукцію з України стане антидотом на все це сьогоднішнє зло, яким є низька рентабельність. Це якась маячня і думаю, що потрібно усвідомлювати ситуацію у світі.
Крім того, це дуже небезпечна річ, оскільки ми з Україною маємо позитивне сальдо, тобто Польща експортує на 50 мільярдів євро, а імпортує на 20, тож ми маємо 30 мільярдів позитивного сальдо. А кожну акцію у політиці супроводжує реакція, тому потрібно чекати — і в цьому немає нічого особливого — це ніяка не помилка, якщо на наше ембарго імпорту Україна відповість гальмуванням імпорту з Польщі. Ось хоча би молокопродуктів, які великою мірою залежать від експорту, зокрема й від експорту до України. Тож це дуже небезпечний інструмент, від якого належить захищатися як тільки можна, бо це може стати двосічним мечем.
— Весь час говорять «зерно». Що мають на увазі під цим «зерном» і чи є інші продукти?
— Під зерном мають на увазі насамперед пшеницю й кукурудзу і у меншій мірі інше, але ці два найважливіші. Потрібно б додати сюди ріпак, можливо, з продуктів обробки — олію. Таким чутливим ринком у теперішній ситуації в Польщі та ЄС є імпорт яєць, цукру та важливий для бджолярів ринок меду. Це найсуттєвіші продукти, щодо яких вбачають загрозу у випадку відкриття кордонів і йдеться про можливе ембарго.
— Третій міф, про який Ви згадуєте в аналізі, уже не про Україну?
— Цей третій міф уже менше стосується України, а переважно внутрішньої політики ЄС, де частина тих доплат, які отримують фермери, була змінена з такого прямого фінансування за площу, інакше кажучи, «на гектар» на доплати у формі так званих екосхем, тобто таких собі річних умов на виконання певних екологічних вимог. Наприклад, фермери мали би зменшити поголів’я тварин, виділяти частину ґрунтів під пар, дотримуватися правильної сівозміни, спрощеного виробництва, квіткових смуг. Таких додаткових екологічних вимог.
— Якщо ми згадали про кукурудзу, то ще запитання. Не знаю, чи Ви бачили таке відео, де відкривають якийсь вагон чи контейнер і з нього сиплеться якась гнила кукурудза, а коментують це так, що ось, мовляв, українці постачаяють гнилу кукурудзу. Самі звинувачення, звісно, абсурдні, але чи таке взагалі щось можливе й що це так насправді було?
— Тож так. Ніхто до кінця не знає, що це було. Чи таке щось можливе? Звичайно. Як кожен матеріал, біологічно живий, кукурудза просто може ферментуватися.
Я припускаю, але це лише мої здогадки, отримані теж від осіб, які є експертами, можливо, ближчими до цього кордону, що це були вагони, які були затримані в момент введення у Польщі ембарго. А я нагадаю, що таке одностороннє ембарго було впроваджене торік 15 квітня.
Тож найімовірніше — це матеріал, який був затриманий. Ну і — що тут багато говорити — 9 чи 10 місяців десь на запасних коліях перебував, бо не міг уже після впровадження ембарго надійти до Польщі. Ну й нападав, мабуть, трохи дощ, зросла вологість, розпочалися натуральні біологічні процеси, тож, припускаю, це звідси пішло. Але це інцидент. Це не є якась, як потім наголошують, контрабанда зерна, невідповідного до вимог. Це міфи.
— І для поборення цих усіх міфів що насправді може зробити Україна чи хто в Україні може щось із цим зробити й що?
— Думаю, що це переговори між міністерствами Польщі й України, які зараз тривають, у контакті з людьми, які ухвалюють рішення в ЄС.
Що на цей момент? Думаю, що потрібно ще трохи зачекати, поки ця ситуація буде прорахована й з’ясована щодо кількості надходження, а потім сісти за переговори. Якщо йдеться про результати цих переговорів, то, на жаль, ані я, ані ніхто на цей момент не знає, бо це розмови двосторонні. Не хочу сказати, що глибоко засекречені, але вони на рівні міністерств. Тож треба просто почекати на результат… Думаю, що з української сторони є боротьба за розуміння ситуації, у якій опинилася Україна, і якоїсь, може, відповідальності Польщі. У формі, може, не жорстких переговорів, а поступок, бо ж там люди гинуть на фронті, йде війна, а для України експорт аграрної продукції, харчових продуктів і гроші, які від нього надходять до бюджету, — це одне з джерел, може, не єдине, але одне з важливих джерел фінансування озброєння, необхідного для боротьби. Тож це аргументи, які Україна повинна й, певно, сьогодні висуває, бо у такій ситуації вона сьогодні є.
— І останнє запитання: наскільки розповсюдженим є використання їжі як зброї? Бо тут і так виразно крутиться росія, зокрема і з цим зерном. Тож наскільки це типова ситуація?
— Історія, не лише теперішня історія України, але й усієї Європи, світу, зокрема, велика продовольчо-паливна криза 1970-х, показує, що може бути зброєю. Можна таким чином шантажувати багато країн, які не мають достатньо продовольства. І це є негуманітарна зброя і одна з найважчих, бо насамперед стосується, на жаль, найбідніших верств населення. Це вони на першій лінії атаки на доступ до продовольства. Але — так. Навіть у ХХІ столітті надзвичайно істотно, щоб держави могли для себе вибороти економічну незалежність, виміром якої є продовольча безпека. І за це повинна боротися як ЄС, так і, незалежно від цього, Україна. А може, колись, сподіваймося, що якнайшвидше, Україна стане учасницею Євросоюзу.
Звукову версію розмови ви можете послухати в доданому аудіофайлі.
Сніжана Чернюк