Зберігати репродуктивні клітини військовослужбовців в Україні, використовувати їх для народження дітей у разі загибелі власника біоматеріалу. В Україні нещодавно набрав чинності відповідний закон. Попередній закон забезпечував зберігання біоматеріалу коштом держави, але в разі загибелі військовослужбовця лабораторії мали знищити зразки біоматеріалу. Це викликало обурення дружин полеглих бійців в Україні, які хотіли народити нащадків і після загибелі своїх рідних. У відповідь на суспільний запит, українські депутати внесли правки і тепер ця система має запрацювати по-іншому. Тож, про новації законодавства щодо зберігання репродуктивних клітин військовослужбовців в Україні, а також, можливу співпрацю з Польщею у цій сфері в ефірі Польського радіо для України, у програм «На хвилі здоров’я», розповла адвокат з медичного права юридичної фірми «Ілляшев та Партнери», волонтерка, яка допомагає військовим та українцям у Польщі, Алла Цимановська.
Пані Алло, що відомо про закон стосовно права на біологічне батьківство і взагалі це питання, наскільки воно важливе, актуальне і що ми маємо з точки зору права?
Так, 22 листопада 2023 року президент України Володимир Зеленський підписав закон, який набрав чинності у березні 2024 року. В цьому законі було передбачено, що в разі смерті або повідомлення про зникнення безвісті військовослужбовця, такі його біологічні матеріали можуть бути утилізовані, тобто мають бути утилізовані. Ця редакція закону викликала безліч емоцій і обурювань з боку суспільства, тим паче з боку дружин, які залишились вдовами, у яких чоловіки загинули, оскільки це фактично позбавляло їх права народити дитину від коханого чоловіка, який загинув на війні. І це призвело до того, що парламент України проголосував за нові поправки до цього закону, і вони прибрали цю поправку щодо утилізації. Тобто, це говорить про те, що вони почули голос народу, суспільства, і це призведе до того, що діти, які будуть народжені, зачаті вже після смерті біологічного батька, вони будуть вважатися такими ж дітьми з такими ж рівними правами, як інші діти, які народжуються в Україні від живих батьків.
Тобто, якщо йдеться про те, що загинув захисник і лишається дружина, яка може, взявши біоматеріал, який зберігається, зачати дитину і продовжити рід, або якщо, наприклад, це батьки, які не мали онуків, вони можуть таким чином, знайшовши матір сурогатну, може бути теж продовження роду. Це є ключова мета цих всіх ініціатив? Чи ми, можливо, неправильно зрозуміли? Бо суспільство розуміло так, а законодавці трошки по-іншому зрозуміли.
Так, законодавці розуміли по-іншому, дійсно. Тобто, це було різне читання цього нового закону, оскільки коли уряд приймав рішення щодо безоплатного зберігання біологічного матеріалу військовослужбовця, мова йшла про те, що у разі, якщо він буде травмований і втратив свою репродуктивну функцію, він зможе використати разом із дружиною збережений біологічний матеріал і в такому разі продовжити свій рід.
Йшлося про тих військових, хто дістав поранення?
Так, тих, хто дістав поранення, отримав відповідну травму і втратив можливість народжувати дитину природним шляхом. А коли цей закон прочитали вдови, які втратили чоловіків, які загинули на війні, вони, звичайно, по-перше, були раді, тому що вони можуть використовувати біологічний матеріал. Це не про цей закон маю на увазі, а про ті можливості, які спеціально для військовослужбовців. Парламент надав можливість зберігання біологічних матеріалів для пар, для дружин та чоловіків перед тим, як чоловік йде на фронт. Вони були впевнені, що це стосується також того моменту, якщо чоловік загине. Тобто, про це думають всі. До речі, я спілкувалася з багатьма своїми, по-перше, клієнтами, по-друге, з представниками медичних центрів, в яких є, діючи кріобанки. І всі в один голос кажуть, що, перш за все, це нововведення сприймалося як можливість продовжувати рід у разі загибелі. А законодавці прописали цю норму тільки в разі травмування або поранення, яке б призвело до втрати репродуктивної функції чоловіка. Тому і з'явилось таке різночитання.
Я скажу, що цей досвід в Ізраїлі вже давно впроваджується, коли є біоматеріал. Військові, коли йдуть на захист держави, вони мають здавати біоматеріал. І в разі загибелі їхні сім'ї, або це дружини, або це батьки, можуть продовжити свій рід. Таким чином зберігається генофонд нації.
Хотіла підтримати цю думку щодо Ізраїлю. І взагалі щодо того, що в Україні теж потрібно впроваджувати такі зміни. Але в Україні я бачу дві проблеми. По-перше, це фінансування, тому що це досить дороге задоволення створити ці кріобанки і відповідно зберігати біологічний матеріал. І враховуючи кількість військових, які зараз йдуть, чи вже є на військовій службі, знаходяться на фронті, це досить велика кількість осіб. А по-друге, друга проблема, це враховуючи досвід Ізраїлю, вони не тільки збирають біологічний матеріал перед тим, як особа йде на військову службу, але в них є такий досвід, який вони запровадили тільки нещодавно. Тобто, ця розробка діє вже декілька десятків років, але тільки нещодавно вони змогли скористатись таким чином, що від цієї розробки народилась дитина. Про що мова? Про те, що, наприклад, після смерті військовослужбовця є в організмі 72 години живе його біологічний матеріал, який можна забрати протягом цих 72 годин, для того, щоб, відповідно, зберігати та передати в користування, при бажанні його дружині, цивільної дружини або батькам, в залежності від того, хто буде заінтересований в цьому. Цей досвід також є дуже цікавий для мене. І, я вважаю, треба навчатись такому досвіду і приймати його. Але проблема України в тому, щоб забезпечити такі спеціалізовані медичні центри, які будуть знаходитись близько до лінії фронту. Тобто, наприклад, зараз в нас є стабілізаційні пункти, де надається перша медична допомога. І десь поруч, може, найближче якісь регіони, де є велика лікарня, облаштувати такі кріобанки, які б могли в випадку загибелі військового відібрати зразки цього біологічного матеріалу. Відповідно, передавати, можливо, на зберігання вже ті спеціалізовані установи, які цим займаються професійно, на постійній основі. Але на сьогоднішній день, через фінансування, через неможливість інколи просто забрати тіло з поле битви. Бо, якщо ми знаємо, є інформація, наприклад, у військових, що загиблий знаходиться у палоні, то забрати таке тіло для того, щоб потім відібрати такі зразки, це досить складно.
З приводу співпраці з Польщею, чи можливо тут щодо зберігання біоматеріалів військових подумати про співпрацю з клініками, з науковцями у Польщі?
Звичайно, будь-який міжнародний досвід нам дуже корисний, особливо, коли в нас йде війна вже 10 років. І для нас отримувати досвід іноземних країн і отримувати їх підтримку важливо. Тому що для нас ця ситуація досить нова, не дивлячись на те, що війна триває 10 років. Але ніхто, по-перше, не думав, що це все так затягнеться, а по-друге, країна, будемо відверті, не готова фінансово для того, щоб відкривати масово такі кріобанки, укомплектовувати медичні заклади, які знаходяться близько до лінії фронту, для того, щоб, наприклад, використовувати ізраїльський досвід. І якщо, наприклад, з Польщею були б уладені якісь партнерські угоди, для того, щоб в Україні це запрацювало якомога швидше, це, звичайно, прискорило б можливість розвивати цю галузь медичну в Україні.
Запрошуємо послухати інтерв'ю у доданому файлі
Світлана Мялик