Від початку повномасштабної війни Україні вдалося повернути понад 700 дітей, депортованих до росії, а також із тимчасово окупованих територій. Про те, як вдається повертати їх додому, якою є їхня подальша реабілітація, розповів Уповноважений Президента України з прав дитини у 2014—2021 роках, а також і співзасновник фонду Save Ukraine Микола Кулеба.
— Пане Миколо, я дуже вдячна Вам і всій Вашій команді, всім людям, завдяки кому стає можливим повернення все більшої кількості дітей на підконтрольні Україні території. На сайті фонду Save Ukraine вказано, що станом на початок вересня цього року вашій команді вдалося повернути 486 дітей. Які організації загалом в Україні займаються поверненням депортованих українських дітей?
— Вже на сьогоднішній день — 487 дітей. Ми майже кожного дня когось з дітей повертаємо, це постійний процес. Взагалі, в Україну вже повернуто більше 700 дітей, якщо враховувати діяльність всіх організацій, які цим займаються, в тому числі і державні органи. Саме зараз Save Ukraine співпрацює з Bring Kids Back, ініціативою Президента Зеленського. Ця співпраця дає нам можливість збільшити кількість повернених дітей. Майже 70% з повернутих з окупованих територій повернулися завдяки зусиллями Save Ukraine і наших партнерів. Не так багато організацій займаються питаннями повернення. Ми комунікуємо з кожною з них. Путін намагається ізолювати українських дітей і на окупованих територіях, і в росії, для того, щоб не дати жодній із них виїхати. Він чудово усвідомлює, особливо після того, як було видано ордер на його арешт і Марії Львової-Бєлової Міжнародним кримінальним судом в Гаазі. Звісно, що виїзд будь-якої дитини супроводжується документуванням воєнних злочинів росії як агресора проти України. Кожна дитина, яку ми сьогодні повертаємо в Україну, чи з росії, чи з окупації, дає свідчення про злочини проти українських дітей: чи то катування, чи то вбивства, чи то захоплення територій, чи то примусової паспортизації, примусове навчання за російською програмою, чи то депортація дітей, і мілітаризація, тобто залучення дітей до збройних формувань. Все це фіксується, і ми віримо в те, що згодом, коли буде трибунал проти росії, звісно, на це треба рішення Організації об'єднаних націй, а доки росія там, це важко отримати, то ми віримо, що всі ці злочини будуть в Міжнародному трибуналі проти росії.
— У ХХ столітті, вже після Другої світової війни, були міжнародні прецеденти притягнення за воєнні злочини. Але якщо говорити про повернення дітей, вивезених з країни, як сьогодні чинить росія, такого міжнародного прецеденту не було?
— Ця колізія з міжнародним правом, яке створювалося, переважно, після Другої світової війни і саме це право в сьогоднішній ситуації не працює. Ми побачили, що ті механізми, в тому числі і діяльність Організації об'єднаних націй, і те законодавство, яке є, виявилися безсилими, коли росія як агресор вдерлася на територію України і вбиває невинних дітей, депортує цивільне населення, асимілює його. Тому ми не можемо говорити про те, що сьогодні ми можемо скористатися ефективно досвідом після Другої світової війни для того, щоб врятувати наших дітей, наші сім'ї. Путін попирає будь-які норми міжнародного права, тому сьогодні всі країни говорять, що Україна має створювати прецедент, що б дозволило в подальшому більш ефективно вирішувати подібні проблеми в воюючих країнах. І наша організація, оскільки вона найбільша щодо порятунку дітей і сімей, які страждають під час війни, ставить перед собою це завдання — напрацювання відповідних практик щодо повернення дітей, щодо реабілітації, реінтеграції дітей, які були або примусово депортовані, або залишаються в окупації, тому що діти і їх сім'ї є заручниками цієї війни, в них відсутні елементарні права на цих територіях і за будь-який прояв незгоди їх карають. В цих умовах небезпеки вони позбавлені можливості отримати допомогу, позбавлені можливості навіть виїхати в безпечні місця під страхом смерті або арешту. Певним чином громадяни Польщі нас можуть зрозуміти. Під час Другої світової війни 200 тисяч польських дітей були викрадені і примусово вивезені. Їх десятками років шукали. Навіть зараз трапляються випадки, коли громадяни Німеччини, яким було близько 80 років, отримують польські свідоцтва про народження, адже до цього моменту вони не знали, що народилися у Польщі. Скільки ж років Україні треба буде, аби встановити факти примусового вивезення або депортації дітей, знайти і повернути їх, або принаймні, щоб діти дізналися правду!
— Ви вже торкнулися теми про те, що коли вивозять українських дітей до росії, нерідко і тих, які стали сиротами, або їх відбирають у батьків, або вивозять разом з батьками, їх починають активно інтегрувати у російське суспільство із російськими «цінностями». І я не можу не згадати про жахливе видовище, коли на Красній площі влаштовували святковий концерт до десятої річниці окупації Криму, яке вони назвали «Десять лєт в родної гавані», і вивели на сцену дітей з Маріуполя, сказали їм, що їх врятували, і почали казати «обійміть дядю Петю, або дядю Пашу». Це — жахливо! Оця безправність і безпорадність дитини, і жахливо з кількох причин. Деякі діти, які незгодні, не мають можливості чинити опір, а інші — швидко інтегруються і починають існувати в російському соціумі.
— Треба пояснити, чим відрізняється, припустимо, депортація під час Другої світової війни, яку здійснювала Німеччина, і те, що робить росія багато років. Метою політики фашистської Німеччини, було поневолення і фізичне знищення людей, а частину дітей, вони хотіли зростити як арійців. У росії є чіткий намір знищення української нації, але оскільки сама країна в стані демографічної кризи, то фізично знищувати всіх наших громадян недоцільно. З двох причин. По-перше, в сьогоднішньому інформаційному просторі це стане відомо і дуже сильно налаштує весь світ, і навіть партнерів проти путіна. По-друге, використовує шалену пропаганду, яка діє в умовах інформаційної ізольованості народу. Вони ізолюють своїх громадян в оцій «російській бульбашці», потім прокачують кожного дня цією пропагандою і створюють умови, при яких вільнодумства не може бути взагалі в цій країні. Всіх переміщених людей з України занурюють в ізоляцію, де є єдина інформація, що ми праві, що Захід — агресор, ми — жертви, ми захищаємося і, захищаючись, ми маємо йти і завоювати території, вбивати нацистів в Україні. В школах дітей виховують в цьому ж дусі, це Європа повинна усвідомлювати. Діти, яких ми повертаємо розповідають, що нав'язують такі ідеї: по-перше, ніякої України не існує, по-друге, що це війна з Заходом, не з Україною, і путін саме протидіє Заходу і воює з Заходом. Дітей змалку вчать тому, щоб вони дорослішали і воювали за росію з Заходом. Діти, яких ми привозимо, розповідають про те, що ходять зі зброєю російські солдати по домівках, перевіряють, чи всі отримали російські паспорти, свідоцтва про народження, чи всі діти залучені до садочків або шкіл. Якщо ні — одразу погрози батькам про позбавлення батьківських прав і вилучення дитини в дитячий будинок. А в школі — заборона взагалі говорити українською мовою, навчання новій російській історії, для цього завезені навіть російські вчителі історії в українські школи на окупованих територіях, українських шкіл вже немає, вони всі зросійщені. В процесі викладання російської мови, російських предметів, нав'язується думка, що України не існує, що ця територія належить росії, що Захід хоче поневолити, що діти мають бути готові померти за росію, померти за путіна. Відбувається мілітаризація навчання. Старшокласників вивозять на польові навчання щодо підготовки до війни, і маленьких дітей вчать користуватися зброєю і налаштовують вороже. В процесі знищення української ідентичності і зросійщення дітей, триває налаштування проти Заходу. По суті, вся путінська стратегія тримається на оцих наріжних каменях для того, щоб зростити слухняну режиму дитину або молоду людину, налаштувати проти Заходу, дати автомат, підготувати до війни і відправити воювати зі своїм же народом.
— Найчастіше вам вдається повертати дітей із тимчасово окупованих територій України, дещо рідше — вивезених до росії. Я не буду розпитувати, як ви це робите. Припускаю, що не варто оприлюднювати таку інформацію. Але є запитання щодо того, як ви отримуєте запити, як ви дізнаєтеся про конкретних дітей, які потребують допомоги, які мають бажання повернутися на територію, підконтрольну Україні?
— У нас є команда в Save Ukraine, яка розслідує такі випадки, яка шукає постраждалих дітей, батьків, родичів. У нас є телефон гарячої лінії, на який нам телефонують, соціальні мережі. Ми активно працюємо щодо того, щоб на окупованих територіях росії надавати інформацію через різні канали комунікації, саме для українців, які там опинилися, щоб, по-перше, розказати правду, по-друге, дати можливість їм звернутися по допомогу. Таким чином ми отримуємо кожного дня інформацію, де її ретельно опрацьовуємо, перевіряємо. І, звісно, з питань безпеки я не можу вам багато про це розповідати, бо фонд Save Ukraine для російського режиму є терористичною організацією. ФСБ російське нас ідентифікує як терористичну організацію, яка нібито «краде» з нових російських територій російських дітей. Насправді, це — українські окуповані території, це — українські діти, і ми не крадемо, а допомагаємо виїхати їм разом з сім'ями, щоб вони могли врятуватися, тому що ці діти і сім'ї під загрозою арешту або вбивства.
Наші розслідувачі, наші юристи ретельно готують кожне повернення. Ми намагаємося знайти максимально безпечний шлях порятунку. По кожній дитині це — спеціальна операція щодо її порятунку, і комунікуємо для того, щоб сім'я і дитина не наражалися ні на яку небезпеку. З росії та з окупованих територій не так просто виїхати. Навіть якщо ви заявите про те, що ви хочете виїхати, то ви можете бути арештовані, вас відправляють на детектор брехні, вас буде допитувати ФСБ, у вас будуть все перевіряти. Діти приїжджають надзвичайно травмовані. Причиною є не стільки російська пропаганда, хоча це також впливає на багатьох дітей дуже сильно. Це — питання постійного проживання в страху, в стресі. Буквально минулого тижня повернулася дівчинка 16 років і я спілкувався з нею, з мамою. Вона постійно зазнавала знущань, погроз. Військові російські її зупиняли в школі, в яку її відправили, з неї знущалися. Дитина багато пережила і вона постійно маму питала: «Мамо, ми помремо? Мамо, ми помремо?». Уявіть собі, в якому внутрішньому стані перебувала дитина, що вона постійно думала про смерть і боялася, що їх вб'ють. Діти, сім'ї, що повертаються, перебувають у важкому психологічному стані, що впливає на їх здоров'я. Тому нами проводиться неабияка робота для того, щоб провести реабілітацію, відновити їх життя і здоров'я.
— Не можу змиритися з цинічністю того прикладу, про який я говорила, коли дітей з Маріуполя вивели на Красну Площу. По суті, вони змушують любити росію тих дітей, батьків яких вони вбили. Як відбувається подальша реабілітація повернених дітей? Я знаю, що діють Центри Надії, в які вони потрапляють після того, як їх повернули до України.
— Коли привозимо дітей, ми спілкуємося і питаємо: «Як тебе вивезли в росію, як викрали?». А дитина-сирота відповідає: «Чому ви кажете викрали? В росії мені розповідали, що мене врятували». З окупованої території Херсонщини викрали цю дитину-сироту, яка розповідала як їй казали, що нацисти разом з солдатами німецькими, англійськими, американськими воюють проти росії, його росіяни врятували і вивезли, щоб дати нове життя. Я тоді питаю: «Коли жив в Україні ти бачив нацистів?». «Ні, не бачив», — відповідає. «А тобі щось загрожувало?». «Ні, — каже,— нічого». В мене виникає запитання: «Так від чого тебе рятували?».
Це розмови з 12-13-річними дітьми, які через рік-два пропаганди починають вірити в те, що дійсно їх врятували від якихось нацистів, від західних військових, які прийшли їх вбивати. Пропаганда так впливає на дитину і перелаштовує її, що фактично робить ворогом своєї ж країни. У нас є шість Центрів Надії і відновлення більше ніж на 500 місць. Програма реабілітації розрахована на три — шість місяців і спрямована на відновлення життя і здоров'я цих людей. В центрах задіяна ціла команда працівників Save Ukraine. З дітьми працюють психологи, кейс-менеджери, арт-терапевти, соціальні працівники. Ми реінтегруємо цих дітей, ці сім'ї спільно з державними установами, працюємо з державним координаційним центром, який допомагає нам це робити. А особливо влаштувати дітей сиріт, треба знайти їм сім'ю, знайти місце для проживання. Наша робота спрямована на відновлення життя повернутих дітей, щоб вони могли навчатися, дорослішати, починати мріяти. Наостанок поділюся досвідом спілкування з 17-річною дівчиною з Маріуполя, яку ми повернули нещодавно. Вона не знає, де її мама, чи жива вона, чи ні, де її брат-сестра. Я її питаю: «А про що ти мрієш?» А вона з «кам'яним обличчям» відповідає: «Я живу сьогоднішнім днем. Я не про що не мрію». Нам треба повернути наших дітей, нам треба повернути їм мрії, нам треба повернути їх до нормального життя. І це може зрозуміти будь-який батько, будь-яка матір. Бо це не є нормальним, коли дитина живе в постійному страху, що вона може загинути в будь-яку секунду. Діти повинні мріяти і жити нормальним дитячим життям! Цього прагне Україна сьогодні, коли ми говоримо про зброю, про підтримку, допомогу, про молитви. Ми як батьки наших дітей хочемо, щоб наші діти жили в мирі. Бо мої діти, наприклад, кожної ночі прокидаються від вибухів, від того, що ПВО збиває ракети або дрони. І це практично кожної ночі. Це не нормально. Дитині вранці треба йти до школи, а в школу вона приходить і заняття переривають через повітряну тривогу.
Тому ми сьогодні звертаємося до усіх наших країн-партнерів про підтримку і допомогу, про те, щоб закон мав силу, щоб демократія, яка є в інших країнах, існувала і в Україні. Але це — за умови миру, за умови того, що агресор вийде з наших територій. Тому нам сьогодні потрібна допомога заради наших дітей.
Запрошуємо послухати розмову.
Христина Срібняк