ПТСР. Посттравматичний стресовий розлад. Невидима травма й наслідки війни. Тривога, страх, біль, занепад сил, іноді депресія. Після повернення з фронту, втрати близької людини або навіть після того, коли ми побачили, що сталося з кимось іншим, не конче з нами самими, не кожен може відразу знайти себе.
«Відновлення надії: психологічна підтримка постраждалих від війни в Україні, в тому числі внутрішньо переміщених осіб, ветеранів та їхніх родин» — це спільний проєкт організації «Вільний вибір» з Києва, а також польської громадської організації «Kalejdoskop Kultur» з Вроцлава, що реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Польщі і у межах якого людям, котрих зачепила й травмувала війна, допомагають впоратися із внутрішніми проблемами, через які вони проходять, намагаючись знову знайти життєву рівновагу чи бодай сенс у житті після важкої втрати.
Завдяки цій польсько-українській співпраці вдалося підтримати тисячі людей, яким пропонуються індивідуальні та групові заняття, а також навчальні лекції. Психологи допомагають тим, хто втратив близьких на війні, був в окупації або чекає на повернення рідних із полону.
Про діяльність організації «Вільний вибір» та про реалізацію проєкту «Відновлення надії» розповіла психологиня та її керівниця Тетяна Руденко:
«Наша громадська організація була заснована 2015 року. З тих пір наша основна мета — це надавати психологічну підтримку ветеранам, ветеранкам, військовослужбовцям, членами родин, родинам загиблих і безвісті зниклих. На даний момент організація надає як індивідуальну, так і групову допомогу психологічну.
Займаємося психоосвітніми напрямками. І з суспільством працюємо, і безпосередньо з нашою цільовою аудиторією щодо психічного здоров'я. Ми створили перший в Україні мобільний застосунок для ветеранів "База”, який доступний на всіх платформах. І намагаємося адвокувати тему психічного здоров'я й працювати з наслідками російської агресії».
Один з ваших проєктів, який ви реалізуєте спільно із вроцлавською громадською організацією «Калейдоскоп культур» та за підтримки МЗС Польщі, називається «Відновлення надії». Що це за проєкт?
— Цей проєкт реалізується з липня цього року. І ми не вперше співпрацюємо з «Калейдоскопом культур». Ми дуже вдячні за підтримку і Міністерству закордонних штабів Республіки Польщі, і нашим партнерам з «Калейдоскопу культур», тому що ми постійно відчуваємо підтримку. Цей проєкт ми задумували як підтримку нашої цільової аудиторії. І, насправді, завдяки тільки цьому проєкту ми могли запустити терапевтичні групи, які, скажімо так, для нас доволі новий напрямок.
Групова терапевтична робота — це не групи-підтримки, як більозубічний формат, а саме терапевтичний супровід при різних розладах. І також у рамках цього проєкту ми змогли надати навчання для нашої команди. Це теж є дуже важливим, тому що команда дуже сильно виросла, і нам потрібна була така додаткова підтримка в цьому напрямку. І, власне, цим він є доволі унікальним для нас. Ми дуже радіємо, що можемо його реалізовувати.
З якими саме травмами до вас звертаються ваші клієнти? І які техніки, методи, інструменти використовують психологи, ваша команда, для подолання цих проблем?
— Ми працюємо виключно в наукових доказових методах психотерапії. І, очевидно, підбираємо ті інструменти, з якими працювати в залежності від запитів клієнтів. На даний момент в цьому році, по-перше, ми бачимо погіршення психічного здоров'я серед нашої цілової категорії, і, в принципі, в українців. Це очевидно, бо після трьох майже років інтенсивної, широкомасштабної війни, і 11 вже років загальної війни, це не може не впливати.
Основними запитами на даний момент є депресивна симптоматика, перевтома, виснаження, і вже ми частіше стикаємося з посттравматичним стресовим розглядом. Він не є масовим, тобто він не займає зараз перше місце, але ми бачимо динаміку до збільшення. Плюс ми багато працюємо з родинами загиблих, і, на жаль, тут теж дуже велика кількість запитів, так як і з родинами безвісті зниклих. Це процес супроводу горювання, це дуже великий відсоток нашої роботи на даний момент. Є багато запитів й родинних, стосункових, тому що люди виснажені, і, відповідно, це не може не впливати на стосунки в сім'ї. І тривожні розлади, тобто це й панічні розлади, і генералізований тривожний розлад — це теж те, що ми зараз спостерігаємо доволі у великій кількості.
Пані Тетяно, скажіть, будь ласка, чи багато до вас звертається військових?
— На даний момент у нас приблизно 35% наших звернень є зверненнями від військовослужбовців, це доволі великий відсоток. Минулого місяця ми надали загалом по організації тисячу консультацій. Ми повинні розуміти, що 35% — це були консультації для дійсних військовослужбовців.
Чи за роки Вашої роботи і Вашого досвіду можна сказати, що суспільство в Україні стало більше довіряти психологічній терапії, психологам і звертатися до них, особливо за роки повномасштабної війни?
— Так, ми точно можемо це сказати, тому що я пам'ятаю, як ми починали у 2015 році, було набагато менше довіри до психології як науки, люди були дуже стигматизовані, було багато міфів. Зараз ми бачимо суттєву зміну картинки і ми зараз в чотири рази маємо більший об'єм роботи, ніж до широкомасштабного вторгнення.
Тобто це означає, що люди відчувають потребу і починають звертатися. З нашої точки зору ця довіра суттєво виросла і це є результатом теж ситуації, яку ми маємо спільно із «Калейдоскопом культури» і Міністерством закордонних справ Республіки Польща. Бо ми й раніше, й зараз робимо дуже багато психо-едукаційних робіт, щоб допомогти людям зрозуміти, що це таке, як зрозуміти, коли мені треба звернутися до психологів, чому можна звертатися до них. Я думаю, що це дає свої результати.
Про необхідність психологічної допомоги постраждалим від бойових дій й тим, хто втратив рідних чи близьких людей, як один із елементів війни, а також про важливість спільного польсько-українського проєкту «Відновлення Надії» розповів польський воєнний корсепондент, засновник і голова фонду «Майбутнє для України», котра допомагає українцям та українським військовим від початку повномасштабного вторгнення, розповідає Пьотр Кашувара:
«Війна в Україні — це не тільки фронт, це не тільки допомога людям, які страждають від ракет, це не тільки допомога в підвалах, це не тільки евакуація людей, але теж дуже важливою є психологічна підтримка для тих всіх, хто чекає своїх рідних, своїх синів, доньок з полону. Вони не можуть думати про щось інше, тому що близька людина знаходиться у в'язниці, близька людина піддається тортурам. І я навіть не уявляю собі, як вони сплять, як вони прокидаються, що вони майже кожного дня пишуть до своїх близьких в телефонах: "де ти?", "коли будеш?", "я тебе чекаю", "я тебе люблю".
Страшно подумати, як їм важко. Теж розумію, що є солдати, які повертаються з фронту, які заїжджають, наприклад, у Київ, і вони бачать, що там інше життя, не скажу, що нормальне життя, але вони приїжджають і не можуть себе знайти, не можуть зрозуміти, чому, наприклад, є люди, які не підтримують солдатів, які не підтримують війни, які не хочуть читати про війну, які не хочуть чути про війну, які просто хочуть жити своїм життям, ніби війни й не було. Це все дуже нормально, тільки треба зрозуміти, що це відбивається на психіці.
І так само є люди, які втратили своїх близьких і їм якось треба жити. І ця психологічна підтримка дуже важлива і дуже унікальна тому, що зараз не вистачає теж психологів в Україні. Людям не вистачає грошей, наприклад, щоб піти до психолога, що, можливо, навіть й сміливості немає. Бо в Україні ще є така думка, що ти божевільний, якщо йдеш до психолога. А треба, щоб люди зрозуміли, що нічого страшного в цьому немає.
Що там працюють колишні солдати і вони підтримують інших солдатів, які повертаються, наприклад, з фронту. Я теж розумію, що зараз майже ціле українське суспільство травмоване війною. Можливо, що і польське суспільство травмоване війною, але українське суспільство буде з цим жити кілька наступних поколінь.
З цим будуть жити діти. Ми, наприклад, як фонд допомагаємо дитячим будинкам у Харкові чи на заході Україні, які були евакуйовані з Харкова чи з інших міст.
Іноді я спілкуюся з цими дітьми. Я пам'ятаю такого хлопчика, йому чотири чи п'ять років, і він взагалі війни ніколи не бачив, бо його родина виїхала дуже швидко на захід України і він ніколи не бачив ані вибухів, ані не чув дронів, ані не бачив ракет, ані нічого такого. Але йому й так це сниться. Він мене питав, чи якийсь дрон не прилетить сюди і вб’є його, бо йому снилося, що його друга вбив дрон російський. Це травма на ціле життя для цього покоління українців.
І про це треба серйозно вже зараз думати, бо колись, я в це вірю і в мене є надія, ця війна закінчиться перемогою України, але це не означає, що підтримка психологічна не буде далі потрібна. Вона буде потрібна всім, щоб повернутися до нормального життя. Тут теж важливо сказати, що "Вільний вибір" в Україні і десятки психологів, які з ним працюють, можуть безкоштовно допомагати людям, бо є підтримка Польщі.
Це теж дуже важливо, бо останнім часом з’явилися питання, які поділили Польщу й Україну, але цей проєкт, він є доказом, він показує, що Польща й Україна далі працюють разом, працюють для підтримки українських громадян, працюють для підтримки України і ця співпраця не зупиняється».
Нагадаю, що проєкт «Відновлення Надії: психологічна підтримка людей, які постраждали від наслідків війни в Україні, включно з внутрішньо переміщеними особами, ветеранами та їхніми родинами» впроваджується київської громадської організацією «Вільний вибір» у співпраці із вроцлавською громадською організацією «Kalejdoskop Kultur» та співфінансується у межах Польської співпраці з розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польщі й буде реалізовано у 2024—2025 роках.
Більше інформації можна знайти на: www.polskapomoc.gov.pl
або на сторінках у соцмережах та на сайтах організацій, що впроваджують проект: kalejdoskopkultur.pl та www.vvybir.org.ua
Тарас Андрухович