«Можна втомитися, можна не допомагати, але не можна забути», — так, про те, що відбувається в Україні, зокрема про допомогу людям у потребі, говорить отець Лєшек Крижа, директор Групи допомоги церкві на сході при Секретаріаті конференції єпископату Польщі. У програмі «Сьогодення» з отцем говоримо про його недавній візит з гуманітарною допомогою до Запоріжжя.
11:53 U 21 02 Leszek Kryza.mp3 Лешек Крижа: «Ми не маємо права забути про війну в Україні»
— Декілька днів тому ми повернулися із Запоріжжя. Я кажу повернулися, бо я був разом зі своїм колегою, отцем Лукою Бовіо, італійцем, який, як і я, вже, мабуть, втридцяте за час цієї повномасштабної війни побував в Україні. Цього разу нашим пунктом призначення було Запоріжжя. Мета була подвійна. По-перше, ми хотіли побачити, як виглядає ситуація у Запоріжжі і як розподіляють допомогу, яку ми як з Польщі, так і з Італії передаємо туди. Йдеться в основному про діяльність братів-альбертинів. Я коротко розповім, про що йдеться.
У Запоріжжі є притулок, яким опікуються брати-альбертини. Там є двадцять з чимось чоловіків, які знайшли притулок у цьому будинку. Але крім того, що там є притулок для людей, які є бездомними, часто з різними складними життєвими історіями, то там ще є пекарня, і в цій пекарні щодня випікають хліб. Близько тисячі буханок хліба. І потім саме цей хліб роздають у Запорізькому кафедральному соборі, саме у святині Бога Отця. Поруч у парку є місце, куди чотири чи п'ять разів на тиждень приходять брати-альбертини з цим хлібом. Вони також дають людям трохи м'ясних консервів. Якщо є діти, то, звичайно, дітям дають щось солодке, і ця роздача відбувається щодня з дев'ятої години. І ми вже вкотре мали можливість взяти участь у цьому заході.
Це дійсно такий надзвичайний досвід: бачити людей, які стоять у черзі, щоб отримати цю їжу, щоб отримати буханку хліба і одну банку консерви. Навіть незважаючи на те, що зараз холодно, люди стоять із шостої години ранку. Для мене це стало ще одним шоком — те, що в цій черзі стоїть близько 1600 осіб плюс-мінус, і черга поділена на три сектори. Перший — це, звичайно, люди похилого віку та люди з особливими потребами. Величезна, довжелезна черга людей, які на милицях і які стоять у цій черзі з палицями. Друга черга — це мами з дітьми, теж велика черга.
І, нарешті, третя — це ті, хто просто хоче скористатися цією допомогою. І ось такий розподіл. Це, звичайно, також віддані волонтери, і я теж мав нагоду поспілкуватися з тими людьми, які стоять у черзі.
З одного боку — таке запитання: чому вони стоять тут так багато годин, аби отримати буханець хліба і якусь консерву? Але вони кажуть, що для них це дійсно дуже важливо, і це дуже велика допомога, тому що багато хто з них через низькі доходи, дуже низькі пенсії не можуть дозволити собі оплатити житло, всі комунальні послуги, купити ліки, а також купити щось поїсти. Тому така допомога для них справді дуже важлива.
І що мене там ще більше вразило, то це величезна вдячність. Всі, хто чув, що ми приїхали з Польщі, а мій колега з Італії, підходили, дякували за те, що ми їх не забули, за те, що ми тут. Вони дякували нам за нашу присутність, за те, що ми мали сміливість приїхати до них і провести цей ранок разом з ними.
А ще була друга мета нашої поїздки, а саме: з ініціативи місцевого єпископа, владики Яна Собіла, при кафедральному соборі буде створено своєрідну мініамбулаторію. Один з лікарів погодився надавати цим людям, які стоять у черзі за цією їжею, медичну допомогу, а головним чином стосовно кардіології. В Італії нам вдалося отримати необхідне обладнання, зокрема ЕКГ, УЗД і дещо інше. Нам вдалося це доставити у Запоріжжя. З дня на день, можливо, навіть вже зараз, цей кабінет буде відкритий. І кожен, хто матиме таку потребу, звичайно, може скористатися цією елементарною медичною допомогою прямо тут, у соборі.
Це дуже важлива ініціатива і дуже потрібна на цей момент. Ситуація, безумовно, непроста у Запоріжжі. Ми всі дуже добре знаємо, що Запоріжжя — це те місце, куди приїхало дуже багато внутрішніх біженців, людей, які просто змушені були тікати з тих районів, які обстрілювали. І саме тому така ситуація склалася там.
Є ще багато людей, які мають чуйне серце, тому що одне — дивитися на війну з точки зору медіа, і зовсім інше, коли ти знаходишся на місці, коли ти спілкуєшся з людьми, коли ти бачиш молодих хлопців, які втратили руку чи ногу, коли ти зустрічаєшся з сім'ями, які втратили близьких, коли ти знаходишся на цвинтарі, де значну частину займають нові могили 20-30-річних хлопців.
Тоді цей погляд на війну зовсім інший, і тому я дуже дякую вам за цю чуйність. Ще раз повторюю: ми маємо право втомитися від цієї війни, ми навіть маємо право втомитися допомагати, але ми не повинні про все це забувати.
Запрошуємо послухати програму у доданому звуковому файлі.
Мар’яна Кріль