Люди з інвалідністю часто виключені із суспільного життя. Тому закон про особистого асистента для осіб з інвалідністю — це шанс на повноцінне життя, зокрема активність на ринку праці. На цьому наполягають політики та суспільні діячі, котрим ця тема близька. Сьогодні у рубриці «Ми — суспільство» будемо говорити про законопроєкт про особистого асистента для людей з інвалідністю, чому він потрібен і чому досі в Польщі він не набув чинності.
Політикиня Мая Новак з партії «Польща 2050» каже: «Люди з інвалідністю чекають на цей закон понад 20 років, і те, що Сейм нарешті займеться ним, — це, з одного боку, дуже добрий сигнал, а з іншого — сумний, тому що це треба було зробити набагато раніше. Я як політик, котра займається справами людей з інвалідністю, також чекала довго на цей закон. Тепер ми чекаємо, щоб цей закон пройшов необхідні етапи опрацювання цього закону і потім буде голосування щодо цього документу».
Що цей закон може змінити в житті, ситуації людей з інвалідністю?
Мая Новак: «Він може змінити все. Це може прозвучить кардинально, але це питання життя і смерті. Люди з інвалідністю нині можуть користуватися цією можливістю, тобто мати особистого асистента, але це тільки короткий період і тільки, якщо орган місцевого самоврядування має таку програму. Завдяки цьому законопроєкту люди з інвалідністю зможуть працювати, тому що такий асистент їм банально допоможе одягнутися і доїхати до робочого місця».
Ольґа Лєґож, громадська діячка, засновниця фонду Sukces pisany szminką вважає: «Варто почати від того, чим є Закон про особистого асистента. У нас слово "асистент" асоціюється із VIP-персонами, із чимось дуже престижним. Натомість для людей з інвалідністю особистий асистент — це можливість вийти з дому або можливість дихати, тому що хтось під'єднає трубку до респіратора. Для людей з інвалідністю особистий асистент — це необхідність. І те, що Польща досі не має відповідного закону, — це значно обмежує життя людей з інвалідністю, блокує їхню участь у суспільному житті. Молоді люди вимушені обмежуватися чотирма стінами своїх осель, вони на ранньому етапі життя виключаються із суспільства. Також такі люди у майбутньому позбавлені можливості якогось працевлаштування і так далі. Тому закон про особистого асистента — це насправді необхідність. Ми пропонуємо, щоб особистий асистент працював із людиною з інвалідністю вже тоді, коли їй виповниться 13 років. Такий асистент супроводжуватиме її, наприклад, у дорозі до школи або ж допомагатиме в суспільній активності. Звісно, є різні форми інвалідності. Є люди з інтелектуальною інвалідністю, є люди з фізичною інвалідністю. І частина цих людей може бути активною на ринку праці, зрештою, так само як їхні сім’ї — батьки чи діти. Нині, якщо у сім’ї народжується дитина з інвалідністю, то мати (іноді — батько) автоматично випадає з ринку праці. У зв’язку з цим інвалідність у Польщі пов’язана зі злиднями, життям нижче прожиткового мінімуму. Тому що такі люди, крім того, що усе своє життя вимушені боротися з Національним фондом здоров’я (адже ми добре знаємо, що належна медична опіка — все ж таки в нашій країні становить якусь проблему), то, крім цього всього, такі сім’ї не мають достатніх доходів. І в цих основних завданнях має допомогти особистий асистент».
Конвенція ООН про права людей з інвалідністю була ухвалена в 2006 році, а в 2012 році Польща ратифікувала цей документ, але досі не втілено в життя усі положення цього документа, тому що, зокрема, не набув чинності Закон про особистого асистента. А цей закон міг би допомогти сім’ям людей з інвалідністю. З другого боку, якби допомогти людям з інвалідністю працевлаштуватися, то і держава мала б від цього прибуток, і такі люди вийшли б з ізоляції. Як призначення для допомоги людям з інвалідністю особистого асистента працює в інших країнах? У Польщі ця форма допомоги є можливою, але регулюють її органи місцевого самоуправління.
Ольґа Лєґож: «Це діє у багатьох країнах світу, тож ми не говоримо про революційні рішення, а про те, що працює в інших країнах і перевірене в інших країнах. З-посеред держав ЄС Польща належить до меншості країн, які не запровадили положень цього закону. Це по-перше. А по-друге, особистий асистент — це дуже добре рішення у контексті участі людей з інвалідністю на ринку праці. Але не тільки. Сама професія особистого асистента відкриває можливість працевлаштування для людей з різними професійними навичками, досвідом та компетенціями. Наприклад, студенти можуть поєднувати навчання із працею особистого асистента. І якщо ми говоримо про інвестиції для людей з інвалідністю, то це також інвестиція для суспільства. Це не є гроші, котрі випаровуються з ринку праці, вони на ринок праці повертаються. Я часто беру участь в конференціях, що стосуються штучного інтелекту. І цю професію — особистого асистента людей з інвалідністю — часто визначають як одне із розв'язань проблем, що з’являться на ринку праці після активного залучення ШІ».
Запрошуємо послухати повну версію передачі у доданому файлі.
Яна Стемпнєвич