Таким став головний висновок комплексного соціологічного дослідження «Стан суспільства на тимчасово окупованих територіях: безпека, взаємодопомога, громадянська активність». Цей проєкт здійснили компанія «Active Group» за сприяння «Інституту «Республіка», благодійного фонду «Support Kherson», громадської організацій «DII Ukraine», Кримського центру ділової та культурної співпраці «Український дім» та організації «Yes».
Упродовж серпня 2024 — січня 2025 року команда соціологів й аналітиків «Active Group» вивчала, як змінюється суспільне життя на тимчасово окупованих територіях. Дослідження дало чітке уявлення про ситуацію і можливі шляхи допомоги їхнім мешканцям. Його предметом стала адаптація українців до умов життя під російською окупацією, підтримка одне одного, збереження української ідентичності, споживання української інформації та виявів громадянської активності за умов постійної небезпеки. Рівень загроз на окупованих територіях України для їхніх мешканців лишається високим. Вони потерпають від насильницьких дій з боку окупаційної влади й економічних негараздів та нестачі базових ресурсів, зазначив директор дослідницької компанії «Active Group» Олександр Позній. За його словами, люди там живуть в стані постійного страху. А арешти, насильство, зникнення безвісти — це щоденні реалії, з якими доводиться стикатися українцям на цих територіях. «Наше дослідження — це не лише аналітика, а голос тих людей, котрі живуть в окупації і щодня балансують між страхом, турботою про рідних і надією на майбутнє», — зазначив дослідник.
Він повідомив, що виявлена під час проведення цього дослідження складна мозаїка досвідів, настроїв і рішень — хтось зберігає зв'язок з Україною попри всі ризики, хтось повертається там через безвихідь, а хтось мовчки сидить і чекає змін. Загальна тенденція — люди живуть в постійному страху, не знають, що буде завтра і не розуміють, яким чином можна далі планувати своє життя.
«Людям дуже часто страшно просто просуватися містом, бо ніколи не знаєш, чи прилетить, чи тебе заарештують просто так, бо в тебе там якийсь не той погляд був, чи якийсь колір. Або, наприклад, в Криму сім'ю заарештували просто за те, що в них місце народження – Львів», — сказав Позній. Він зізнався, що про порушення прав людини на окупованих територіях «можна говорити вічно». Люди звідти розповідають про конфіскацію житла, фізичне насильство, переслідування за проукраїнську позицію. Люди бояться випадково висловити щось проукраїнське.
«Це тотальне відчуття страху. На початку було дуже багато і взаємодопомоги, і підтримки, але з часом це все скотилося до того, що люди почали допомагати тільки близьким або родичам. В маленьких населених пунктах це ще трошки більше розвинуто, бо там люди майже всі один одного знають, а у великих містах ця соціальна підтримка дуже сильно скоротилася. Весь волонтерський або взагалі громадський рух був згорнутий фактично під нуль», — зазначив дослідник.
За його словами, навіть спілкування телефоном має в окупації свої особливості. В людей там по два телефони. Один — для виходу на вулицю, а інший — захований, і він з номерами тих, з ким вони спілкуються в Україні. І в ньому теж слід одразу видаляти листування, факт дзвінка й інше, щоб уникнути відстеження таких зв’язків.
Попри складні умови, українці на окупованих територіях продовжують підтримувати одне одного. Волонтерський рух набуває нових форм, що дозволяють допомагати навіть у найскладніших ситуаціях. Місцеві громади самоорганізовуються, забезпечують взаємопідтримку, допомагають тим, хто опинився у скрутному становищі. І це свідчить про те, що навіть у таких умовах українці залишаються єдиними та готові боротися за своє майбутнє, зазначила голова громадської організації DII-Ukraine Любов Раковиця. На її думку, попри ризик бути викритими й покараними російськими окупантами, українці в окупації прагнуть знати більше про Україну і про події в Україні. Але просто споживання українських новин в окупації пов'язано з великими ризиками. «Навіть те, що у вас є підписка на якийсь український канал, або в історії споживання в браузері є якісь українські ресурси, може бути приводом для того, щоб вас кудись викликали на так звану «розмову» або для інших репресивних заходів», — зазначила Раковиця. Вона назвала інформаційне поле в окупації «ключовим чинником впливу на свідомість населення» і повідомила, що Росія вже багато років намагається зберегти та навіть посилити свій вплив на український порядок денний. Впродовж багатьох років вона робила це саме через інформаційні канали й через політичний вплив на різного роду українські процеси.
«Дуже велике домінування проросійських наративів. Воно просто тотальне і це відбувається через локальні телеграм-канали, через засоби масової інформації, через вуличну агітацію. Використовуються всі ці канали і багато інших для того, щоб демонізувати Україну», — сказала Раковиця. За її словами, український контент майже відсутній або виглядає дуже слабким. Особливо тяжким наслідки російського дезінформаційного пресинґу спостерігаються в регіонах, що були окуповані 2014 року.
«Минуло 11 років і що довше триває окупація, то більше збільшується цей розрив між людьми, які залишились там і мешканцями інших регіонів України. Люди хочуть знати, що відбувається в Україні і вони хочуть орієнтуватися у загальному контексті, стежити за фронтом, дізнаватися на ситуацію в містах, де живуть їхні рідні. І часто люди розуміють, що те, що говорять і те, що продукує російські так звані ЗМІ, це є пропаганда», — стверджує дослідниця.
Інформація з українських джерел є не просто інформацією, вона часто стає дійсно інструментом для виживання, зазначила вона. Люди її споживають і це впливає на їхні рішення щодо переїзду, евакуації або можливого виїзду. Найбільш доступні канали — ще не заблоковані в окупації месенджер Telegram та сервіс YouTube. Але найдоступнішим для населення лишається телебачення, що пов'язане з технічною доступністю і стабільністю сигналу. В сільській місцевості російські телеканали лишаються чи неєдиними засобами споживання новин для людей, надто старшого віку.
Російська окупаційна влада створює інформаційну блокаду, обмежуючи доступ до незалежних джерел новин. Значна частина населення змушена споживати російську дезінформацію, створену для маніпуляції громадською думкою, вважає представник Національної ради з телерадіомовлення в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Володимир Ляшенко. Він зазначив, що близько 70% мешканців окупованих територій отримують новини з російських джерел і це змінює їхнє сприйняття подій, формує хибне уявлення про реальність.
«На момент окупації Криму в лютому 2014 року українці етнічні складали приблизно 600 тисяч населення з 2,5 мільйона населення Криму. Кримські татари складали приблизно 300 тисяч, а росіяни етнічні десь 1,2 мільйона. Але треба розуміти, що не всі етнічні росіяни підтримували Росію. Виїхало багато етнічних росіян, які не підтримували Росію і на сьогодні проживають на контрольованій території України й багато з них воюють в лавах ЗСУ», — розповів Ляшенко.
Він нагадав, що Росія почала формувати інформаційне поле в Криму задовго до тимчасової окупації. А згодом використала це поле для просування тверджень про начебто безкровне захоплення Криму. «Насправді спротив був, військові, які лишалися вірні присязі Україні загинули. Був супротив і з боку військових, і з боку цивільного населення. Це такий момент, про який росіяни не казали й не будуть казати», — заявив Ляшенко.
Він простував міф російських пропагандистів про те, що двомовність українців є проблемою. Ляшенко вважає, що це навпаки — перевага українців. І так підхід, на його думку, може зруйнувати намагання розколоти українське суспільство.
Дослідження «Стан суспільства на тимчасово окупованих територіях: безпека, взаємодопомога, громадянська активність», на думку його авторів довело, що попри складні умови, більшість людей не втратили зв’язку з Україною і хочуть повернення своїх регіонів під контроль Києва. «Українська держава повинна посилювати підтримку громадян, що залишаються на окупованих територіях, та забезпечувати їх інформацією, правовим захистом і ресурсами для виживання», — підсумувала Юлія Горбова, директор Інституту соціологічних досліджень КНЕУ ім. В. Гетьмана.
Олександр Савицький