У Польщі починають проявлятися наслідки суспільної втоми від війни в Україні. Це помітно не лише на рівні політичних заяв чи соціальних опитувань, а й у побутових ситуаціях — у школах, на роботі, у медіа. Про це свідчить історія, яку описує Пьотр Зиґарський, голова фонду «Честь допомоги дітям», юрист, викладач, колишній депутат ради у Варшаві. Він розповів, як один із його українських вихованців почув у школі фразу: «Вибачся за Волинь».
Подібні епізоди не можна пояснити лише незрілістю дітей. Вони вказують на зміну суспільного клімату — на поступове повернення історичних тем як інструменту для вираження сучасних емоцій. Пьотр Зиґарський наголошує, що діти не розуміють, про що йдеться, і повторюють те, що чують від дорослих. Отже, конфліктна риторика, яка тривалий час звучала у політичних дискусіях, почала проникати в повсякденне життя.
За його словами, після початкового періоду солідарності поляки «наситилися українцями». Це формулювання може звучати різко, але воно відображає соціологічну тенденцію: підтримка біженців поступово знижується, а відчуття «чужості» посилюється. У суспільстві з’являється втома — емоційна й економічна. Коли війна перестає бути «далекою трагедією», а стає частиною буденності, співчуття поступається місцем байдужості або роздратуванню.
Такі процеси не є унікальними для Польщі. У багатьох європейських країнах, які прийняли українських переселенців, спостерігається схожий ефект: початковий ентузіазм змінюється прагматичним ставленням, а далі — пошуком зручних винуватців. Історичні теми стають простим поясненням складних емоцій — способом дистанціюватися від «інших».
Пьотр Зиґарський пропонує дивитися на ситуацію не через політичні суперечки, а через соціальні механізми. На його думку, головна проблема не в історії, а в середовищі, яке не вміє працювати з різноманіттям. Коли школи, медіа та родини не мають навичок міжкультурної комунікації, старі стереотипи швидко відновлюються. У результаті діти опиняються в ситуації, де «національність» знову стає причиною конфлікту.
Водночас він нагадує про роль самих українців. Інтеграція — це двосторонній процес, який вимагає адаптації та участі у місцевому житті. Маленькі побутові деталі — від дотримання правил до готовності взаємодіяти — можуть знижувати напругу не гірше за офіційні програми.
Цей випадок показує ширшу закономірність: у кризових ситуаціях суспільства спочатку мобілізуються, потім втомлюються, а далі шукають нову рівновагу. Польща зараз перебуває саме на цьому етапі. Від того, як вона впорається з цією фазою, залежить, чи перетвориться «втома від війни» на стійку ксенофобію, чи стане поштовхом до формування зрілішого, стабільного багатокультурного середовища.
Повну розмову слухайте у доданому звуковому файлі:
23:15 TEMAT_DNIA_ZYGARSKI_DITY_BULING_2025_10_08.mp3 Українські діти в Польщі стикаються із проявами історичних конфліктів у школах
Володимир Гарматюк