Китай дедалі активніше використовує інформаційні операції як інструмент тиску на Тайвань — не лише через зовнішню пропаганду, а й шляхом системної роботи з громадською думкою всередині острова. Багато з цих наративів добре знайомі українцям: схожі меседжі поширювалися напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Про це розповідає Цен Бай’юй — дослідниця, громадська активістка та політична діячка у сфері цифрової демократії й прав людини. Вона застерігає: Китай дедалі активніше застосовує «російську модель» — зокрема наратив про «захист своїх громадян» як можливе виправдання майбутньої агресії.
За її словами, Пекін просуває кілька ключових меседжів: що Захід нібито не допоможе Тайваню у разі війни, що тайванський уряд «продає острів США», а підготовка до оборони буцімто служить інтересам іноземних держав. Останнім часом з’явився й новий наратив — про «утиски» громадян КНР на Тайвані. Бай’юй побоюється, що саме його можуть використати як формальний привід для вторгнення — за аналогією з тим, як Росія виправдовувала війну проти України.
11:31 01E89308.mp3 «Сьогодні Україна — завтра Тайвань»: тайванська експертка про наративи Китаю та уроки війни
Важливою ознакою ескалації вона називає зміну рівня пропаганди: від анонімних акаунтів і «контент-ферм» у соцмережах — до напівдержавних медіа й офіційних заяв. Такий перехід уже знайомий Україні: перед вторгненням Росії подібні наративи теж вийшли на рівень центральної влади. Для Тайваню особливо тривожним сигналом є меседжі, що походять безпосередньо від керівництва Комуністичної партії Китаю.
Протидія цим операціям у демократичних суспільствах ускладнена відкритістю й свободою слова. Втім, Цен Бай’юй наголошує: навіть базова поінформованість громадян суттєво знижує ефективність психологічної війни. Вона також закликає до тіснішої співпраці уряду з платформами на кшталт Google і Meta для виявлення державних або спонсорованих акаунтів.
Війна Росії проти України стала для Тайваню переломним моментом. У суспільстві з’явилася формула «сьогодні Україна — завтра Тайвань», активізувалися громадські ініціативи, а влада почала відкрито говорити про можливе вторгнення, а не абстрактний «конфлікт».
Тайвань уважно вивчає український досвід — від ролі громадянського суспільства до швидкості мобілізації. Водночас Бай’юй визнає: сценарії будуть різними, і український шлях неможливо просто скопіювати. Але часу на підготовку, за її словами, може залишатися дедалі менше.
Підготував Тарас Андрухович