Після вступу Польщі до Європейського Союзу система вищої та професійної освіти в країні зазнала глибоких змін. Реформи відкрили нові можливості для студентів, значно розширили доступ до навчання та сприяли розвитку регіонів. Водночас із часом проявилися і проблеми — зниження якості освіти, надлишок дипломованих фахівців та розрив між університетами і реальними потребами ринку праці. Сьогодні цей досвід дедалі частіше розглядають як важливий приклад для України, яка також проходить шлях європейської інтеграції.
Про те, як відбувалися освітні реформи у Польщі, та які висновки з них можна зробити, розповідає докторка Малгожата Кузьбіда, директорка Академічного центру досліджень Центрально-Східної Європи у Кракові. Центр займається аналізом соціальних змін у Польщі та трансформацій у країнах регіону, зокрема в Україні, Молдові, Словаччині та Чехії.
До початку масштабних реформ польська система вищої освіти була значно більш закритою. У 1990–1991 роках університети поділялися переважно на технічні та загальні, а більшість із них була зосереджена у великих містах. Доступ до навчання був обмеженим, а вступ — складним.
Абітурієнти складали іспит на зрілість у старшій школі, але цього було недостатньо. Додатково потрібно було проходити вступні іспити безпосередньо до університетів, які самі визначали, хто може стати студентом.
Як пояснює Малгожата Кузьбіда, система відбору була дуже жорсткою і фактично обмежувала кількість студентів.
«Кількість студентів тоді була досить обмеженою, а рівень відбору був дуже суворо визначений і контролювався. Часто молодь із великих міст, яка жила ближче до університетів, мала більше можливостей — вони відвідували додаткові семінари, підготовчі курси або брали приватні уроки у викладачів ще під час навчання у старшій школі», — пояснює дослідниця.
Ситуація почала змінюватися після масштабних реформ наприкінці 1990-х років. Одним із ключових періодів стала діяльність уряду Єжи Бузека. Тоді в Польщі одночасно проводилися адміністративна реформа та реформа освіти.
«Першим реформатором був міністр освіти Мирослав Хандке, професор Академії гірничо-металургійної у Кракові. Він був досвідченим науковцем і викладачем, і саме за його участі було проведено низку змін у системі освіти», — говорить Малгожата Кузьбіда.
Польські реформатори значною мірою орієнтувалися на досвід Німеччини та Сполучених Штатів. Однією з ключових ідей стало створення локальних навчальних закладів у невеликих містах, щоб розширити доступ до освіти.
«У Німеччині та США існують місцеві навчальні заклади, які дозволяють молоді з малих регіонів здобувати освіту, навіть якщо вони не можуть дозволити собі навчання у великих містах. У Польщі вирішили використати цей досвід», — пояснює вона.
У результаті в багатьох містах з’явилися нові навчальні заклади — зокрема у Замості, Перемишлі, Хелмі, Саноку та Кросні. Це дало можливість молоді залишатися у своїх регіонах і водночас здобувати вищу освіту.
Паралельно було реформовано структуру навчання. Замість традиційних п’ятирічних програм запровадили дворівневу систему: трирічний бакалаврат і дворічну магістратуру.
«Студент після завершення бакалаврату міг продовжити навчання у магістратурі або навіть змінити професійний напрям. Наприклад, після бакалавра з міжнародних відносин можна було перейти на менеджмент і паралельно здобувати практичний досвід», — зазначає експертка.
Зміни також були пов’язані з адміністративною реформою країни. Кількість воєводств скоротили з 49 до 16, і нові навчальні заклади створювалися саме в цих регіональних центрах.
Однак на початку реформ система зіткнулася з серйозними труднощами. Головною проблемою була нестача викладачів.
«Кадрів не вистачало, і один професор міг викладати відразу у трьох різних місцях. Він проводив два дні тут, два дні там. Звичайно, це впливало на якість викладання», — пояснює Малгожата Кузьбіда.
Додатковою проблемою були низькі зарплати в університетах. Лише з часом ситуація почала покращуватися, зокрема завдяки розвитку докторських програм та появі нового покоління науковців.
Частина університетів почала робити ставку на власних випускників, які після навчання поверталися працювати у свої регіони.
«Вигравали саме ті університети, які інвестували у власні кадри і підтримували зв’язок із регіоном. Там, де покладалися лише на викладачів із великих міст, які не ідентифікували себе з місцевою спільнотою, результати були значно слабшими», — говорить дослідниця.
У межах реформи було проведено і нову класифікацію навчальних закладів. Великі університети поєднували навчання та наукову діяльність, політехніки зосереджувалися на технічних спеціальностях, а професійні вищі школи робили акцент на практичній підготовці.
«У професійних школах викладачами часто були практики — лікарі, медсестри, поліцейські або підприємці. Вони поєднували роботу у своїй сфері з викладанням, тому студенти отримували не лише теоретичні знання, а й реальні навички», — пояснює Малгожата Кузьбіда.
Практична підготовка стала важливою частиною навчання. Студенти проходили стажування, які могли тривати десятки або навіть сотні годин.
Реформа принесла і відчутні позитивні результати. Кількість людей із вищою освітою суттєво зросла, а доступ до навчання значно розширився.
Водночас поступово проявилися і негативні наслідки.
«З’явилося дуже багато вищих навчальних закладів, у тому числі приватних. Вони випускали фахівців, які не завжди відповідали потребам ринку праці. У результаті з’явилося безробіття серед випускників», — говорить експертка.
Саме тому сьогодні Польща знову приділяє більше уваги професійній освіті та технікумам.
«Ми починаємо бачити потребу у професійній освіті, але це пов’язано не з інтеграцією до Європейського Союзу, а зі змінами на ринку праці», — пояснює Малгожата Кузьбіда.
Ще одним важливим наслідком вступу до ЄС стала академічна мобільність. Польські студенти отримали можливість навчатися за кордоном.
«Дуже важливою після вступу Польщі до Європейського Союзу стала можливість мобільності студентів. Студент із невеликого регіону може поїхати на академічний обмін, наприклад до Португалії, Іспанії чи Франції і провести там пів року, навчаючись і практикуючи англійську мову», — зазначає вона.
Йдеться насамперед про участь у програмі Erasmus, яка дозволяє студентам навчатися в партнерських університетах по всій Європі.
Водночас експертка наголошує, що ключовим елементом ефективної освітньої системи є співпраця між університетами, місцевою владою та бізнесом.
«Якби я сьогодні змінювала польську систему освіти, я б значно сильніше поєднала три елементи: місцеву владу, керівництво університетів і підприємства. Між ними має бути реальна співпраця, а не лише декларації», — говорить Малгожата Кузьбіда.
На її думку, роботодавці повинні отримувати стимули для участі у підготовці молодих спеціалістів.
«Підготувати студента до професійної роботи неможливо без участі підприємств. Це потребує часу і ресурсів, тому роботодавець має бачити певну компенсацію, наприклад, у вигляді податкових пільг чи інших механізмів», — пояснює вона.
Дослідниця вважає, що цей досвід може бути корисним для України, але лише за умови врахування власних потреб і особливостей.
«Не потрібно повторювати помилки Польщі і прагнути того, щоб усі мали вищу освіту. Освіта — це також професійні навички і конкретні компетенції. Не всі повинні бути магістрами, але кожен може стати фахівцем у своїй професії», — наголошує Малгожата Кузьбіда.
За її словами, деякі українські університети вже рухаються у цьому напрямку, зокрема ті, що активно співпрацюють із регіональною владою та бізнесом. Однак цей досвід варто розширювати, щоб система освіти краще відповідала викликам сучасного ринку праці.
Повна версія у доданому звуковому файлі:
16:25 REFORMA OSWITY MALGORZATA KUZBIDA 2026 03 05.mp3 Польський досвід реформ освіти після вступу до ЄС: можливості та виклики
Володимир Гарматюк