«Протягом ХХ століття велося багато різних війн, але найважливіший висновок, який можна зробити з цих війн, особливо після Другої світової, полягає в тому, що війни ведуть цілі держави. Це вже не ХІХ століття, це не старі часи, коли війни вели армії; натомість війни ведуть цілі держави, і простори держав залучені до цих війн.
Я би назвав адвентом сучасної гібридної війни 2014 рік, тому що коли ми говоримо про сучасну гібридну війну, ми насамперед асоціюємо її з Росією. 2014 рік, російське вторгнення й анексія Криму — це був один із головних прикладів, коли ця гібридна війна перейшла від теорії до практики.
Чому від теорії? Тому що теоретичні основи були, так би мовити, підготовлені заздалегідь. Росіяни готувалися до ведення цієї гібридної війни проти Заходу, спочатку проти України. І ці теоретичні основи були створені головним чином Валерієм Герасимовим, нинішнім головнокомандувачем Росії у війні проти України», — пояснює Ян Староста, керівник бюро проєктів і аналітик Інституту Східної Європи.
Про те, як у зв'язку з новими технологіями змінюється поняття сенсу "безпека", про те, чому й коли почали говорити про гібридну війну, а раніше не говорили, про те, як Росія саме в себе забирає простір для ескалації і радикалізує (в кількох сенсах) Захід, запрошую послухати у доданому звуковому файлі або в подкастах.
Сніжана Чернюк