Дослідження професора Богдана Боровіка були опубліковані у книзі «Про війну перед війною». Він дослідив понад 50 публікацій із трьох найбільших польських щотижневих журналів. Завданням було зрозуміти, наскільки польським та міжнародним експертам вдалося передбачити війну в Україні, чи наратив, який з’являвся в медіапросторі, підготував суспільство до викликів повномасштабного вторгнення в Україну, а також чи сьогодні, в умовах актуальної геополітичної ситуації, немає схожих сценаріїв.
— Я зосередився на кількох вибраних категоріях, за якими аналізував ці статті. Перша категорія — це загальні, непрямі та безпосередні причини можливої агресії. Друга — це прогнози журналістів і коментаторів щодо того, як ця агресія може відбуватися. Третя дослідницька категорія — це можливі наслідки потенційної російської повномасштабної агресії проти України, — зазначає Богдан Боровік.
Науковець зазначає, що його дослідження показали: польські експерти на сторінках різних видань лише у грудні 2021 та січні 2022 року почали вірити у реальну війну Росії проти України. Основною причиною були передусім переконання, що війна в Європі у XXI столітті є малоймовірною, а також уявлення про те, що економічні інтереси переважатимуть над ризиком воєнного конфлікту.
— Тут потрібно звернути увагу на кілька чинників, які впливали на те, як журналісти ставилися до проблеми російської загрози військової агресії проти України — вказує Богдан Боровік. По-перше, у публічній сфері фактично ніхто не допускав можливості того, що у XXI столітті в Європі можлива війна — така війна, як у часи Другої світової війни. Повний абсурд такого сценарію, на думку європейців, полягав у тому, що всі справи тепер можна вирішувати мирним шляхом і завжди можна домовитися так, щоб обидві сторони конфлікту залишалися у виграші. Це так звана концепція win-win — тобто я виграю, але й ти виграєш, тому що обидві сторони певною мірою поступаються. Друга причина полягає в тому, що ніхто не хоче бути провісником поганих новин, тому журналісти, ймовірно, не хотіли створювати атмосферу тривоги та небезпеки. Це також стримувало їх від висловлення однозначних оцінок. І третій чинник, на який варто звернути увагу, - це інформаційна політика Російської Федерації. Фактично до самого початку війни Росія переконувала, що може концентрувати свої війська де завгодно і що жодної війни з Україною не буде — говорить професор Богдан Боровік.
Професор Богдан Боровік зазначає, що сьогоднішній медіапростір Польщі повторює ці помилки. Як він вказує, інформація про потенційну війну в Європі може впливати на рейтинги політиків, тому ухвалюється рішення замовчувати таку можливість або ж подавати дуже пом’якшену версію реальності.
— Тут варто повернутися до відомої тези, яку часто повторюють: якщо не хочеш війни — готуйся до неї. Якщо противник бачить, що до війни готова не лише армія чи державна адміністрація, а й саме суспільство - а саме воно передусім є об’єктом впливу медіа, - тоді ситуація змінюється. Коли суспільство підготовлене, коли зрозуміло, хто, де і що має робити у разі нападу, коли реалізуються різні ініціативи, спрямовані на підвищення готовності, — противник усвідомлює, що вартість війни суттєво зростає. Росіяни, натомість, виходять із переконання, що Європу можна перемогти навіть без прямого військового зіткнення. Вони вважають, що європейські суспільства є слабкими, зорієнтованими на споживання, звиклими до миру, недостатньо витривалими й надто прив’язаними до комфорту. Саме тому вони роблять ставку на так звану когнітивну війну, тобто війну яка впливає на свідомість, яка має переконати, що Росія настільки сильна, що чинити їй опір немає сенсу. Розрахунок полягає в тому, що під впливом цього тиску суспільства впливатимуть на своїх політичних лідерів і спонукатимуть їх до відповідних вчинків. Тому, на мою думку, чим більше ми говоритимемо про загрози, чим краще підготовленим буде суспільство - адже саме воно тут є ключовим, — і чим більше таких сигналів отримуватиме противник, яким є Російська Федерація, тим краще. Я думаю, що слушною є теза що європейці не ведуть війну з Росією, натомість Росія вже веде війну проти європейців.
Ще однією причиною не порушувати в медіапросторі тему потенційної війни в Європі є суспільне небажання чути про небезпеку. Професор Богдан Боровік зазначає, що це загальносуспільний механізм витіснення потенційної загрози. Він також підкреслює, що не йдеться про створення панічної атмосфери чи залякування суспільства, а лише про його підготовку. Йдеться про надання інформації, яким способом можна дати відсіч агресору, як забезпечити своє життя та як підготуватися до небезпеки.
— Люди налаштовані на те, що нічого поганого не станеться. Але треба сказати, що Російська Федерація постійно переходить нові межі. Колись неможливо було уявити, що можна вбивати власних громадян — це сталося в Чечні. Пізніше неможливо було уявити, що можна напасти на сусідню державу — це сталося в Грузії у 2008 році. Потім здавалося неможливим, що можна захопити територію сусідньої країни - це сталося в Україні. А згодом неможливим здавалося і те, що може початися повномасштабна війна - але це також сталося. Залишаються ще дві межі, які Росія поки що не перейшла. Перша — це напад на одну з держав Північноатлантичного альянсу. Друга — це застосування якоїсь форми ядерної зброї. Це дві останні межі, які Росія ще не перейшла, і чим краще ми будемо підготовлені до можливої війни, тим більша надія, що Росія ніколи цих меж не перейде. Я думаю, що у військовому контексті відповідні кроки вже зроблено. Однак деякі країни, зокрема Польща, мають великі прогалини у сфері цивільної оборони. У Польщі цивільна оборона фактично не функціонує, а повинна функціонувати так, як, наприклад, у Фінляндії, де суспільство підготовлене до того, що може статися певна форма агресії. І фактично вся фінська держава є своєрідним оборонним ресурсом, який може стримати Росію від нападу, — стверджує політолог Богдан Боровік.
Професор Богдан Боровік у своїй праці також цитує статті того періоду. Зокрема, він наводить слова польського журналіста Павла Решки, який ще в січні 2022 року писав:
«Україна — країна, яка розмовляє різними мовами, ходить до різних святинь і шанує різних героїв, — зрештою знайшла те, що об’єднує її громадян».
Сьогодні, як наголошує професор Богдан Боровік, перед подібним викликом стоїть уже європейське суспільство — необхідністю знайти те, що здатне об’єднати його перед лицем спільної загрози.
Інна Ясніцька