Питання чисельності населення України сьогодні виходить далеко за межі сухої статистики. Повномасштабна війна, окупація територій і масова міграція настільки змінили демографічну картину, що навіть експерти змушені говорити не про точні цифри, а про оцінки. Одна з головних проблем — це відсутність співставності даних у різні періоди. Україна фактично живе в різних територіальних і демографічних реальностях, що унеможливлює пряме порівняння показників.
«Коли ми кажемо щодо чисельності населення і будь-яких демографічних показників, ми повинні розуміти проблему співставності територій. Якщо територія зменшується, то, відповідно, зменшується і кількість людей, які на ній перебувають, і це впливає на демографічні показники, такі як народжуваність, смертність і міграція. Тому напряму порівнювати дуже складно і навряд чи коректно», — пояснює заступник директора Інституту демографії ім. М.В. Птухи Олександр Гладун.
Ще до 2022 року демографічні дані України мали суттєві обмеження. Наприклад, офіційна цифра населення на початок 2022 року – 41,2 мільйона – не включала Крим, але формально враховувала тимчасово окуповані райони Донбасу. Втім, реального обліку демографічних процесів на цих територіях не було ще з 2014 року. Фактично йдеться про «законсервовану статистику», яка не відображала реальної ситуації. Після повномасштабного вторгнення ситуація стала ще складнішою: значна частина територій опинилася під окупацією, а облік населення звузився до підконтрольних уряду районів.
Мільйони українців виїхали за кордон, але точну кількість визначити складно. Дані міжнародних організацій існують, однак вони не завжди збігаються з оцінками українських демографів.
«Після 2022 року, після повномасштабного вторгнення у нас скоротилася значно територія, у нас були шалені міграційні потоки, у нас був порушений облік демографічних подій. (…) Тому достовірних оцінок щодо чисельності населення немає», — зазначає Олександр Гладун.
Питання повернення українців додому поступово переходить із площини емоцій у площину холодного розрахунку. Війна змусила мільйони людей змінити місце проживання, але рішення залишатися чи повертатися дедалі більше залежить від конкретних умов життя, а не лише від патріотичних мотивів. Одним з основних факторів стає базова безпека і стабільність, насамперед житло та робота.
«Дуже багато залежить від житла — у багатьох людей воно зруйноване. Крім тих, хто виїхав за кордон, є ще внутрішньо переміщені особи. Якщо все підсумувати, приблизно чверть населення залишила свої домівки. Це і ВПО, і ті, хто виїхав за кордон», — пояснює Олександр Гладун.
Зруйновані міста і села означають, що для багатьох повернення – це не просто переїзд, а початок життя з нуля. До цього додається питання працевлаштування, а для сімей із дітьми ще й доступ до освіти, медицини та соціальної інфраструктури. Тому українці порівнюють, що вони мають зараз у Європі, і що можуть отримати в Україні після повернення. І це порівняння часто не на користь швидкого повернення.
Уже найближчим часом мільйони українців можуть опинитися перед необхідністю ухвалити рішення, яке визначить їхнє майбутнє на роки вперед. Йдеться про правовий статус у країнах ЄС.
«Зараз Україна певною мірою виступає донором для європейських, а можливо, і не лише європейських країн. Люди виїжджають також до США, Канади, Ізраїлю — такі міграційні напрямки теж існують. І, як на мене, головна причина міграції зрозуміла: люди просто шукають кращого життя. Швидше за все, багатьом доведеться приймати рішення в березні наступного року. (…) Кожна країна пропонуватиме українським громадянам повернутись або вже буде надавати певний статус відповідно до свого національного законодавства. І от тоді, можливо, частина людей і повернеться. Можливо, хтось буде шукати країну, де кращі умови», — зазначає Олександр Гладун.
Дискусія про європейську інтеграцію України часто супроводжується високими очікуваннями. Для багатьох вступ до Європейського Союзу виглядає як швидкий шлях до підвищення рівня життя, зростання зарплат і економічної стабільності. Втім, демографи й економісти закликають дивитися на ситуацію тверезо: сам по собі статус члена ЄС не вирішує внутрішніх проблем країни.
Ще до повномасштабного російського вторгнення Україна втрачала населення і поступалася іншим країнам Європи за ключовими соціально-економічними показниками. Причини глибші за війну і мають системний характер.
«Всередині України людей щось не влаштовує, не беру повномасштабного вторгнення. (…) Україна мала одні з найкращих стартових умов після розпаду СРСР, але напередодні великої війни ми були серед останніх у Європі. Це означає, що країна працює неефективно», — вважає Олександр Гладун. За його словами, приклад сусідніх держав свідчить, що стартові умови не є вирішальними.
«Польща, приміром, на початку 90-х перебувала у складнішій ситуації, ніж Україна, але змогла провести реформи і забезпечити економічне зростання, — пояснює Олександр Гладун. — Найважливіша причина — не зовнішні союзи, а внутрішня політична воля держави і здатність до змін».
Posłuchaj
12:01 01EDC664.mp3 Україна певною мірою виступає донором для європейських країн
Вікторія Машталер