Чи можуть сьогодні українці й поляки спокійно говорити одне з одним — без взаємних звинувачень, образ і історичних ярликів? Це питання дедалі частіше постає у публічному просторі, особливо на тлі війни, змін у суспільних настроях і посилення інформаційного впливу. Про те, як сьогодні виглядає польсько-український діалог, яку роль у ньому відіграють історія, емоції та сучасні медіа, ми поговорили з Войцехом Мосцібродзьким — політологом і викладачем, який спеціалізується на міжнародних відносинах.
Він звертає увагу, що сьогоднішній діалог між суспільствами суттєво відрізняється від того, що ми бачили ще кілька десятиліть тому. Якщо раніше важливу роль відігравали інтелектуали й публіцисти — Єжи Ґедройць, Юліуш Мєрошевський чи Юзеф Чапський — то сьогодні центр дискусії змістився до соціальних мереж. Разом із цим змінилися і правила: дедалі більше значення мають емоції, швидкі реакції та інформаційні кампанії.
Співрозмовник підкреслює, що польсько-українські відносини не можна зводити лише до політики. Це також спільна історія, складна пам’ять і глибокі травми, які по-різному переживаються обома суспільствами. Однією з найболючіших тем залишається Волинь. У польському суспільстві це питання має надзвичайно сильний емоційний заряд і часто подається у чорно-білому форматі — як історія жертв і злочинців. Водночас український погляд може бути складнішим і включати контекст взаємного протистояння, що нерідко викликає нерозуміння або спротив у Польщі.
Політолог визнає, що для більшості поляків інше трактування цих подій є болісним. Це пов’язано не лише з історією як такою, а й із тим, як вона закріплена в суспільній свідомості. Польська історична пам’ять значною мірою сформована міфом про «золотий вік» і уявленням про власну роль у регіоні. Водночас значно менше уваги приділяється складним або незручним сторінкам — наприклад, політиці щодо українських територій у міжвоєнний період чи наслідкам Ризького мирного договору.
У цьому контексті важливою постаттю залишається Юзеф Пілсудський. Попри суперечливість оцінок, він бачив майбутнє Польщі й України у співпраці проти спільної загрози з боку Росії. Однак сьогодні ця частина його спадщини менш присутня в публічному дискурсі, ніж інші, більш конфліктні аспекти історії.
Важливим прикладом можливого примирення між народами є відносини між Францією та Німеччиною, які після століть конфліктів змогли перейти до співпраці. Також показовим є історичний лист польських єпископів до німецьких із формулою «прощаємо і просимо прощення» — жест, який свого часу викликав спротив, але став важливим кроком до діалогу.
На думку співрозмовника, сьогодні особливо бракує авторитетів, здатних об’єднувати суспільство. Навіть такі постаті, як Іван Павло ІІ, які колись мали майже беззаперечний авторитет у Польщі, нині сприймаються неоднозначно. Це свідчить про глибоку фрагментацію сучасних суспільств, де жоден голос не має універсального впливу.
Окрему увагу політолог приділяє зміні ставлення поляків до українців після 2022 року. Перші роки повномасштабної війни характеризувалися хвилею солідарності та допомоги. Проте з часом почали з’являтися негативні наративи — часто емоційні й узагальнюючі. Він пояснює це природними соціальними механізмами: люди більше помічають негативні випадки, ніж позитивні, а також швидше реагують на емоційні стимули.
Водночас значну роль у формуванні таких настроїв відіграє російська пропаганда. Вона діє не прямолінійно, а через поступове вибудовування довіри — наприклад, через участь у локальних дискусіях, після чого непомітно вводить розділяючі меседжі. Саме така стратегія є найбільш ефективною і небезпечною.
Попри всі труднощі, ключем до покращення відносин є так звана емпатійна цікавість. Це здатність не лише відстоювати власну позицію, а й намагатися зрозуміти іншу сторону, подивитися на історію її очима. Такий підхід є складним, але необхідним, якщо йдеться про майбутнє.
Він підкреслює, що і поляки, і українці мають усвідомити: попри складне минуле, їх об’єднує спільний інтерес — безпека і протидія російській агресії. І хоча емоції, історичні травми та політичні суперечності нікуди не зникають, саме діалог і людяність можуть стати основою для взаєморозуміння.
Войцех Мосцібродзький каже, великі зміни починаються не лише на рівні політики, а й у щоденних контактах між людьми. І хоча шлях до справжнього діалогу є складним, він залишається єдиною реальною альтернативою конфлікту.
Повну розмову слухайте у доданому звуковому файлі:
27:16 U 0424 MAG ROZMOWY PL UA_MOSCIBRODZKI.mp3 Чому полякам і українцям так важко почути одне одного?
Володимир Гарматюк