Громадська організація «Магурич» займається відновленням надгробків уже понад 40 років. Головною ідеєю цієї ініціативи є опіка над польськими та українськими кладовищами, які втратили своїх доглядачів. У Польщі це місця українських поховань, а в Україні — польських. Діяльність організації також охоплює єврейські та німецькі некрополі.
У межах проєкту всі охочі можуть долучитися до професійних каменярів і разом із ними працювати над збереженням спільної культурної спадщини. Цього року реставраційний табір проходитиме на польсько-українському цвинтарі для сиріт і бідних у селі Заклад поблизу Львова. Під час попередніх таборів «Магурич» спільно з волонтерами відновив у цьому місці 56 надгробків, які були зруйновані військовими російської армії у вересні 1939 року.
— Позбавлення опікунів — ми розуміємо це так, що або когось було виселено, або когось було вбито — говорить голова організації «Магурич» Шимон Моджеєвський. У Польщі вже 40 років ми ремонтуємо переважно надгробки на українських цвинтарях. Трапляється, що ми працюємо також на німецьких і єврейських цвинтарях. А в Україні ми переважно ремонтуємо польські надгробки, бо там є ціла безліч старих, фантастичних, дуже цікавих також у каменярському сенсі надгробків, які просто варто рятувати. І це виглядає так, що ми просто збираємося на якомусь цвинтарі й ремонтуємо там надгробки. І я рішуче намагаюся обирати польсько-українські цвинтарі, тому що, ще одним контекстом цієї ідеї є те, що я люблю Україну. І мені дуже залежить на тому, щоб там могли відбуватися такі речі, як у Польщі. І дуже хотів би, щоб ми могли нормально порозумітися. І я на сто відсотків переконаний, точніше так каже мені досвід, що ми якнайкраще вміємо порозумітися, вміємо співпрацювати. Якби це було неможливо, то Товариство «Магурич» не працювало б уже 19 років в Україні. А оскільки це можливо, то ми там працюємо і будемо працювати — підкреслює Шимон Моджеєвський.
09:47 007C37C3.mp3 Повернути пам’ять із каменю: як «Магурич» рятує польські та українські надгробки
Під час таборів волонтери відновлюють придорожні хрести, надгробки, а також проводять консервацію руїн зруйнованих православних і греко-католицьких церков. За 39 років діяльності організація відновила понад 150 цвинтарів і близько трьох тисяч об'єктів. В Україні волонтери «Магурича» працювали на Вінниччині, Хмельниччині, а найбільше проєктів реалізували на Львівщині. У Польщі роботи проводилися в Люблінському та Підкарпатському воєводствах. Значна частина реставраційних проєктів реалізовувалася на територіях історичного проживання лемків і бойків. Перші роботи в Україні «Магурич» розпочав 20 років тому. Одним із перших проєктів стала реставрація надгробків на козацькому цвинтарі на Львівщині. Однією з важливих ідей організації є також робота в селах, які поступово зникають. Таким чином учасники проєкту допомагають зберегти культурну та сакральну спадщину польського й українського народів.
— Не важливо, чи це польський, чи український цвинтар. Важлива пам'ять — зазначає Шимон Моджеєвський. В нас така пам'ять, збудована внаслідок освіти. Тобто, наприклад, ну ви знаєте, ким був Іван Франко чи Шевченко і так далі. Я знаю, ким був Костюшко, ще знаю Казимира Великого. Але я хочу говорити про всіх тих інших менш відових, бо всі ці люди творили світ. Генріх Белль, подорожуючи Ірландією в 50-х роках, записав такий вислів: цвинтарі повні людей, без яких світ не міг би існувати. І це стосується всіх нас — говорить Моджеєвський.
У «Магуричі» наголошують, що ідея відновлення надгробків є аполітичною. Вона не служить жодній інституції чи культу, не пропагує жодного бачення історії та не ґрунтується на релігійному натхненні. Роботи, які виконуються під час таборів, мають суспільно корисний, волонтерський характер.
— Так фатально складається, що четверо хлопців, які колись працювали з нами, вже загинули в цій війні — говорить Моджеєвський. Тепер це для мене набуло ще й додаткового значення. Був такий момент, коли я думав перетворити Товариство «Магурич» на товариство, яке буде займатися виключно допомогою Збройним Силам України. Але друзі, які живі, які воюють, які зараз перебувають — на фронті, а які колись працювали з «Магуричем» — на фронті, мене відмовили від цього. Один з них переконав мене, що я все ж таки маю робити те, що роблю. А якщо можу допомагати — то щоб допомагав. Тож я роблю і одне, й інше. Це також зовсім неймовірний досвід, бо, знаєте, якщо солдат має відпустку на 10 днів чи на два тижні, приїжджає зі сходу і знаходить час, щоб приєднатися до нас і працювати на цвинтарі. Людина, яка постійно має справу зі смертю, і яка іде у відпустку — щоб відпочити, долучається до нас. А він мені каже, що він з нами відпочиває. Ніби з цієї перспективи я його розумію, що той спокій, який несуть у собі цвинтарі, і загалом тиша, спричиняють те, що саме в цей момент це як найприязніше місце — підкреслює голова організації «Магурич», Шимон Моджеєвський.
На цвинтарях, де працюють волонтери «Магурича», можна побачити надгробки різних епох і культур. Серед них — кам'яні та пісковикові хрести, родинні гробівці, пам'ятники з польськими, українськими, німецькими та єврейськими написами, оздоблені рельєфами, рослинними орнаментами й символами різних конфесій. Багато з них є цінними зразками народного каменярства та поховального мистецтва XIX–XX століть. Праця з реставрації таких пам'яток не лише допомагає зберегти культурну й історичну спадщину, а й дає волонтерам можливість опанувати традиційні техніки обробки каменю, здобути практичні навички під керівництвом досвідчених майстрів і краще зрозуміти багатокультурну історію регіону.
— Каменярі з міста часто виконували такі самі візерунки на надгробках — говорить Моджеєвський. І чи це було у Львові, чи в Кракові, чи в Станіславові — все було подібне. Натомість ті каменярі-самоуки, тобто, народні — вони виконували речі абсолютно неповторні. І ніхто цих речей не повторював, тільки вони їх робили. І це неймовірно, що ці люди залишали по собі такий незнищенний слід. Якщо людина виготовляє такі самі предмети, як виготовляють інші люди, і вони однакові, то для них це не є нічим надзвичайним. Натомість якщо саме такий майстер виконав лише п'ять надгробків і один придорожній хрест — всі вони неймовірні — зазначає Моджеєвський.
Протягом майже 40 років діяльності близько тисячі осіб взяли участь у реставраційних таборах. Як розповідає Шимон Моджеєвський, 99 відсотків учасників не були пов'язані з реставрацією пам'яток, обробкою каменю та ніколи раніше не цікавилися історією мистецтва.
— У майстерні працює з нами ветеран. Можна здогадатися, що він не в найкращій фізичній формі, але приїжджає щороку і допомагає. Допомагає вчитель з Харкова. Допомагає дівчина, яка втратила чоловіка у 2020 році. Допомагає єврейка з Одеси, яка живе у Львові. Жодна з цих осіб не має нічого спільного з реставрацією пам'яток. Тобто вони взагалі займаються в житті чимось зовсім іншим. Також мій брат, бере участь у цих таборах, він їздить зі мною вже 23 роки. Він редактор. Займається художньою літературою. Це насправді не має жодного стосунку до цього. А проте ми ставимо важкі, великі, вагою по дві-три тонни надгробки. Ставимо самі. Мало того, нам не потрібен для цього кран. Ми робимо це старими, каменярськими способами, які я їм показую, які визначаються як прості — підкреслює Шимон Моджеєвський.
Натхненням для праці на кладовищах став камінь Гриця Бухвака — унікальний надгробний пам'ятник, який каменяр-самоук Гриць Бухвак власноруч створив у 1926 році в рідному селі Береги Горішні. Майстер вирішив виготовити пам'ятник собі ще за життя й залишив на ньому напис: «Тот камінь Гриц Бухвак робив своєма руками — 1926».
На початку року товариство «Магурич» та його голова Шимон Моджеєвський презентували у Львівській обласній раді виставку з нагоди 39-річчя діяльності організації. Детальніше про те, як долучитися до реноваційного табору, можна дізнатися на фейсбук-сторінці Товариства «Магурич».
Інна Ясніцька