Мешканці східної Польщі майже щодня отримують сповіщення Урядового центру безпеки, пов’язані з російськими обстрілами України та ймовірністю проникнення у повітряний простір Польщі, наприклад, ворожих безпілотників. Оповіщення також означають мобілізацію польських повітряних сил та зльоти винищувачів. Окрім цього, до жителів Польщі надходять попередження про випробування сирен, скидання вакцин для лисиць та потенційно небезпечні погодні явища.
Постає питання, чи повідомлення, наприклад, про радіокеровані обстріли не стають рутиною, яку люди починають ігнорувати. Про це на Польському радіо 24 висловився експерт у справах національної безпеки Бартломєй Патер, розмовляла з ним журналістка Малгожата Жоховська.
14 вересня на пляжі у Русінові знайдено російський безпілотник. Як виявилося, це дрон типу «Гербера 2», з бойовою частиною та вибуховим зарядом. Легко здогадатися, яких збитків він міг би завдати, якби його націлили точніше.
— Треба на це глянути, так би мовити, з двох боків. Ці дрони матимуть розвідувальний характер, тож будуть оснащені або камерами різного типу — тепловізійними, нічного бачення, з більшими або меншими об’єктивами. Або служитимуть тому, щоби щось знищувати. Тобто матимуть у собі вибухові речовини, щоб завдати більшої шкоди. Гадаю, ми вже повинні усвідомлювати, що ці об’єкти влітатимуть у наш повітряний простір. І польське військо, польські служби постійно з цим борються. Гадаю, ми вже тривалий час перебуваємо на лінії фронту. Як показує нам останній інцидент, ситуація лише загострюється. Ми не спостерігаємо зменшення таких дій, а лише їх посилення.
Репортери Польського радіо біля східного кордону Польщі часто запитують місцевих жителів про їхню реакцію, про відчуття страху, тривоги, а також готовності до того, що може статися. Чи можливо, що люди просто звикнуть до цього і перестануть реагувати? Чи є якийсь спосіб зміцнити стійкість суспільства?
— Я іноді чую саме такі висловлювання, зокрема при нагоді таких коментарів: мовляв, ми вже не реагуємо, бо такий сигнал з’являється щодня, або десь щось вибухнуло, і ми вже не реагуємо. Мабуть, це один із найгірших варіантів. Я вважаю, що на кожну таку дію ми повинні реагувати так, як передбачено процедурами, тобто шукати укриття, шукати інформацію у ЗМІ, чи щось сталося, чи ні. Краще, щоб ці знання не стали для нас буденністю, адже краще 10 разів сховатися в укриття, ніж один раз не сховатися.
Тож, я думаю, варто, щоб ці процедури не ставали для нас буденними і щоб ми перебували у стані готовності. Я розумію, що прикордонна зона зараз сильно навантажена, але це показує масштаб та ескалацію цих дій. Вони не зменшуються, а навпаки, постійно посилюються, і вже виходять за межі дезінформації або кібератак, про які ми досі постійно говоримо, — зате з’являється дедалі більше фізичних подій, реальних атак на інфраструктуру, наприклад, як згадане зміцнення на кордоні, про яке говорилося, зведення відповідних укриттів для військових та людей, які працюють поблизу кордону. Це показує масштаб зміцнення стійкості, але не треба, щоб це стало для нас буденністю. Я закликаю, щоб ми весь час дивилися реалістично і підходили до цього питання саме так.
Можливо, як трагічно й парадоксально це не звучало б, те, що сталося поблизу кордону Польщі з Україною, тобто удар на локомотив пасажирського поїзда одразу за кордоном, може стати спонукою для багатьох просто подбати про свою безпеку. Можна задуматися, чи інформація з боку уряду стосовно загрози є достатньою, чи, можливо, перебільшеною.
— Я сказав би так: уряд надає нам інформацію настільки, наскільки вона є достовірною, об’єктивною і не буде викликати такої паніки. Політичні суперечки тривають, і нехай так буде, але в питаннях безпеки вони повинні приводити до одного спільного висновку, і ніщо не матиме такого впливу, як діалог.
Якщо зустрінуться дві сторони, викладуть аргументи, конкретні питання, які треба зреалізувати — робімо це. У нас справді немає часу вести таку чи іншу суперечку — чи технічного, чи політичного характеру — про те, як захищати громадян. Ми повинні інформувати їх і розбудовувати їхній потенціал, щоб вони могли сховатися і безпечно пережити ті чи інші події. До нас наближаються події на нашому кордоні. Наш повітряний простір порушують. Бувають падіння об’єктів. Проводиться розвідка критичної інфраструктури, що підтверджує Агентство внутрішньої безпеки.
Здійснюються диверсійні дії. Відбувається вербування громадян тих чи інших країн, які виконують певні дії на території нашої країни. Європа помічає ці явища і в себе. Тож нам справді немає на що чекати. Треба почати ставитися до цього розсудливо. Нещодавно я був на виставці в місті Кільці і бачив, яким потенціалом володіє польська економіка. Як ми розвиваємося в цій сфері, як зміцнюємо нашу стійкість. Тобто держава певні завдання виконує. У цьому задіяні і державний, і приватний сектори. А де суспільство? Воно й далі чекає, і я не знаю, на що саме.
Якщо Польща отримує листи від голови ЦРУ з попередженнями — який це рівень загрози за шкалою від 1 до 10?
— Гадаю, приблизно між 8 і 9. Якщо приїжджає високопоставлений представник спецслужб країни-союзника НАТО і привозить нам таку інформацію, на мою думку, до цього слід ставитися серйозно. Я розумію, що спецслужби можуть помилятися. Це закладено в інформації, яку вони надають. Але ж спецслужби діють так, що вони цю інформацію також перевіряють. Підтверджують її в різних джерелах, черпають ці відомості з найрізноманітніших джерел, тож тут я скоріше зосередився б на тому, щоб і надалі зміцнювати стійкість суспільства.
З’явилася цікава кампанія Агентства внутрішньої безпеки «Тихий фронт», що закликає громадян знову бути пильнішими, спостерігати за своїм оточенням, звертати увагу на додаткові камери, які можуть десь з’явитися, на осіб, що поводяться не так, як слід, а також на осіб, які спостерігають за об’єктами критичної інфраструктури. Я справді хотів би, щоб ми почали думати серйозно й розсудливо та дотримувалися процедур, які в нас є.
Немає сумнівів, що кількість спроб посягання на інформаційний простір та кінетичних дій — зростає. Можна лише тримати кулаки за ефективність відповідних служб. І те, що такі випадки не трапляються кілька разів на тиждень, — є заслугою служб.
— Так, безперечно. Неможливо відповісти на всі атаки. Це теж треба усвідомлювати. Кожна система має свої сильні та слабкі сторони. Якщо Росія або Білорусь направляють у наш бік якісь об’єкти й саме так випробовують нашу витривалість, нашу стійкість — це змушує задуматися: що вони хочуть виявити, чи хочуть перевірити, як швидко ми реагуємо, хто приймає рішення і що в цій ситуації скаже НАТО, що скаже Європейський Союз.
Пам’ятаймо — все це також підвищує витрати на функціонування нашої держави. Адже ми мусимо спрямовувати додаткові сили та засоби на захист критичної інфраструктури, залучати дедалі більше людей і вкладати дедалі більше коштів у цю сферу. По-третє, звісно, це психологічний вплив на наше суспільство. Створення відчуття небезпеки. І одні ставитимуться до цього так, як ми вже згадали, — мовляв, нас це не стосується. А хтось інший поставиться дуже серйозно і почне готуватися. По-четверте, це спроба підірвати згуртованість нашого суспільства. Якщо у медіапросторі одна сторона сперечається з іншою, а предметом суперечки є саме безпека, то це не сприяє формуванню нашого почуття безпеки.
PR24/Н.Б.