Польські школи, ринок праці та місцеві громади змінюються під впливом міграції. У країні живуть і працюють мільйони іноземців, близько 5% населення. Серед них найбільшу групу становлять українці. Діти мігрантів навчаються в польських школах, дорослі сплачують податки, створюють сім’ї та будують тут своє майбутнє. Водночас у суспільстві посилюються ксенофобські настрої, а люди, які роками живуть у Польщі, нерідко змушені довго чекати на легалізацію свого перебування. Ці процеси порушують питання, від якого залежить майбутнє польського суспільства: чи встигають державні інституції адаптуватися до нової реальності та чи зможе Польща побудувати дієву модель інтеграції людей різного походження?
Соціологиня з Центру досліджень міграції при Варшавському університеті Александра Вінярська звертає увагу, що міграція перестала бути для Польщі винятковим явищем. Країна, з якої протягом десятиліть виїжджали на заробітки до Західної Європи, сама стала місцем призначення для людей, які шукають роботи, безпеки й стабільності. Війна Росії проти України прискорила цю трансформацію, але не вичерпує всього її змісту.
«Нам потрібно навчитися жити з цією ситуацією, адже імміграція триватиме. Мені здається, що мігранти є важливою частиною нашого суспільства. Я б сказала, що нині воно значною мірою не є моноетнічним. В Польщі живе багато людей різних національностей, а найбільшою групою з них, безумовно, є українці. Деякі з них мешкають тут уже кілька десятиліть. Значна частина цих людей стала громадянами Польщі, але водночас має досвід міграції», — зауважила Александра Вінярська.
Нині дослідниця спостерігає чергове посилення ксенофобських настроїв. На її думку, цю тенденцію не можна ігнорувати. А відповідальність за ставлення до міграції значною мірою залежить від того, як цю тему представляють у медіа та політичному дискурсі. Водночас не менш важливо й те, як формують уявлення про міграцію та людей, що залишили свої країни, медіа. Важливо також пам’ятати про обставини, які змушують людей виїжджати. Війна, переслідування, голод і загроза життю часто не залишають їм вибору. Частина людей із міграційним досвідом живе в Польщі десятиліттями, має польське громадянство та бере активну участь у суспільному житті. Тому міграцію дедалі складніше розглядати як тимчасове явище, що стосується лише новоприбулих. Однак досі залишається відкритим питання, на якій моделі має ґрунтуватися державна політика: інтеграції чи асиміляції.
«Робота над інтеграційною політикою триває, тож будемо сподіватися, що ці плани справді втілять у життя, і з’являться належні законодавчі норми та дієва підтримка інтеграції. На цей момент ми не маємо чітко сформульованої та закріпленої політики в цій сфері. Якщо говорити, наприклад, про мовні питання, я можу краще оцінити ситуацію на рівні місцевого самоврядування, ніж центральної влади. На місцевому рівні справді ведеться велика робота, і в освіті, і в адаптації адміністративних послуг до мовних потреб мешканців. Ідеться про те, щоб люди могли отримувати послуги різними мовами, розуміти важливу інформацію, а діти — мати мовну підтримку в школах. Я сподіваюся, що ми будемо рухатися радше в напрямку інтеграції, а не асиміляції. На мою думку, це кращий шлях, адже різноманітність є нашою силою та багатством. Інтеграція має багато вимірів: правовий, соціальний і культурний. На кожному з них важливо забезпечити двосторонній процес, у межах якого люди вчаться співіснувати й жити разом», — додала експертка.
Важливу роль у цьому процесі відіграють органи місцевого самоврядування. Саме вони безпосередньо працюють із мешканцями, організовують публічні послуги та бачать потреби різних груп населення. Проте місцеві ініціативи не можуть повністю замінити загальнонаціональну політику. Без чітких державних орієнтирів, належного фінансування та законодавчої підтримки інтеграційні заходи ризикують залишатися розрізненими. На думку Александри Вінярської, співпраця між центральною владою та місцевим самоврядуванням необхідна для того, щоб інтеграція відбувалася послідовно, а не залежала від можливостей окремих громад.
Одним із найвідчутніших проявів труднощів державної системи є тривалі процедури легалізації перебування іноземців. Люди можуть роками чекати на рішення щодо дозволу на тимчасове або постійне проживання у Польщі. Віцемаршалка Сенату Польщі Маґдалена Беят підтверджує, що отримує звернення від іноземців із проханнями втрутитися у справи, пов’язані із затягуванням адміністративних процедур. Однією з причин затримок Беят називає недостатню спроможність адміністративних органів, зокрема воєводських управлінь, які займаються оформленням документів. Представники окремих воєводств, із якими вона спілкувалася, покладають надії на цифровізацію процедур, що могла б допомогти розглянути накопичені справи. Проте технічних змін недостатньо. Потрібна також політична воля, щоб надати цьому питанню належний пріоритет.
Позиція сенаторки вказує на ширшу суперечність: держава зацікавлена в тому, щоб іноземці працювали, сплачували податки та брали участь у суспільному житті, але адміністративна система не завжди здатна вчасно забезпечити їм правову визначеність.
Особливо виразно зміни, пов’язані з міграцією, помітні в системі освіти. Школа є одним із перших місць, де діти з різних країн щодня взаємодіють, навчаються та будують стосунки. Від того, як організований цей процес, залежить не лише успішність окремих учнів, а й здатність майбутніх поколінь жити в різноманітному суспільстві. За даними, наведеними директором Центру розвитку освіти Маріушем Бінєвським, у 2025–2026 навчальному році в польських початкових і середніх школах навчалися майже 246 тисяч учнів-іноземців. Це приблизно 5% усіх школярів країни. Близько 210 тисяч із них становили діти з України. Ці цифри свідчать, що культурне й національне різноманіття стало повсякденною реальністю для більшості польських шкіл. Тому освітня система має створювати умови, за яких усі діти матимуть можливість навчатися, незалежно від країни походження та мови, якою вони розмовляли до приїзду.
«Грамотна інтеграція, якісна освіта для всіх і створення шкіл, різноманітних також у культурному плані, мають надзвичайно велике значення. Відповіддю на ці потреби є велика державна програма "Дружня школам (Przyjazna Szkoła). Зокрема, вона передбачає підтримку міжкультурних асистентів, турботу про добробут усієї шкільної спільноти, а також підвищення кваліфікації працівників системи освіти», — зазначив Маріуш Бінєвський.
Одне з ключових завдань польської школи — мовна підтримка дітей, які приходять з інших освітніх систем. Однак, як пояснює Бінєвський, знання польської мови в повсякденному спілкуванні ще не означає, що учень може без труднощів опановувати всі шкільні предмети. Він звертає увагу на потребу розвивати викладання польської як другої мови, але водночас наголошує на іншому аспекті — опануванні спеціалізованої мови навчання. Наприклад, дитина може добре знати фізику, але мати труднощі з розумінням польських відповідників термінів, які вона раніше вивчала іншою мовою. Через це учень ризикує показувати нижчі результати не через брак знань із предмета, а через мовний бар’єр. У межах програми «Дружня школа» планують розробляти інструменти, які допоможуть учителям-предметникам працювати з дітьми, що приходять до польської системи освіти з іншим мовним досвідом. Ідеться, зокрема, про матеріали, які полегшуватимуть засвоєння спеціалізованої термінології.
Слухайте програму у доданому звуковому файлі
Польське радіо для закордону / опрацювала Христина Срібняк