З перших днів війни у своїх осередках на території всієї Польщі Православна Церква Польщі почала приймати осіб з України. Це була першочергова діяльність разом із наданням гуманітарної допомоги на кордонах і в Україні. Але зараз, окрім цього, православна спільнота думає про створення освітніх осередків, про те, як інформаційно допомогти особам з України, а напередодні східного Великодня - як духовно підтримати людей. Про це розповів директор Православного митрополичого осередку милосердя «Елеос» отець Доротеуш Савіцький.
- Все почалося з того, що одного похмурого ранку розпочалася війна. І хоч кожний чув, що вона може початися, то де факто ніхто не вірив, що це може статися в наш час, що ця трагедія може торкнутися наших сусідів, а таким чином вона також торкнула нас. Тому першою річчю, яку ми почали робити, це була церква і молитва – молитва за те, щоб це однак виявилося неправдою, щоб це був лише якийсь інцидент на кордоні, який через декілька днів завершиться. Але, на жаль, виявилося, що це триває і триває. Минають чергові години, тому відразу була реакція Собору єпископів, який надіслав спеціально створену молитву, дуже швидко створену, для того, аби ми всі одночасно молилися до Господа. Тоді ж було визначено загальнопольський день молитви за Україну, у неділю, аби декілька мільйонів звернулись до Господа тими самими словами. Разом з тим, ми розпочали першу доброчинну діяльність. Молитва підтримує душу, моральний стержень людини, але йому також треба дати шматок хліба. Відразу дуже багато осіб були у дуже складній ситуації. Першою річчю, яку ми зробили, то з’ясували, де ми можемо прийняти біженців у своїх осередках. Ми звернулися до монастирів, парафій, до будинків допомоги, аби вони переглянули свої можливості. Таке місце відразу знайшлося і у монастирях, і у будинках допомоги. Деякі будинки соціальної допомоги заявили, що вони повністю можуть приймати біженців, тому ми вирішили тимчасово не приймати туди літніх осіб з Польщі, ці місця були зарезервовані для осіб, які приїдуть закордону. Те ж саме стосувалося монастирів. Якщо у них були вільні місця, то ці місця певним чином готуватимуться для біженців. Подібним чином зробили парафії, освітні осередки, як, наприклад, наш Центр православної культури у Варшаві. Тут в основному живуть студенти, але ці місця Центр надав біженцям. Також Академія у Супраслі надала місця, де могла прийняли близько 100 осіб.
Так, українських біженців православні спільноти у Польщі прийняли у Валчі, Лозах, Білостоці, Супраслі, Варшаві, Станіславові, Новому Дворі Мазовєцькому, Ґладишові, Любліні, Білій Підляській…
- Це місця, де люди з України зупинялися у православних осередках, парафіях. Звісно, багато православних також відкривали свої будинки і приймали біженців у себе вдома – одну родину чи одну людину, або ж кілька осіб, яких треба було прийняти. Ці люди практично були на території всієї Польщі. Але, разом з цим, з’явилася потреба в організації транспорту з гуманітарною допомогою. В першу чергу треба було щось привезти на кордон, аби ті, хто приїхав з однією валізою, могли взяти все необхідне для себе або ж на той час, коли вони шукатимуть для себе місце проживання. Це були ті перші моменти, перші дні війни – субота, неділя, понеділок… Далі це було вже більш організовано. Наприклад, транспорт із допомогою вже не їде на кордон, а до тих осередків, де перебувають біженці, а разом з тим – організовуємо транспорт з гуманітарною допомогою в Україну. Це – Київ, Харків, Володимир-Волинський, Дніпро… Так є до сьогодні. Це – допомога, яка надається православним парафіям в Україні, але також це скеровується в лікарні, медичних осередків, до самоврядування. Часто це транспорт, який ми разом організовуємо з Підляською маршалківською адміністрацією. Це, зокрема, медичне обладнання. Або ж спільно з нашими іноземними партнерами - Православною Церквою у США, міжнародними організаціями. Також ми часто буваємо посередниками, коли йдеться про підтримку, що надходить з православних парафій з Бельгії, Німеччини, Фінляндії. Тож це дуже широка діяльність, як і потреби.
У передвеликодній час українці, що втекли до Польщі від війни, мають дуже багато потреб, зокрема і в цей передсвятковий період. Виникає багато питань щодо сповіді, освячення пасок, люди не знають про існування церков у Польщі.
- Поки що ми бачимо, що люди стараються прожити Великий Піст і також мають іншого роду проблеми – як посповідатися, де можна це зробити. Раніше вони не завжди знали, що у Польщі існує православ’я, якою є його структура, де можна знайти православні храми. Наприклад, коли ми йдемо на варшавський Торвар, то там є 500 осіб. Серед них є православні особи. Але вони взагалі не знають про те, що тут є православна церква. Звідти вони не дуже мають можливість виходити, тож, коли бачать священика, то дивуються, що він їм нагадує православного. І задають собі це питання: звідки у Польщі – в країні Папи Івана Павла ІІ взялося православ’я? І тут з’являється перший подив, перші розмови і згодом люди розуміють, що тут можна посповідатися, можна піти до причастя. Коли йдеться про Великдень, то всі все ж надіються, що війна до свят закінчиться, що поволі можна буде вертатися до своєї країни. Але ми також повинні готуватися до іншого. Зараз готується величезна акція разом із готельним холдингом і з «Карітасом», що полягатиме у тому, що декілька тисяч біженців буде прийнято на Великодній сніданок у Великодню Неділю 24 квітня у готелях цього холдингу. А при нашій парафії у Варшаві буде встановлено польову кухню для того, аби таким сніданком після Літургії о 4 ранку привітати тих осіб, що тут святкуватимуть. Протягом всієї суботи ми освячуватимемо великодні кошики. І так само, як і у минулі роки, ми святили їх для українців, які не були біженцями, а які тут працювали чи шукали роботу, тимчасову роботу, а зараз ми зрозуміли, що таких людей буди удвічі більше. Тому також треба буде підготувати великодні кошики і для них, оскільки не всі матимуть їх. Тому ми підготуємо декілька сотень таких кошиків. Так буде у багатьох наших парафіях, в усіх осередках.
За словами отця Доротеуша Савіцького, різного роду допомога зараз стає все більш впорядкованою, до неї православна спільнота у Польщі залучає відповідних спеціалістів. Зараз спільнота працює понад поділами з огляду на віросповідання.
- Разом з тим ми думаємо над довготерміновими планами. Зараз у Польщі є дуже багато родин з дітьми, які радше не повертатимуться в Україну до знищених будинків під час навчального року. Тому, мабуть, хтось із родини поїде перевірити, чи у домі можна жити чи ні, а діти повернуться тоді, коли закінчиться навчальний рік. Для цих дітей ми вже організовуємо дозвілля, де вони безкоштовно вивчають польську мову. Але, разом з тим, ми створюємо інтеграційні класи, де польська і українська молодь разом вивчають інформатику і українську мову. Там також відбуваються уроки з культури, де ми говоримо з дітьми про пам’ятки української культури в Польщі і навпаки. Це – довготривалі програми, що мають на меті допомогти у багатьох містах. Ми також створює інформаційні пункти, де біженці можуть користуватися комп’ютерами, там є доступ до інтернету. Вони створені також для того, аби розшукати своїх зниклих родичів. Іноді хтось намагається розшукати своїх близьких в Канаді, США, Німеччині. І ці пункти створені для цього. Окрім цього, це різного роду поради – юридичні, медичні…
Також отець Доротеуш додає, що серед тих осередків, які надала православна церква Польщі, є так звані осередки релокації, як, наприклад, у Валчі, але у таких осередках не передбачено, аби людина залишилася на довго. Особа може там залишитися на певний час, а далі їхати до іншого міста чи країни.
- Ми не очікували цього, але вже почали організовувати інтеграційну кухню. Оскільки такі особи перебувають у певному осередку, то там готують самі для себе. В інших їм забезпечують харчування. І раптом виявляється, що вони можуть запропонувати полякам кулінарні майстер-класи української кухні, а їх пропонуються майстер-класи із готування польських страв. Виявляється, що це чудова інтеграція і співпраця. Також ми вже зорієнтувалися, що можемо запропонувати рестораторам певних працівників, які, як виявляється, мають певні здібності. Такі особи самі цим ніколи професійно не займалися, але зараз може таку роботу виконувати. Де факто, іноді життя корегує наші плани, а іноді підказує, що ми можемо зробити для іншої людини.
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль