«Хатинка пекаря» - це невеличка пекарня на в’їзді до Бучі, викохана і виплекана хлопцем зі Шполи на ім’я Ярослав Бурківський. В ті дні, коли Бучу захопили орки, а місцеві жителі лишилися без продовольства, пан Ярослав не міг потрапити до хатинки, тому що з Києва до Бучі не було транспорту, на численні повідомлення у соціальних мережах з проханням підвезти до Бучі ніхто не відгукнувся, а згодом пан Ярослав написав інше повідомлення: «щойно дізнався про те, що мою пекарню «Хатинка пекаря» розстріляли із граду. Господь і правда всіх оберігає! До цього часу я рвався туди, щоб спекти хліб для тих, хто там застряг і має вже труднощі з їжею. І Господь зробив так, що на мої посили виїхати ніхто не реагував. Дякую Тобі, Боже, за те, що ти оберіг мене від біди!».
Здавалося, справі кінець. Після звільнення Бучі пан Ярослав приїхав до своєї хатинки, а виявляється, вона стоїть ціла-цілісінька: з «Хатинки пекаря» горе-вояки зробили командний пункт, викрали форми для випікання і залишили неймовірний безлад. Тривали розмінування Бучі.
«Пекарня в жахливому стані, все розкрадено, холодильники викинуті, багато чого вони там накоїли, і ми почали наводити порядок», - згадує пан Ярослав.
Наближалося свято Великодня за західною традицією. Пекар з Познані, власник місцевої крафтової пекарні Яцек Полевський разом зі старшим сином і товаришем збиралися у далеку мандрівку.
«Те, що сталося в Бучі, нас дуже вразило. Відразу з’явилася думка: "Їдемо до Бучі. Можливо, там є пекарня, яку треба відновити і випікати хліб. Люди ПОТРЕБУЮТЬ ХЛІБА"», - згодом написав пан Яцек у Фейсбуці.
План був дуже простий: познанська команда завантажила до автівки житнього борошна і вирушила до Бучі. Пан Яцек згадує:
«Просто я побачив фото цієї різанини у Бучі, і подумав, що це те місце, куди маю поїхати і допомогти відкрити пекарню, щоб вона функціонувала; знайшов в Google адресу якоїсь пекарні, написав, а через 15 хвилин власник цієї пекарні відповів мені. І ми поїхали. Завантажили у машину 500 кілограм борошна, дорогою у Львові купили ще 600 кілограмів. І ось ми на місці».
«Щиро кажучи, ми випадково зауважили Великдень, тільки у Києві, проїжджаючи, зауважили благодатний вогонь у костелі, а так то присвячуємо свій час роботі, допомозі і передусім розмовляємо з людьми».
Українська гостинність приємно здивувала познанського пекаря: хоча бучанці змушені варити їжу на вогнищі біля своїх багатоповерхівок, але з волонтерами з Польщі вже заприязнилися і готові поділитися тим єдиним, що мають до столу.
«Ми потоваришували з мешканцями багатоповерхівок, в яких немає води, газу, електроенергії, вони біля будинку готують їжу, сніданок, всі сидять біля вогнища перед будинком… Всі милі, радісні, запрошують нас на чай, обід, горілку, коньяк, дуже-дуже гостинні люди тут до поляків і, думаю, до всіх, хто приїхав тут допомагати».
Пан Яцек зі своєю командою зупинився у Бучі, ділиться з нами своїми враженнями:
«Ми мешкаємо у приватному будинку у Бучі. Наш приятель надав нам помешкання, всі попередні мешканці виїхали, відомо, тікаючи звідси, отож, до нашого розпорядження маємо сім чи вісім кімнат. Нам неймовірно пощастило, тому що живемо чи не на єдиній вулиці, де є електроенергія, а де є електрика, там є вода. Можемо зігрійся – вчора мені вдалося увімкнути газ. Тому маємо винятково комфортні умови, як на умови в Бучі».
До речі, «Хатинці пекаря» пощастило менше. Пан Ярослав зізнається, що інвентар для випікання купили, а от воду треба носити у відрах та й запасів дров, на яких печуть хліб, обмаль:
«Єдине, в чому зараз велика проблема – це в дровах. Я зараз збираю кошти на генератор, щоб у нас з’явилося світло, щоб у нас з’явилася вода, тому що у нас дуже багато пошкоджено електропроводів, і до нас світло ще не скоро дійде».
«Хатинка пекаря» - єдина пекарня, що відновила свою роботу після звільнення Бучі. Першого дня спільними зусиллями вдалося приготувати до 30 буханок хліба, другого дня вже 50, а третього 150, - пан Яцек ділиться з нами своїми враженнями:
«Нам вдалося спекти перший хліб, за рецептом власника цієї пекарні. Ми все зібрали і частину роздали людям, які були поблизу пекарні, а частину віднесли людям з багатоповерхівок. Вчора хотіли дати їм хліб, вони сказали [спочатку], що не хочуть, але потім, отримавши той теплий смачний хліб, почали при нас відразу їсти цілими скибками. І сьогодні напевно не буде проблеми, щоб роздати хліб, всі хотітимуть, тому що це зовсім інша якість, це не абиякий хліб з супермаркету, на хімічних порошках – це натуральний хліб на заквасці».
Пан Яцек не розмовляє українською, а пан Ярослав не розмовляє польською, втім, для спільної справи мовний бар’єр - не перешкода.
«Дуже добре працюється, видно, що він - [Яцек Полевський – ред.] професіонал дуже високого рівня. Я б дуже хотів приїхати до нього в гості до пекарні і перейняти його досвід у нього в пекарні, знайшли спільну мову дуже швидко, тому що ми обидва пекарі і ми розуміємо один одного з півслова».
«Власне, така задумка: щоб ми співпрацювали, взаємно ділилися підтримкою, знаннями, може я так скажу: звісно, те, що ми робимо – це дуже символічно і, щиро кажучи, це не має масштабного значення для тієї всієї ситуації в Бучі, але мені здається, такі символічні речі є важливими. Тобто співпраця, співпраця і ще раз співпраця у відбудові Бучі, відбудові України і дуже близьке спілкування».
Отож, минулий тиждень у «Хатинці пекаря» видався надзвичайно насиченим. За календарем наближається Великдень за східною традицією. Пане Ярославе, чи скуштують бучанці пасочки на Великдень?
«Звісно, скуштують і пасочки, скуштують і свіжий хліб, так, ми стараємося і прикладаємо дуже багато зусиль, щоб це все зробити і випекти той обсяг – надможливий для нашої пекарні, тому що в мирний час ми пекли близько 60-100 буханців хліба, а зараз ми печемо в два-три рази більше, пасок в минулому році я випік близько 200 штучок, а сьогодні [21 квітня – ред.] я випік 250, тому ми прикладаємо максимум зусиль, приходимо додому, просто падаємо на ліжко, спимо і знову до роботи».
Вікторія Левченко
