Громадська організація «Будуємо Україну Разом» розпочалась як відповідь на початок війни в Україні в 2014 році. Молодь зі Львова їхала в Краматорськ, щоб ремонтувати будинки, куди «прилетіло». Це було дуже просте завдання, наприклад, допомогти людям засклити вікна, змурувати стіну. Власне, тоді це не задумувалось як окрема діяльність, це була така волонтерська акція. У Краматорську ж волонтери зрозуміли, що їм треба працювати з цим більше. Вони зробили там з місцевою командою молодіжний простір, де могла збиратись молодь з Краматорська. Тоді вони помітили, що є стереотипи між сходом і заходом. Завдяки таким волонтерським таборам можна було працювати з молоддю і якось стирати ці стереотипи.
У нас був певний план дій в організації на випадок великої війни, але ми теж, як і всі, не були готові, що це станеться просто зараз і так масштабно. Перед 24 лютого, як і більшість громадських організацій, ми завершили стратегічне планування, ми мали стратегічні цілі, мали тактичні плани, пророблені на рік. Ми розуміли, що будемо робити багато волонтерських таборів цього року, запроваджувати нові проєкти, бо з 2014 року ми вже достатньо виросли, в нас було чимало проєктів, крім волонтерських таборів.
Перші кілька тижнів ми, як і більшість людей в Україні, перепрофілювалися, бралися за те, що було актуальне й потрібне, ми теж пробували працювати з «гуманітаркою», ми теж пробували працювати з пошуком амуніції для ЗСУ, зокрема для колишніх членів нашої команди, наших волонтерів, які пішли добровольцями зараз або ще раніше.
Минуло трохи часу, і ми зрозуміли, що нам потрібно повертатися до нашої діяльності, бо вона потрібна. Ми спеціалізуємося на тому, щоб працювати з молоддю. Ми залучаємо молодь до волонтерства, зокрема до відбудовчих таборів. У цьому в нас була профільна експертиза: з 2014 року ми організували вже понад сто таборів. Ми зрозуміли, що потрібно повертатися до цієї діяльності, просто вона теж буде змінена: якщо до 24 лютого ми хотіли робити табори в різних регіонах України, працювати над ремонтами в молодіжних центрах, покращувати житлові умови сім’ям у складних життєвих обставинах, то зараз ми зрозуміли, що першочерговий виклик для нас – створювати гідні умови життя для людей, які приїжджають на захід країни.
З квітня ми почали робити ремонти в різних гуртожитках і місцях спільного проживання внутрішньо переміщених людей. Перший об’єкт у нас був у гуртожитку в Дрогобичі. Ми мали один поверх. Ми навіть робили там перепланування, залучаючи архітекторів, тому що там, хоч багато поверхів, душові були тільки на першому поверсі. Відповідно там було б некомфортно мамам з дітьми чи старшим людям.
Коли почалася велика війна, ми тримали контакти з усіма людьми, з якими ми працювали до цього, зокрема з нашою спільнотою волонтерів. У перші місяці за потреби ми могли передавати їм необхідну допомогу. Крім того, в нас є волонтерські осередки в різних містах України, зокрема в гарячіших точках, у Харкові. Ми теж з ними активно взаємодіяли, працювали. Перші тижні вони потребували не гуманітарної допомоги, а будівельних матеріалів, щоб, наприклад, закрити вікна в будинках, куди «прилітало».
У червні ми працювали в Макарові біля Києва в приміщенні ДСНСників. Це було їхнє робоче приміщення. Волонтери допомагали їм робити там ремонт, поки ДНСНики були на виїздах. Внаслідок «прильоту» другий поверх цього приміщення був повністю пошкоджений. ДНСНики самостійно залатали собі дах, але внутрішні роботи вони не мали коли робити, бо в них були виклики. Зараз ми акцентуємо на відбудові. Ми будемо працювати з об’єктами на Київщині, Чернігівщині. Будемо теж виходити на Сумщину, Харківщину. Ми працюємо в безпечних точках.
Сотий наш табір ми провели у Вознесенську, це Миколаївщина. Там зовсім перед табором був «приліт», але це досить далеко від лінії розмежування. Ми намагаємося дотримуватися всіх правил безпеки: має бути укриття, куди волонтерити зможуть сховатися під час повітряної тривоги. Також наші волонтери застраховані.
До нас зголосилася команда з Нікополя. У Нікополі вони мають свій будівельний батальйон. Вони їздять часто на розбори завалів. Вони зголосилися, щоб зробити з нами волонтерський табір. Вони розуміють, що зараз це нереально, бо їм постійно «прилітає», але, коли стане спокійніше, ми зможемо разом це зробити. Ми з ними тримаємо зв’язок, чекаючи, коли стане спокійно.
Коли ми працювали над подкастом «Наволонтерили», це був період, коли було досить багато стереотипів про волонтерство і люди не зовсім знали, що це, і навіть певною мірою боялися волонтерства. Після 24 лютого всі вже знають, що таке волонтерство, хоча деякі стереотипи досі залишаються про те, яке може бути волонтерство чи звідки волонтери беруть гроші. У нас були ідеї продовжити якісь такі комунікаційні проєкти. Ми зацікавлені залучати молодь до волонтерства, розповідати їм про волонтерство. Зараз ми працюємо з наслідками війни, але це колись закінчиться, а волонтерство може залишитись побутовою звичкою.
Ми розповіли молоді, яка у 2014-му ще була дітьми, історію, із чого БУР почався, через комікс. Зараз з’явилося чимало вартих уваги історій, а комікс – це хороший формат, тож, можливо, ми продовжимо працювати в цьому напрямі. Ми й надалі співапрацюємо з командою UA Comix, яка розробляла для нас комікс. Вони теж зараз багато волонтерять, постачають амуніцію, займаються просвітницькою діяльністю. Потім ми зможемо зробити разом кілька історій, які з’явилися після 24 лютого.
Передусім ми закликаємо до участі в таборах, заявку можна залишити в нас на сайті, але якщо хтось за кордоном не має змоги долучитися до табору, то є можливість фінансово долучитися до нашої діяльності. У нас на сайті є можливість стати БУР-другом. Для нас це теж волонтерство: люди, які донейтять на діяльність волонтерів, теж волонтери. Якщо хтось за кордоном готовий зробити якусь файндрейзингову кампанію на якийсь певний табір чи певну акцію, яку ми будем робити, то ми теж відкриті до такої співпраці, бо зараз є дуже багато запитів. Можна писати нам на пошту або в соціальні мережі.
Розмовляла Олена Руда