Чи можна сказати, що війна 2014 або гаряча фаза війни почалася тому, що Україна програла інформаційну війну?
Ні, я не думаю, що так можна говорити, тому що насправді йдеться тут не про інформаційну війну, а про імперську сутність теперішньої Росії, як, власне, і всіх попередніх її форм і видів. Тут ідеться про те, що маємо здичавілого сусіда, який вирішив, що настав час, щоби перекроїти кордони в Європі та зайнятися тим, що є сутністю цього режиму, а це — агресія.
Українська інформаційна політика щодо Росії протягом останніх тридцяти років була щонайменше не зовсім адекватною, але з початком війни ситуація, схоже, змінилася. Якою є сьогоднішня українська інформаційна політика щодо Росії?
Інформаційна політика є наслідком політики як такої. Тож якщо до 2014 року, а особливо ті останні роки з 2010-го, коли при владі був Янукович, Росію розглядали як стратегічного партнера, коли її громадяни ставали міністрами України, й таке інше, то про яку інформаційну політику можна було вести мову? Її просто не було, а було підпорядкування українських інтересів російським. Ми просто були об’єктом російської інформаційної політики, але явно не навпаки.
Після 2014-го року ситуація, безумовно, змінилася, зазнала, мені здається, принципових змін, змін на краще. Але, знову ж таки, сказати, що відбулася після 2014-го року різка революційна зміна – так само не можна, бо ми пам’ятаємо, що ми продовжували торгувати з Росією, продовжували купувати там те, що можна було придбати на інших ринках, тому що так чи інакше деякі представники бізнесу в Україні вважали за можливе вночі торгувати, а вдень воювати чи навпаки.
Лише широкомасштабна війна, яку почала Росія цього року, мені здається, внесла корективи в ситуацію, коли вже навіть відверті й дуже наївні русолюби зрозуміли, що йдеться про іншу Росію, не ту, яку вони собі малювали й не ту, де вони заробляли, а про Росію, яка хоче їх знищити. І оце, власне, стало рубіконом, після якого й інформаційна політика України відносно Росії почала докорінно змінюватися.
Щодо сьогоднішньої ситуації — я вважаю, що форми, які застосовуються українською владою, є адекватними. Вони більшою чи меншою мірою відповідають тим викликам, які стоять перед нашою державою. Але тут треба так само розуміти одну просту істину: російська інформаційна політика насправді не існує. Це ми собі вигадали такі красиві терміни й ними жонглюємо. Російська інформаційна політика — це політика брехні, якою вона була споконвічно, від заснування московського царства. І такою вона залишається сьогодні.
Говорити про те, що це щось інше, мені здається, — просто видавати бажане за дійсне. Причому на всіх рівнях: від так званих ЗМІ, так званих, тому що насправді їх не існує, до офіціозу, коли брешуть від найменшого чиновника до найбільшого. Про політику як певний комплекс якихось дій, мені здається, у цьому плані говорити не доводиться.
На контрасті вілікаму русскаму язику сленг гопників, що його останній рік використовує путін і його прідворниє, звісно, привертає увагу. Раніше цей елітний російський плебс так чи сяк мімікрував під культурних. Тож тепер не відпускає логічне запитання: навіщо вони це роблять?
Це просто основа їхнього буття. Ви ж, мабуть, так само читаєте перехоплення, які періодично друкує наша розвідка, — як вони між собою розмовляють. І от коли мати розмовляє зі своїм сином і матюкається гірше якогось портового грузчика, то це означає, що це повсякденна нормальна мова, якою вони користуються. А чим це відрізняється від мови отих самих гопників? Та, власне, нічим... Там матам нє руґаются, там матам разґаварівают.
Але європейців — аж до початку теперішньої фази війни — вони переконали! Якщо повторювати одне й те саме про власну велич, — повторювати мільйони разів, повторювати на різні способи, з різних джерел — то таки можна переконати світ і досягнути успіху?
Я не знаю, чи це можна назвати успіхом. Це насправді те, що сьогодні рикошетом б’є по самій Росії. Можна створити міф, але коли він руйнується, тоді наслідки для того, хто його створив, стають іще гіршими, ніж якби його не було.
Сьогодні це міфотворення по-російськи просто-таки розвалюється на очах. І мені здається, що після того всього, що росіяни вчинили в Україні, особливо після 24 лютого, воно перекреслює все те, що на Заході думали про Росію. І не лише в контексті інформації, але й самої суті цієї держави.
Подивіться на Німеччину, яка впродовж довгих десятиліть почувалася винною перед Росією, перед Радянським Союзом, хоча це був так само черговий міф, нав’язаний Росією, що вона найбільше постраждала. Але найбільше постраждали Україна, Білорусь і Польща, якщо вже говорити про об’єктивні речі.
Але поза тим, сьогодні Німеччина, в особі її політиків, публічно заявляє про те, що вони помилялися, що вони насправді не знали цієї Росії, що вони думали, що її можна демократизувати, що її можна в якийсь спосіб олюднити. І це говорять люди першого політичного ешелону. Говорить Штайнмаєр, Шольц, це говорять політики, які десятки років були при владі. Той же самий Вольфґанґ Шойбле, один із метрів політики, — і вони визнають публічно, що вони помилялися. Тобто той міф, який створила Росія в їхніх головах, сьогодні розвалився. А це означає, що Росія інформаційно, політично, абсолютно програла.
Тому інформація лише тоді дає користь тій чи іншій державі, коли вона є об’єктивною, правдивою, коли вона справді допомагає просувати об’єктивні речі.
Якщо вона базується на брехні, ну а брехня, повторюю ще раз, сьогодні є основоположним інструментом Російської Федерації, то тоді вона призводить до таких закономірних катастроф.
Трохи образливо думати, що росіяни самі себе більше перемогли, а не наша інформаційна політика чи якісь аналітичні центри, європейські чи світові. Чи це насправді так?
Це об’єктивний результат, тому що в зрештою колись же ж ця брехня вилазить назовні й люди, які бодай трошечки здатні до аналізу й самоаналізу, бачать, що вони насправді мали справу з підміною понять.
Банальні речі, які сьогодні використовує Російська Федерація: або чиста брехня, або часткова брехня, або замовчування. Але ж який із цих, так би мовити, напрямків не візьмеш — він перевіряється, його вже не можна сховати. І якщо ти граєшся в такі ігри, то дуже швидко стає зрозуміло, що ти ведеш нечесну гру.
Нечесну гру вже так довго Росія вести не може, тому що вона переступила через усі червоні лінії. Відтак вона сама себе справді покарала, але це покарання воно буде для Росії катастрофічним, тому що, на мою думку, вона вступила зараз ув етап своєї агонії з наступним розвалом. Ну але це має відбутися, тому що це насправді об’єктивний процес.
Останні новини щодо стану світової інформації теж викликають питання. Ілон Маск купив твіттер і повернув туди Трампа, чий акаунт набрав моментально 80 мільйонів. Путін заграє з блогерами, давно знищивши хоч якийсь натяк на ЗМІ чи свободу слова. Звісно, я перепитала Володимира Огризка, чи випадковим є такий збіг у часі двох подій. Він зауважив, що Трамп, принаймні поки що, не повернувся в твіттер. А активна любов путіна до блогерів не має нічого спільного зі свободою слова. Путіну просто знадобився новий інструмент пропаганди, оскільки стало надто очевидно, що старі методи вже не діють не лише на зовнішнього споживача, але й на внутрішнього.
Сніжана Чернюк
Докладніше слухайте в доданому звуковому файлі