Ви пишете у своєму блозі, що не треба чекати на ідеальні умови, а вже тут, де ми є, в місті, починати бути еко. Що означає бути екосвідомим у місті?
Я думаю, що це не залежить, чи ми живемо в місті чи в селі. Все залежить від нашого підходу. Зараз суспільство споживає занадто багато. І хочеться все більше й більше: більше покупок, торговельні центри заповнені людьми. Кожні вихідні ми літаємо до іншого міста, десь за кордон, далеко. А це вуглецевий слід. Таким чином ми швидко використовуємо природні ресурси, які закінчуються. Це не екологічно. І це залежить не від того, де ми живемо — в селі чи в місті, — а від того, чи ми хочемо йти за рекламою, модою чи ні. І для мене екологія — це про полегшення життя, про розуміння і реалізацію своїх справжніх потреб, про відмову від забаганок.
Але часто чуємо, що жити за екологічними правилами важче. Треба завжди замислюватися, приймати рішення. Як пояснити іншим, що споживацтво шкодить, і що життя в стилі еко не означає відмову від усього?
Так, звісно, не від усього слід відмовлятися. Я лише заохочую до того, щоб розпізнавати справжні потреби. Такий мій досвід. Коли я почала працювати й заробляти, то охочіше проводила суботи на шопінгу. Нудно? Піду на шопінг. Хочу зустрітися з подругою? Ідемо на шопінг. Поганий настрій? Іду на шопінг. Потрібні були мені всі ці речі? Ні. Мені було треба зайнятися чимось: або порозмовляти, або відпочити, або в якийсь інший спосіб покращити настрій, а разом з тим, бувало, я купувала якісь речі. Речі, які ми купуємо, пов’язані з навколишнім середовищем. Кожна річ, щоб її виготовили, потребує енергії, води. На звичайну бавовняну футболку потрібно 2500 літрів води, на джинси — 10 000 літрів води. Тому що ця бавовна, яку десь вирощують, потребує добрив, її треба підливати, фарбувати, обробляти тканину. Виробництво кожного предмета неможливе без використання ресурсів. Якщо ми купуємо це все дедалі більше, і наша шафа вже не може всього вмістити, а ми самі не пам’ятаємо, що в цій шафі, то це не екологічно.
Тому, якщо йдеться про впровадження еконавиків у своє життя, то, як на мене, неможливо зробити все одночасно. Краще випрацьовувати в собі добрі екологічні звички поступово. Наприклад, крок за кроком відмовлятися від покупок. Якщо я щотижня їздила на шопінг, то цього тижня не поїду на шопінг, а поїду в ліс, наприклад. І подивлюся, що станеться, як я почуватимусь. Якщо я щодня їм м’ясо, то можна спробувати раз чи два на тиждень замінити його обідом з овочів. І коли ми оберемо одну річ, на якій зосередимось, варто практикувати її впродовж місяця. Як відомо з психології, щоб сформувати добру звичку, потрібен щонайменше 21 день. Даймо собі місяць, щоб цю звичку випрацювати. І лише потім берімося за наступне. Бо якщо ми візьмемося за все одразу, то будемо роздратовані. Уявімо, що я з нового року, наприклад, хочу жити екологічно і починаю з усього одразу. Я про все маю пам’ятати, стаю пригнічена, мене це дратує і тільки знеохочує продовжувати. Натомість варто починати із чогось одного. Відмовитись від щоденного споживання м’яса, постійних покупок, замість авта поїхати велосипедом або міським транспортом. Якщо щось одне вдасться, мозок буде задоволений і легко повторюватиме цю дію далі. Якщо ж взяти або забагато всього на себе або занадто складне, то швидко настане розчарування, що «екологія це не для мене». А справа не в екології, а в занадто високій планці.
І про щоденні покупки. Як до цього підходити?
Найпростіше, з чого можна почати, брати із собою торбинки і судочки. Я, наприклад, крупи, нут, родзинки купую до таких судочків. У мене є такий магазинчик, де я постійно роблю покупки у свої кольорові контейнери, і продавці вже знають самі, що куди насипати. Це спосіб зменшити кількість відходів, бути less waste (less — менше). Не будуймо собі нереальних мрій, zero waste недосяжний спосіб, натомість спосіб поступових змін — цілком реальний. Отже, перший крок — варто купувати родукти до своєї тари, а наступний — варто звертати увагу на ґрінвошінґ, тобто обман і шахрайство з боку виробника. Я зазвичай купую сертифіковані екопродукти, а якось кілька разів пішов мій чоловік і, власне, став такою жертвою ґрінвошінґу: він купив ті самі продукти, але з яскравими зеленими написами, що це щось еко, але не справді це не було еко. Якщо нам важливо купувати екопродукти, то потрібно шукати продукти, марковані сертифікатом зеленого листочка. Це такий на зеленому тлі листочок, викладений з кількох білих зірочок, а знизу під ним — номер сертифікату. Тільки якщо на продукті є таке маркування, то можемо бути впевнені, що це сертифікований екородукт.
Можна також сконтактуватися з місцевими фермерами. Вони часто продають свою продукцію десь на ринку або це можуть бути знайомі із села. Розпитайте їх, як вони ведуть господарство, бо в Польщі досі є чимало несертифікованих фермерів. Можемо бути спокійні, купуючи їхні продукти, бо їх не обробляли хімією, і вони безпечні для нас і наших дітей. Мені це дуже важливо.
Поділюсь теж своїм досвідом. Я якось познайомилась з однією фермеркою з Варшави, і ми створили групу «Rolnictwo Wspierane przez Społeczność» (Фермерство за підтримки громади). Це цілком нова модель у Польщі. Ми домовились так, що з фермеркою підписала умову група з 10 родин, які живуть в одному зі мною районі. Умова про те, що фермерка щотижня привозитиме нам екоовочі. Це була умова на цілий сезон, ми заплатили їй наперед. Власне, от зараз я маю продовжити умову на наступний сезон. Фермерів важливо підтримати саме зараз, навесні, коли вони інвестують у свою справу: купують насіння, інструменти, якщо потрібно, то облаштовують теплиці або роблять ремонт. Таким чином ми даємо їм кращий старт для розвитку господарства. Вони не мусять поспішати й використовувати для швидшого результату хімію, а натомість мають підтримку громади, тому ця модель і називається «Rolnictwo Wspierane przez Społeczność».
Фермерка, про яку я вже згадувала, щотижня протягом трохи більше ніж двадцяти тижнів літа привозила нам екологічні овочі. Це була неймовірно пригода. По-перше, ми мали свіжі овочі. Дуже смачні. Безліч сортів помідорів. По-друге, ми спробували нові овочі, відкрили для себе нові смаки. Також нам було видно, як фермарка працює. Ми відновили цю тяглість поколінь, яка була втрачена у місті. Фермерка могла написати, наприклад: «Слухайте, я не привезу цього разу броколі, бо вона висохла». Ми розуміли, що це не автомат: кинь монетку — вилетить іграшка. Це ризикована праця, це живий процес, що залежить від погоди. І я, власне, заохочую долучатися до таких груп, вони з’являються зараз по всій Польщі і завдяки ним фермери зможуть почуватися більш впевнено, отримувати кращу оплату, а покупці зможуть безпосередньо купувати дуже якісні продукти. В такій моделі екопродукти значно дешевші, ніж ті сертифіковані з позначкою «еко» на поличках магазинів або на біоринку у Варшаві.
На блозі ви також пишете про дітей, наприклад, про те, що насправді немає аж такої потреби в пюре у тюбиках. Як вам як мамі вдається зберігати екозвички?
Насправді, хоча я маю вищу технічну освіту в галузі екологічного інжинірингу, керувала очищенням стічних вод, відповідала за управління відходами (zero waste на фабриці я впроваджувала ще 10 років тому), вдома я не використовувала екопідходів. Коли ж з’явились діти, я була вражена, скільки ми щодня викидаємо памперсів. Тоді поступово, починаючи від багаторазових пелюшок, я почала впроваджувати принципи less waste: в магазинах і вдома, заощаджую воду та енергію.
Так було крок за кроком завдяки дітям. А тепер я поступово їх вчу. Звісно, це не означає, що я практикую мінімалізм і в залі в мене килим, диван і лампа. У моїй вітальні зазвичай у різних місцях лежать іграшки і книжки. Та все ж мої діти добре знають, що якщо ми йдемо разом у магазин, вони можуть вибрати собі там тільки якусь одну річ. А не так, що можна купувати все що завгодно, поки є гроші в гаманці. Я пояснюю їм, що є певні обмеження, і що не кожна зустріч має супроводжуватися появою нової іграшки. Бо іноді вони вітаються зі своєю бабусею словами «А що ти мені принесла?» Тоді я проговорюю, що це не є щось обов’язкове. Бабуся «принесла» свій час. Ви з бабусею підете у якесь цікаве місце й будете разом робити щось особливе. Не тільки «А що ти мені принесла? Яку іграшку?» Власне, ось так, у такий спосіб ми намагаємось передавати дітям екологічні цінності.
Мінімалізм я сприймаю радше як знаряддя, а не мету. Від багатьох речей можна відмовитись. Я теж це роблю. Наприклад, переглядаю свій гардероб. І це не залежить від того, є в тебе діти чи немає. Дитячі речі можна або зберігати для наступної дитини, або ж роздати іншим мамам, сподіваючись потім на такий самий жест від інших мам. І власне, без творення спільноти неможлива екологія. Значно легше вести екологічний спосіб життя, коли маєш однодумців. Ми з подругами і сусідками обмінюємось своїми речами, своїм одягом. І я вже кілька років не займалась шопінгом, але все одно зазираю у шафу і постійно знаходжу там речі, які не вдягаю. І в подруг так само. Тому ми й обмінюємось.
Сьогоднішній майстер-клас також присвячений темі одягу. Це буде тільки майстерня чи також і лекція про екоповедінку?
Так, сьогодні ми зібрались у Su Art Studio в районі Бемово, це кравецька студія. Майстер-класи «Еко. Зроби це сам» реалізується завдяки громадському бюджету і у співпраці з Бемовським центром культури. Це цілий цикл майстер-класів, я їх проводжу вже більше ніж 4 роки. За цей час вдалося провести приблизно 200 таких заходів. На майстерках ми робимо щось руками і одночасно розмовляємо про екологію, про наш вплив на середовище.
Сьогодні завдяки Ані Лясик, господарці Su Art Studio, ми дізнаємось, що таке Visible Mending. Йдеться про спосіб повернення до життя зіпсованого одягу. Так на місці дірки може з’явитись прикраса. Тобто ми вчимося ремонтувати одяг. У сучасному світі це щось неймовірне. Навіть деякі великі мережі одягу зізнаються, що їхні речі призначені на сім одягань. Після семи праннів цей одяг справді вже не вдягнеш. Звісно, нічого екологічного в цьому немає і викинуті на вітер гроші.
Натомість на майстерках ми хочемо навчитися з повагою ставитись до речей. Кожна річ — це вода, електрика, людська праця. Краще купувати якісніший одяг, щоб довше його носити. Якщо з улюбленим одягом щось станеться, то його можна поремонтувати. І власне, цього ми сьогодні будемо вчитися.
Які ще зустрічі заплановані у межах циклу?
Тиждень тому ми робили великодні пальми, це була зустріч з флористкою. У квітні ми плануємо ще зустріч зі спеціалісткою з пермакультури. Це спосіб вирощування рослин, завдяки якому можна краще зрозуміти, як працює екоситсема, зрозуміти, що ґрунт — живий. І ми будемо «у співпраці» з дощовими черв’яками створювати грунт. На цю подію я вже запрошую. 22 квітня у Парку Ґурчевська ми організовуємо екопікнік, і в межах цього пікніка серед іншого буде майстер-клас з виготовлення ґрунту.
Буде також моя авторська зустріч. Недавно я написала книжку для дітей, яка має допомагати у справі екологічного виховання дітей. Ця книжка має привернути увагу маленького читача, тому розповідає саме про те, що дітей дошкільного віку і молодшого шкільного віку дуже цікавить. Називається книжка «Куди пливе моя купка». У ній сховано багато інформації про те, як заощаджувати воду, як формувати екозвички і, звісно, про те, що кидати в туалет, у злив, щоб не шкодити нашим річкам і очищенню стічних вод.
Розмовляла Олена Руда
Запис програми — в доданому аудіофайлі.