Бюро ЮНІСЕФ у Варшаві спостерігає поступове, хоч і повільніше, ніж минулого року, збільшення кількості українських біженців у Польщі. Причому, прибувають нові люди, хоч значна частина тих, хто прибув раніше, вже або повернулися, або поїхали далі до інших країн. Польське радіо для України поспілкувалося із представницею Бюро реагування на потреби біженців ЮНІСЕФ у Варшаві Монікою Кацпшак. Вона розповіла про те, як організація реагує на потреби, куди і за чим можуть звертатися біженці, а також, про виклики, які стоять перед Бюро.
Сьогодні ситуація в Україні непередбачувана. І зараз говорять про те, що знову багато людей буде виїжджати з України. В Бюро ЮНІСЕФ у справах реагування на потреби біженців у Варшаві говорять, що готуються до різних розвитків ситуації.
«Є кілька сценаріїв розвитку подій. Нам важко до котрогось із них схилитися, натомість багато організацій вважають, що кількість людей, що приїжджатимуть до Польщі навесні - влітку, буде зростати. Причиною є те, що на Заході України дуже великим є навантаження на системи освіти, охорони здоров’я, і люди шукатимуть допомоги. Вже зараз чітко бачимо, що ті особи, котрі приїжджають до Польщі, походять зі східних областей України, і діти, котрі приїжджають, мають різноманітні психологічні проблеми. Ми акцентуємо на цьому нашу увагу, адже ці діти потребують більше підтримки, опіки, не лише у сфері навчання, але й психічного здоров’я».
Ці люди прибули в якийсь певний момент, чи їх кількість збільшується поступово?
«У піковий момент в Польщі було 3,5 млн осіб з України. Зараз зареєстровано близько 1,5 мільйони осіб. Це число повільно, але зростає, і ми не виключаємо, що чимало людей захочуть повернутися до України, потім повернутися до Польщі. Тому прогнози дуже різні».
Чи є інформація про тих, хто зараз приїжджає. Чи це ті самі особи, чи інші?
«Є дві групи людей. Одні виїхали до Польщі, потім поїхали до України, наприклад, на свята, чи до родини, і повертаються до Польщі, бо мають там житло, роботу. А друга група - це ті, що приїхали до Польщі з тих, власне, далеких, східних областей, вони не були в Польщі раніше».
Ви почали говорити про допомогу цим людям, зокрема, дітям. Звичайно, це психологічна допомога, враховуючи, що їм довелося пережити, але може їм надається ще якась допомога? Які в них зараз потреби? Адже минулого року першочергово були потрібні дах над головою, їжа, якісь найпростіші речі. З часом це змінювалося, і потреби ставали іншими.
«Звичайно, відразу після приїзду людина потребує так званої гуманітарної допомоги: їжі, води, житла. Щоб відчувати себе в безпеці і опіці. На це і були спрямовані наші найперші дії, щоб забезпечити всіх новоприбулих речами першої життєвої необхідності. Зараз ми бачимо, що люди, котрі вже якийсь перебувають в Польщі, потребують комплексної допомоги, так би мовити, допомоги другої хвилі, - як навчання, освіта дітей, допомога в пошуку роботи, в адаптації, інтегруванні в польське суспільство. І саме на це буде спрямована наша діяльність протягом найближчих місяців, або навіть років».
З вашого досвіду, адже ви теж вчитеся під час такої практики, можете навести трохи прикладів.
«Ми проводимо дуже багато навчань. Навчання медичних працівників, зокрема, що робити в тій, чи іншій ситуації, в котру потрапили діти з України. Скажімо, багато дітей були нещеплені, або мали проблеми з психічним здоров’ям, і ми вчилися, як краще їм допомогти. За цей час також навчання пройшли більш ніж 1500 працівників інфолінії для осіб з України, щоби вміти відповідати на запитання, забезпечувати певні потреби цих осіб. Крім того, ми купили обладнання для УЗД ока у Любліні, обладнання для новонароджених до багатьох лікарень у Польщі, вакцини від поліомієліту та інших хворіб, щоб можна було забезпечити зростаючі потреби польських пацієнтів, а також потреби людей, що прибули до нас.
Нашою головною метою є підтримка польських міст і польських міністерств у справі зростання тут кількості людей з України. І наприклад, знаючи, що в Любліні є лікарня, яка спеціалізується на діагностиці захворювань ока, і бачачи, що дуже багато українців приїжджають туди на консультації, операції, а бракує обладнання, ми зрозуміли, що потрібно закупити це обладнання і подарувати Люблінській лікарні.
Завдяки нашому партнерству з 12 містами в Польщі, в яких перебуває понад 75% біженців, ми володіємо інформацією про потреби цих біженців, з чим вони найчастіше звертаються, чого шукають, і намагаємося задовільнити ці потреби».
Як виглядає цей процес допомоги на практиці? Адже часом певні справи в ЄС довго залагоджуються.
«У нас є підписані угоди з органами міської влади. І вони звертаються до нас з потребами в фінансуванні тих, чи інших програм. Звісно, все це забирає якийсь час, і ми намагаємося, щоб це якнайменше стосувалося людини, яка потребує цієї допомоги. Тому ми cеред іншого заснували інтернет сторінку spilnoinpl.org, де українською мовою є вся необхідна інформація, котра стосується місцевих ініціатив, локальних місць, куди люди можуть звертатися, щоб отримати безкоштовну психологічну, юридичну допомогу, допомогу в пошуку роботи. Це пункти, куди можна звернутися безпосередньо, прийти з вулиці, не записуючись, і отримати всю необхідну допомогу. Тобто ми намагаємося зробити цей процес якомога доступнішим».
UNICEF
Де можна знайти інформацію про все це? Бо є багато груп допомоги для Українців, наприклад, на ФБ, де люди цікавляться багатьма питаннями- лікар, водійські права і тп. Чи може людина задзвонити скажімо до ЮНІСЕФ і отримати відповідь на свої питання?
«Люди шукають інформацію в різних джерелах. В соцмережах можна наткнутися і на хибні поради. Тому в першу чергу ми радимо звернутися до органів влади у містах, в яких ви мешкаєте. Безпосередньо до spilno, котре працює в шести містах Польщі, чи до міських осередків допомоги родині, котрі теж мають надавати всю необхідну інформацію. Вони також навчені надавати таку інформацію. Люди шукають багато інформації стосовно медичної допомоги, навчання, як зробити дитині щеплення, як записати до школи, стосовно працевлаштування, законного перебування. Дуже багато різних питань, і на всіх них ми стараємося відповісти через осередки міської влади».
Як щодо освіти для неповносправних дітей? Адже вона має свої особливості. Потрібні спеціалізовані заклади і відповідно підготовлені викладачі. Як вдається вирішувати всі ці проблеми? Може, не все вдалося?
«Ми в ЮНІСЕФ популяризуємо різні види навчання, щоби всі – діти і батьки - могли знайти для себе місце. Якщо батьки вирішують віддати дитину до польської школи, потрібно надати їм таку можливість. Якщо вони хочуть, щоб дитина вчилася онлайн згідно з українською системою освіти, теж повинні мати для цього можливість. Ми, як ЮНІСЕФ, купуємо лептопи, комп’ютери до навчальних центрів, куди можна прийти і вчитися онлайн з України. В Польщі поступово відкривають і школи з українською мовою викладання, і ми бачимо, що вони є дуже затребуваними і бажаючих в них навчатися більше, ніж місць у них. Ці школи працюють з подачі нашого партнера, фонду «Unbreakable Ukraine», і справді користуються великим попитом. Якщо говорити про інклюзивну освіту, то це цілий процес адаптації системи освіти до потреб неповносправних дітей, дітей біженців, чи дітей з мовою якоїсь національної меншини. Ми вважаємо, що польська освітня система має бути пристосована до потреб дітей з неповносправностями, щоби бути доступною для всіх. І щоб неповносправні діти могли реалізувати свій потенціал, одночасно навчаючись культури, поваги, толерантності. Все це дуже важливо, але багато ще потрібно зробити. Йдеться і про інфраструктуру, аби пристосувати школи для дітей з особливостями, і про всю систему, де така дитина повинна мати асистента, або вчителя, котрий допоможе їй під час занять у звичайній освітній школі. Але як відомо, людей зі знанням української мови, котрі готові допомагати таким дітям, значно менше, ніж дітей, що потребують такої допомоги».
Тут би могли допомогти українські фахівці, які б могли бути працевлаштовані в системах освіти чи охорони здоров’я, але відомо, що їм складно це зробити через те, що дипломи не відповідають вимогам.
«Так, безперечно, це важливий виклик для нас - нострифікація дипломів українських вчителів польською освітньою системою. Це одне з тих завдань, яке потрібно вирішувати в найближчому майбутньому. Для нас це завдання на найближчі місяці, а то й роки. Щоб якось всі ми разом долучилися до того, аби відповідні міністерства якнайшвидше нострифікували українські дипломи. Бо в польській системі цей процес на жаль є досить довгим, він триває майже 3 роки, це надто довго, якщо ми хочемо, щоб якомога більше осіб зайшло на ринок праці. Ми проводимо дорадчу діяльність в плані заохочення до певних змін у системі, сприятливих для осіб з України, котрі полегшували би їхнє життя в нашій країні. Саме цим ми і займемося найближчим часом».
Про те саме йшлося в міністерстві соціальної політики. А міністерство народної освіти власне хоче цих українських дітей обов’язково всіх залучити до польської системи освіти.
«Протягом останнього року нам вдалося залучити понад 900 тисяч українських дітей до польської системи освіти. Різними способами. Не лише фізично до польських шкіл, але й забезпечити дітям можливість навчатися онлайн за українською освітньою системою, чи до тих українських шкіл, які курує фундація нашого партнера. Все залежить від вибору батьків, особливо, коли йдеться про підлітків, які хотіли би закінчити навчання в Україні за системою онлайн, скласти випускні тести, а потім вступити до ВУЗу, технікуму. Ми хотіли би забезпечити талановитим дітям можливість вступу до польського технікуму і здобути професію. Нашим бажанням є, щоб усі діти, які хочуть вчитися за певною освітньою системою, мали таку можливість».
Я би хотів наголосити на певному моменті, щоби люди, які нас слухатимуть, правильно все зрозуміли. Людина в потребі не отримає просто так гроші від ЮНІСЕФ, вона матиме можливість іншого роду допомоги. Але основними потребами залишаються все ж гроші, робота і житло. Як людині, що потребує коштів на вже, скористатися з вашої підтримки?
«ЮНСЕФ у Польщі співпрацює з 12 містами і 4 міністерствами. І в цих 12 містах, з якими ми співпрацюємо, проводиться дуже багатогранна діяльність. Це і міський осередок соціальної допомоги, міський осередок родинної допомоги, міська ратуша. Також запрошуємо відвідати нашу інтернет сторінку spilnoinpl.org, де є дуже багато корисної інформації. 100 найчастіше задаваних запитань українськими біженцями і тп. Там теж можна подзвонити на спеціальну інфолінію для українців і запитати, як найшвидше вирішити вашу проблему: отримати юридичну, медичну, фінансову допомогу. Консультант інфолінії відповість на ваші питання. Те, чим ми можемо гордитися, це 500+, котрі для українських дітей надаються завдяки підтримці ЮНІСЕФ. Думаю, багато кому це дуже допомогло. Ще хочу додати про пункти Bluedot. Таких пунктів на даний час у Польщі є 6. Вони знаходяться на польсько-українському кордоні, в Перемишлі, в Медиці, і також у Кракові чи Варшаві на західному вокзалі. Тобто там, куди найчастіше прибувають особи з України. Саме в цих місцях вони можуть отримати комплексну допомогу та інформацію. Там наші працівники, а також наші партнери з польського харцерства надають комплексну інформацію особам, котрі тільки-но прибули до Польщі з України і шукають допомоги, в тому числі інформаційної. То ж я запрошую всіх відвідати Bluedot, це дуже добре місце».
ЮНІСЕФ працює не лише в Польщі. Чи ви володієте інформацією, яка ситуація в інших країнах?
«Без сумнівів, найбільше біженців прибуло саме до Польщі. Багато людей теж в Молдові, Румунії, Угорщині. В кожній з цих країн ЮНІСЕФ працює за схожою схемою. Там ми теж маємо пункти spilno, Bluedot, проводимо нашу діяльність в освітній, медичній сферах. В кожній країні ми провадимо нашу діяльність відповідно до правових меж тієї країни, щоб адаптувати нашу допомогу до потреб даної країни. Ситуація з біженцями в інших країнах схожа із ситуацією в Польщі. І ми намагаємося робити все, щоб полегшити їм всім життя».
Чи ЮНІСЕФ займається проблематикою викрадення людей, дітей, злочинів проти них?
«Якщо говорити про Польщу, то важливою справою для нас стала турбота про дітей, евакуйованих з українських дитячих будинків, щоб забезпечити їм якомога кращий захист, щоб вони не загубилися в цій системі. Ми слідкуємо за їхніми долями, організовуємо їм і виховання в родинному колі і забезпечення всім необхідним. Багато з них є неповносправними, і нам хочеться якнайкраще про них подбати. В таких ситуаціях - війни, чи гуманітарної кризи, чи природніх катастроф - політика ЮНІСЕФ однакова. Якщо йдеться про війну, чи природню катастрофу, кожна дитина вважається такою, що має батьків. Ми не можемо вважати їх сиротами, бо може бути бабуся, дідусь, дядько, хтось, хто залишився вдома, і з ким дитина може пізніше возз’єднатися. Тому ми не селимо дітей з України в польських сім’ях, а розташовуємо їх в так званих дитячих будинках сімейного типу, де їм забезпечується відповідне середовище, маленькі групи, щоб кожній дитині приділити увагу. Ми пропагуємо теж практику сімейних опікунів. Йдеться не про усиновлення, а про осіб з України, котрі могли б прийняти на певний час евакуйованих з дитбудинків дітей, щоб вони могли перебувати в сімейному середовищі. Хорошим прикладом є такі малі будинки для дітей у Лодзі. Там є 3 будинки такого типу, де знаходяться переважно неповносправні діти, і вони забезпечені дуже добрими умовами».
Слухайте розмову у доданому звуковому файлі
Розмовляв Володимир Гарматюк