Пане Тарасе, нещодавно в одному зі столичних вишів стався скандал, пов’язаний з небажанням проректора спілкуватися державною мовою на публічному заході. Як ви це прокоментуєте?
Порушення в сфері освіти нами фіксуються постійно. Це відбувається і у вищих навчальних закладах, і у школах, і у дошкільних установах. В умовах дистанційного навчання представники цієї сфери нерідко дозволяють собі порушувати мовні права здобувачів освіти.
Зовсім нещодавно стало відомо про факти порушення у приватному закладі — Київській академії прикладних мистецтв з боку проректора за кількома фактами — ознаками приниження української мови як державної (її було названо «нарєчеєм»), а також застосуванням недержавної мови під час проведення публічних заходів в березні місяці. Звісно, ми вирішили вжити всі необхідні та передбачені законом заходи реагування, щоб оперативно стабілізувати ситуацію. Ми звернулись в межах державного контролю до ректорки пані Лубянської, щоб нам надали роз’яснення і надали необхідні документи. В тому числі, протокол витягу засідання Вченої ради, на якому було заслухано інформацію і вжито необхідних заходів реагування відповідно до закону про мову. Натомість, надісланий нами лист в академії відмовились отримувати. Тому ми продовжили перевірку цього закладу і плануємо здійснити виїзний моніторинг, щоб ситуацію нарешті стабілізувати.
На мою думку, в цій ситуації потрібно втручання Міністерства освіти та науки і, очевидно, звернути увагу на відповідність діяльності цього закладу ліцензійним умовам. Позаяк цей університет може позбутися ліцензії, якщо в ньому будуть себе так некоректно поводити та ігнорувати законні норми. Будемо сподіватися, що ситуацію ми врегулюємо. Адже маємо великий досвід співпраці та взаємодії з центральними органами виконавчої влади, місцевими громадами, засновниками закладів освіти - усіма, хто по-справжньому сьогодні дбає, щоб статус української мови підтримувався належним чином. Наразі переважна більшість громадян застосовує українську мову і в освітньому процесі, і приватному спілкуванні. Тому цей випадок в приватному університеті — чергове нагадування, що залишки колонізаційного минулого все ще мають місце в нашій країні.
Все ж таки, хочеться вірити, що це поодинокий випадок, бо навіть у східних регіонах після 24 лютого 2022 року такі випадки рідко трапляються.
Безперечно, тому, нагадую, незалежно від форми власноті закладів освіти, закон є закон, і його треба виконувати.
Минуло чотири роки як був ухвалений Закон про забезпечення функціонування української мови як державної. Що ви вважаєте своїм основним здобутком як мовного омбудсмена за цей час?
За період часу, коли Верховна Рада України проголоусвала цей закон у мене змінився статус від співавтора законодавчої ініціативи до посадовця, який слідкує за дотриманням мовних прав громадян України. Скажу, що змінилася країна. В умовах повномасштабного вторгнення мовна стабільність демонструє свою високу якість. Тому сьогодні нікого не треба переконувати, як, скажімо, три чи чотири роки тому у важливості дотримання мовного закону чиновниками, працівниками сфер культури, транспорту, охорони здоров’я тощо. За цей час закон було імплементовано сім разів, запрацювала Національна комісія стандартів державної мови, набули чинності зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, що дають можливість накладати штрафи на порушників.
Закономірно, що змінилася і мовна ситуація на телебаченні і на радіо. Адже переважна більшість програм, фільмів, музичних виступів транслюються українською мовою. Заходи за участі перших осіб країни відбуваються українською мовою. Ми бачимо сплеск інтересу до нашої української мови за кордоном. Це, значною мірою, пов’язано з тим, що мільйони українців вимушено опинилися в країнах Європи та світу. В той же час великий інтерес до нашої держави, культури, ідентичності, а також справжній героїзм та доблесть українців у протидії російським окупантам сприяли тому, що сотні тисяч, якщо не мільйони громадян вільного світу, вирішили опанувати українську мову. Це можна помітити по різних дистанційних мовних платформах, які надають, власне, такі послуги. Україна сьогодні - серед найпопулярніших держав світу. Про це свідчать тріумфальні успіхи в різних сферах, на Євробаченні, зокрема. Додам, що перша в історії України Нобелівська премія миру була вручена правозахисниці Олександрі Матвійчук. Це одні з небагатьох показників, які свідчать про кардинальні зміни в українському суспільстві і у ставленні цивілізованого світу до української держави. Тож українська мова як маркер ідентичності, як ланка і символ нашої свободи, як прапор нашої свободи високо над нами майорить. І я щиро сподіваюся та вірю, що українська мова є тим символом нашої єдності, нашої боротьби, який подарує очікувану перемогу.
Останній рік минув під знаком втілення прикінцевих положень закону про мову, які регламентують застосування державної мови в інтернеті, інтерфейсах комп’ютерних систем. Тобто дія закону поширилася на всі сфери життя. Що, на вашу думку, більше впливає на свідомість громадян, еволюційні поступові зміни у зазначеній сфері, чи, все ж таки, заходи з боку держави щодо дотримання мовного закон? Напевне, повномасштабна війна суттєво вплинула на більшість громадян, які масово переходять на спілкування державною мовою.
Консолідація українського суспільства в умовах повномасштабного вторгнення кардинально вплинула на мовну стабільність в країні. Дедалі більше українців вже перейшли або продовжують спілкуватися українською мовою. Це насправді безпрецедентно.
Водночас дієвим механізмом державної політики є Закон про забезпечення функціонування української мови як державної, створення відповідних інституцій, зокрема, інституту Уповноваженого із захисту державної мови, який захищає права громадян України на отримання інформації державною мовою на всій території України.
Важливо також, що здійснюється ефективна послідовна регіональна мовна політика. Зокрема, за моєї ініціативи, за останній рік започатковано 500 локацій з безкоштовного опанування української мови. Діє 47 місцевих програм, серед яких 17 обласних, виділяються значні кошти на підтримку здобувачів освіти, учителів, на відкриття мовних курсів при закладах освіти, культури, громадських організаціях тощо. Все це сприяло тому, що сьогодні ми бачимо справжній мовний ренесанс, яких не було за роки незалежності.
Переконаний, від свідомої позиції кожного громадянина, від зусиль, які докладаються для навчання дітей, в тому числі, із родин внутрішньо переміщених осіб, від тісної взаємодії між центральними і місцевими органами влади, залежить результат, який ми сьогодні маємо. Дуже добре, що наша інституція і я як уповноважений, дотичні до цих тиктонічних змін.
Ще б хотів додати, ми всіляко сприямо збільшенню української мови і на Херсонщині, і на Миколаївщині, і на Одещині, і на Харківщині, і на Сумщині, і на Закарпатті, а також в інших куточках України, зокрема на прикордонні. Власне, потужний мовний фронт, який ми спостерігаємо на Півдні та Сході — це наслідок тих ініціатив, які ми разом з місцевою владою започаткували. Переконаний, вони дадуть вражаючі результати.
Власне, те, що в нас діють мовні програми в регіонах, де літають російські ракети, є свідченням того, що ми — народ ціннісний, ми — нація незборима, ми справді вважаємо, що українська мова є одним з найміцніших оберегів нашої свободи.
На жаль, в полі прицілу російських ракет сьогодні перебуває вся територія України. І недостатньо свідомий підхід до мовної і гуманітарної політики в минулому сприяли тій тяжкій і трагічній ситуації, яку ми переживаємо внаслідок повномасштабного російського вторгнення. На жаль, й зараз не всі керівники органів влади, особливо на місцях, дотримуються державницьких поглядів, і допускають порушення мовного законодавства. Інколи складається враження, що тяжке випробування у зв’язку з війною деяких чиновників так нічому і не навчило.
Хочу сказати, що у порівнянні з попередніми роками у нас майже не залишилось чиновників, які йдуть на свідоме порушення мовного закону. Натомість більше порушень відбувається в інтернеті через те, що не всі змогли шкидко та якісно перелаштуватися і забезпечити ведення сторінок українською мовою.
І, звичайно, це сфера обслуговування. В широкому контексті – супермаркети, кав’ярні, банки, тут все ще фіксуються мовні порушення.
Але ситуація все одно змінюється. Думаю, вона жодним чином не погіршиться. Сподіваюсь і вірю, що українська мова буде не лише мовою спілкування, а й нових можливостей.
Нещодавно я відвідала Київ і мене вразило, що дуже багато містян спілкуються в побуті російською мовою. Скільки часу потрібно, на ваш погляд, щоб суспільство почало масово спілкуватися українською мовою?
Системність і масовість порушень зафіксована нами саме у містах-мільйонниках. І тут не є виключенням ані Харків, ані Одеса. На жаль, це стосується і української столиці. Тому ми неодноразово зверталися до очільників цих міст, щоб вони приділили особливу і окрему увагу мовній ситуації у своїх містах. Крім того, внесли зміни у діючі або створили нові документи.
Скажімо, у нас були запитання щодо статутів міст, інших документів, які регламентують необхідність дотримання мовного закону у сфері зовнішньої реклами. Крім того, і Київ, і Харків, і Одеса - це ті міста, в яких було чи не найбільше класів із недержавною мовою освітнього процесу ще кілька роікв тому. Вважаю, що тільки особистим прикладом, професійним інструментарієм та за умови контролю з боку держави можна змінити ситуацію.
Хочу підкреслити, що ані Харків, ані Київ, ані Одеса наразі не мають мовних програм, в цих містах недостатньо розвинена мережа мовних курсів і, власне, звідти надходить найбільше скарг на своїх очільників. Ми нещодавно випустили річний звіт, де відобразили і ці недоліки. Сподіваюся, що кожен з міських голів, кожен з голів громад, докладе максимум зусиль, щоб стабілізувати ситуацію в своєму місті і загалом вплинути на збільшення присутності української мови в усіх сферах суспільного життя.
Чи буде ця проблема вирішена найближчим часом?
Сподіваюсь, що вона буде вирішена. Тим більше, міста-мільйонники — це наші орієнтири у мовній політиці. І тут йдеться не про регіональну мовну політику, а про державну. Тому сподіваюся, що очільники і Харкова, і Києва, і Одеси не тільки вирішать цю проблему, а й запропонують своє бачення розвитку державної мови в містах, де вони працюють.
Ви неодноразово казали, що мовний фронт і державна мова є ключовим маркером національної ідентичності. І що трагедія, яку переживає Україна, значною мірою, пов’язана з тим, що у попередні роки на державному рівні бракувало свідомого підходу в мовному питанні. Чи не здається вам, якщо б ми свого часу пішли шляхом сусідніх країн — Балтії, Польщі, то мали б зараз докорінно іншу ситуацію? Можливо потрібно більше запозичувати досвід тієї ж Польщі, де традиційно велика увага приділяється аспектам захисту національної мови?
Насправді ми користуємося досвідом наших європейських партнерів, адже з 21 березня 2022 року стали асоційованими членами Європейської федерації національних мовних інституцій. Але мовна стабільність в Україні досягається тільки власними унікальними українськими механізмами та можливостями. Ми маємо відповідну інституцію — уповноваженого із захисту державної мови, у нас тісна співпраця з громадянським суспільством, державними органами, місцевою владою. Щиро сподіваюся, що наш досвід так само буде використаний іншими європейськими країнами, де були або залишаються проблеми всередині багатомовних громад за наявності єдиної державної мови.
Україна сьогодні бореться за свободу і свою, і континенту. Українська мова є і залишається маркером не тільки нашої свободи та ідентичності, а й сили. Тобто українська мова — це мова сили, а відтак і мова української влади, а відповідно — і мова нашої перемоги!
Тим більше, є велика вірогідність, що вже найближчим часом українська мова може стати офіційною мовою ЄС...
Ми в це віримо і докладаємо максимум зусиль, щоб вона була не лише офіційною мовою європейського співтовариства, а щоб вона справді посіла достойне місце серед найпопулярніших, найуживаніших і найкращих мов світу.
Інтерв'ю можна послухати в доданому файлі.
Олена Котляр