Маріанно, чи можемо говорити про якісь «підсумки року»: 2023-й у російській дезінформації та інформаційних маніпуляціях? Чи щось змінилося, крім суто технічних речей, приміром, появи та розповсюдження штучного інтелекту, скажімо, у методах чи темах російської дезінформаційної машини?
— Розпочну з того, що 2023 рік продовжував бути роком виправдання агресії росії проти України, але, на мою думку, найкритичнішої точки пропаганда сягне все-таки в 2024 році, тому що, за даними багатьох видань, майже половина жителів планети піде голосувати. Вибори відбуватимуться як у Європі, так і в росії, в США, у багатьох азійських країнах, африканських. І цей рік буде вікном можливостей для російської пропаганди. Це для неї можливість квазілегітимно впливати на громадську думку та розхитувати внутрішні конфлікти, які й без того будуть у центрі політичних дискурсів, у центрі уваги, й без того настрої будуть емоційними та радикалізованими. Російська пропаганда цим користуватиметься — і до цього треба готуватися.
Зараз, звісно, одна мета — зосереджена на війні, на агресії росії проти України. Тому навіть якщо ми говоримо про підрив Європи такими засобами, то це все відбувається з метою зриву постачання Україні якоїсь допомоги, підриву солідарності з Україною, і всі ці речі, так чи інакше, зав’язані на війні проти України.
Тож мій топ-три за 2023 рік такий: насамперед це кооперація росії з Китаєм. Таке поєднання грошей, авторитарних нездорових амбіцій і технологій, які все ж таки Китай має і може росії в цьому допомогти, може створити величезні проблеми, із якими ми ще не навчилися боротися. Друге — це мобілізація пропаганди для внутрішнього споживача, й третє — це переорієнтація російської дезінформаційної діяльності з Європи на інші регіони.
Ви говорите, що основна увага російської дезінформації була зосереджена на внутрішній аудиторії. Чи змінилася ця аудиторія або її реакція? Чи можемо говорити про зміну української аудиторії та умовно окресленого Заходу?
— Я би тут розглядала зміну аудиторії з погляду навіть не впливу пропаганди, а з погляду класичних медіаефектів, тому що чи це інформація, чи це дезінформація, чи інші форми інформаційних впливів, — технічно це все лишається інформаційними одиницями для мозку людини. Тому з погляду медіаефектів очікувано, що відбувається і якась утома, і перехід на більш емоційне сприйняття. Це все почне набирати обертів із новою силою, коли те чи інше суспільство буде входити в переделекторальний цикл. Як місцеві політики, так і російська пропаганда, будуть підживлювати й пожвавлювати внутрішній діалог, будуть знаходити такі тригери, які би аудиторію заводили з новим запалом. Це по-перше.
Є втома, так, але це передбачувано. Як дизайнери російської пропаганди уміють із цим працювати, так і інформаційники, так і спеціалісти з кризових комунікацій протидії дезінформації, — для них це теж не якісь нові виклики.
По-друге, моє занепокоєння стосується більше 2024 року і виборів у понад 70-ох країнах, різного плану: парламентські, президентські, і, зокрема, у наших сусідів. Ми пам’ятаємо, як наелектризувалися відносини між Україною та Польщею, коли в Польщі були вибори. Тепер от маємо цьогоріч чотири кампанії в Румунії (парламентська, місцева, президентська та європейська), президентські вибори в Молдові, у Словаччині, парламентські вибори в Грузії. Це список суспільств, які традиційно підтримують Україну (я не буду торкатися зараз влади грузинської чи молдовської). Суспільства, які традиційно виступають із підтримкою України, переживатимуть дуже складний інформаційний поріг.
Тож загальна політична ситуація наступного року може бути вкрай нестабільною, а тому сприятиме намірам росіян розбалансувати інформаційний простір України та й решти світу. Можливо, саме щоб запобігти цьому, Європарламент закликає криміналізувати мову ненависті. А від чого ще залежить результативність ворожої інформаційної агресії?
— Залежить від креативності як пропаганди, так і журналістів, так і регіональної преси, яка завжди знаходиться в центрі тієї чи іншої інформаційної адженди. Чим більше російська пропаганда буде здатна видумувати якісь нові історії, новинки зі своєю злочинною метою, щоби переконувати, перетягувати на свій бік читача, глядача, споживача інформації, тим жвавіше буде підживлюватися оцей інтерес, бо втома від того і з’являється, що немає нових стимулів споживати цю інформацію.
Росія та Китай усе-таки культурно досить віддалені країни. Ви говорите про їхнє співробітництво в дезінформації. То яким чином Китаю вдається підтримувати росію в її інформаційній війні проти України?
— Культури ці, може, й далекі, але дуже близькі політичні режими, які прагнуть повністю контролювати своє населення, які мають імперіалістичні амбіції.
Давайте хоча би згадаємо новорічне привітання Сі Цзіньпіна 2023 року (це, до речі, класний момент, щоби завершити підсумки за 2023 рік). Він відверто декларує об’єднання китайської нації. У перекладі на нормальну мову міжнародного права це пряма погроза територіальній цілісності Тайваню.
Про напруження між Китаєм і Тайванем говорять давно. І я думаю, з цього погляду Китаю цікаві всі російські методички, які росія втілює навіть не з 2014-го року, а з 1991-го, й навіть за радянських часів. Тож для Китаю — це досвід. Для росії — це доступ до якоїсь технологічної підтримки, фінансової, усе-таки війна вимагає значних фінансових вливань. Тут навіть питання не в тому, що культури різні, а в тому, що обидва людожерські лідери мають схожі цілі, вигадали собі одного ворога — і в цьому вони знайшли одне одного. Тому, мені здається, така їхня координація в інформаційному плані може бути дуже небезпечною.
Початок року в мирних умовах пов’язують з новими надіями, сподіваннями, а для нас — із новими викликами у зв’язку з всепланетарними виборами, про які Ви згадали. Що варто передбачити чи як застерегтися?
— У будь-якому разі кожна перспектива, як інформаційна, так і дипломатична, і політична — другорядна, бо залежить від того, що відбувається на полі бою. І вже від цього відштовхуються всі можливі стратегії того, що можна зробити ще, щоб підтримати Україну в боротьбі проти росії.
Це ж стосується і протидії пропаганді. Тут, на мою думку, найважливішими будуть регіональні відносини, двосторонні відносини, які пов’язують Україну з найближчими союзниками, найближчими країнами. Тому що це така опора, на якій базуються і вищі рівні: і дипломатичні, і зовнішньополітичні. Дуже важливо не втратити діалог, у якому Україна під час виборів очевидно буде однією з виборчих тем, як у тих країнах, які я згадала, так і в інших. Тож дуже важливо реагувати, передбачити і свою реакцію. Важливо утримувати адекватний діалог із партнерами, щоб уникати гострих, болючих питань, щоб наперед були заготовлені, проаналізовані моменти, які можуть бути використані, роздуті російською пропагандою проти двосторонніх регіональних відносин.
Це ж стосується і регіональних форматів, і спільних регіональних прагнень.
Наприклад, Україна й Молдова йдуть пакетом щодо переговорів про вступ у ЄС. Так само, є стратегічне партнерство, яке анонсували лідери України та Румунії. Це все речі, по яких росія буде бити, готуючи більш потужний удар. Можливо, на дипломатичному рівні, застосовуючи інші гібридні методи підриву такої кооперації, тож це все має бути передбачене щонайменше на двосторонньому рівні.
Аудіоваріант розмови ви можете послухати в доданому звуковому файлі
Сніжана Чернюк