Близько 100 записів, які є свідченнями воєнних злочинів, від початку своєї діяльності зафіксувала польська правова ініціатива «Sunflowers». «Без притягнення до відповідальності за воєнні злочини, скоєні в Україні, не може бути мови про відновлення здорової структури суспільства», — переконана засновниця і голова правління Фонду «Sunflowers» Ева Гофманська. Вона зауважила, що проєкт має шанси на успіх лише тоді, коли його підтримують самі українці. Саме вони володіють інформацією, на основі якої можна побудувати доказову базу, придатну для використання в судових процесах проти винних у скоєнні злочинів і в процесах відшкодування збитків. Це стосується українців, які залишилися в Україні, і тих, хто рятується від війни за кордоном. Без їхньої співпраці та готовності ділитися історіями про те, що сталося в їхній країні, ніхто не дізнається про воєнні злочини, а правосуддя для винних і відшкодування збитків жертвам може бути просто неможливим.
Все, що потрібно зробити, аби повідомити про воєнний злочин, це зайти на сайт www.projectsunflowers.org. Він доступний українською та англійською мовами. Потрібно натиснути червону кнопку «поділитися інформацією», заповнити дуже коротку форму, залишивши своє ім'я, прізвище, номер телефону, електронну пошту, країну, звідки людина приїхала, і мову для спілкування. Після цього координатор волонтерів Андрій Косило отримує інформацію про те, що з'явилася нова заявка і на основі наданої інформації, він шукає волонтера, який перебуває в тій же країні і розмовляє тією ж мовою, що і людина, яка звернулася. З міркувань безпеки додаток не є загальнодоступним. З огляду на хакерські атаки з боку росіян, волонтер має переконатися, що заявку подала реальна людина, і лише після цього надсилає їй посилання на додаток, де можна залишити більш повну інформацію, зображення і відео, на яких зафіксовані, якщо є. Вся інформація зберігається в захищеній базі даних, яка охороняється на декількох рівнях. Доступу до неї немає майже ніхто з проєкту навіть. Фактично матеріал, який потрапив до бази даних, можуть аналізувати лише слідчі, або інші уповноважені органи, які звернулися до «Sunflowers».
«Я б сказала, що проєкт розвивається дуже добре. Ми посилили зусилля і зараз проєкт реалізується в 23 країнах. В тому числі в Україні, в Польщі, в більшості європейських країн, а також Сполучених Штатах і Канаді. Ми надзвичайно задоволені цим і кількістю свідчень, які ми фіксуємо. Це означає, що ми змогли донести до українців інформацію про проєкт, переконати їх у тому, що варто ділитися інформацією, що це надзвичайно важливо, якщо ми хочемо говорити про відбудову України. Розплата за дії минулого: засудження винних і програми репарацій є ключовою умовою. Я рада, що ми маємо таке сприйняття проекту як в Україні, так і в інших країнах, що українці хочуть ділитися інформацією. Можливо, ми сподівалися на більшу зацікавленість, але усвідомлюємо, що ситуація в самій Україні дуже нестабільна, особливо, коли люди, які там перебувають вимушені ховатися в укриттях, складно думати про те, щоб заповнити нашу анкету і надати інформацію», — розповіла Ева Гофманська.
З кожним новим днем війни, кількість воєнних злочинів, вчинених росією, збільшується. Це велика проблема для провадження цих справ прокурорами, правова система в Україні вже перевантажені і не в змозі ефективно документувати. Допоміжним стає те, що всі зафіксовані у «Sunflowers» звернення є перевіреною інформацією, і згрупованою відповідно до Римського статуту і категорій, які розглядає Міжнародний кримінальний суд.
«На даний момент у нас вже є близько 100 записів, хоча ми сподівалися на більший обмін інформацією. Але додаток для збору інформації про воєнні злочини, скоєні в Україні, про жертв війни, ми запустили наприкінці грудня. Тож для когось 100 свідчень, можливо, небагато, для когось багато. Варто мати на увазі, що тільки в Україні є кілька десятків локальних проєктів, які також збирають інформацію про докази злочинів. Ми намагаємося достукатися насамперед до українських біженців, розкиданих по всьому світу. Ми усвідомлюємо, що люди, які пережили травму війни, можуть мати опір до того, щоб відкритися і, знову ж таки, реально відтворити всі ці події для того, щоб мати можливість заповнити анкету. Ми знаємо про це, і я б сказала, що наш проект спрямований на це, тому що ви просто заходите в додаток, а потім людина має стільки часу, скільки їй потрібно, щоб заповнити анкету, відповісти на запитання. Нагадаю, що в нашому додатку є додаткові інструменти, які полегшують розуміння запитань. Тільки коли людина вирішує, що форма готова, прикріплює фотографії, прикріплює відео, якщо воно є, звичайно, тоді вона надсилає цю форму, вона потрапляє в нашу базу даних. Коли у людини, яка заповнює анкету, виникають труднощі, наприклад, через те, що вона не розуміє питання, хоче перепитати, що це за питання, хоче переконатися, що вона правильно заповнює анкету, вона завжди може звернутися знову до того ж волонтера, який надіслав їй посилання на анкету, і попросити про допомогу. Наші волонтери в такій ситуації не можуть відмовити в допомозі заповнити анкету. Усі наші волонтери проходять навчання перед тим, як приступити до виконання своїх завдань. В рамках цього тренінгу їх фактично навчають, чому це так важливо, як ділитися інформацією, як правильно заповнювати анкету. Вони також знають, що можуть відповісти на різні питання, наприклад, про чи безпечні дані, які людина надає, хто матиме доступ до цих даних. Також наші волонтери проходять психологічні тренінги, де вчаться слухати, розмовляти з людьми, які пережили травму війни. Тому що, повірте, це нелегко, це не просте завдання. Ми також терплячі, ми усвідомлюємо, що травма війни може фактично закрити рота людям, які пережили таку травму, на довгі роки. І для когось із них моментом, коли вони захочуть поділитися інформацією, може бути закінчення війни, а для когось — лише тоді, коли вони відчують, що перебувають у безпечному місці і всі інші, я б сказала, життєві питання вирішені. Тільки тоді вони можуть, наприклад захочуть поділитися цією інформацією, захочуть повернутися до тих подій. Ось так це відбувається», — додала Ева Гофманська.
Засновниця і голова правління Фонду «Sunflowers» відзначила, що учасники проєкту усвідомлюють, що життя з травмою, особливо з травмою війни, надзвичайно виснажливе. Тому проєкт намагається завоювати довіру тих, хто володіє певною інформацією, і переконати їх, що це важливо для того, аби говорити про подальшу відбудову України після руйнувань війни.
«Справедливості заради варто сказати, що якою б розвиненою і всеосяжною не була допомога ззовні, зрозуміло, що без участі самих українців нічого не вдасться досягти. Як тих, хто все ще перебуває в Україні, так і тих, хто роз'їхався по всьому світу. Проєкт "Sunflowers" — це міжнародний проєкт, який має на меті зібрати інформацію про ймовірні злочини, скоєні в Україні, та завдану ними шкоду, а потім зробити цю інформацію доступною для осіб, відповідальних за переслідування винних у скоєнні таких злочинів, а також для органів, які в майбутньому здійснюватимуть програми відшкодування збитків. Ми усвідомлюємо, що судова інфраструктура, або система правосуддя в цілому, в Україні сильно постраждала під час цієї війни. Багато прокурорів, багато суддів, на жаль, загинули. Ми знаємо, що ті, хто розглядає такі справи, надзвичайно перевантажені, і саме тому ми дуже розраховуємо на активацію універсальної юрисдикції, зокрема, у Польщі. І схоже, що польські прокурори вже готові до цього, і що нас, звичайно, дуже радує, так це те, що багато інших країн також вирішили судити винних у злочинах, скоєних в Україні, на основі універсальної юрисдикції. Зрештою, судові процеси наразі тривають у Швеції, Литві, Словаччині, Чехії, Німеччині та Нідерландах, і з моєї точки зору як юриста, я б сказала, що моє серце радіє, бо я знаю, що українців не залишать напризволяще, що є так багато країн, які хотіли б допомогти судити винних, що, здається, ми дійсно знаходимося за крок до цієї мети. Крім того, звичайно, Міжнародний кримінальний суд проводить свої власні окремі провадження, як ви вже згадували. І я б сказала так, що правосуддя, безсумнівно, є ключовим елементом великого завдання, що стоїть перед усіма нами. Правосуддя, безсумнівно, має бути здійснене. Без відповідальності за злочини, скоєні в Україні, не може бути й мови про відновлення здорової структури суспільства. Якщо ми дозволимо злочинам залишитися безкарними, ми ніколи не матимемо гарантії, що жах війни і руйнування, які вона приносить, не повернуться. Інакше кажучи, немає сенсу відбудовувати Україну. І до тих пір, поки ми не побудуємо систему гарантій безпеки на майбутнє. Однією з таких гарантій є притягнення винних у злочинах до відповідальності та відшкодування збитків жертвам», — підсумувала Ева Гофманська.
Запрошуємо слухати повну версію розмови
Христина Срібняк
