Доброго дня, шановні слухачі. З вами Сніжана Чернюк і щотижнева передача «Чи/я інформація». Ми з вами чудово розуміємо, наскільки важливо підтримувати українські Збройні сили. І сподіваюся, що в міру сил або й понад кожен донатить на українське військо.
Ми набагато рідше замислюємося, і це, може, зрозуміло, у яких надзвичайно складних умовах сьогодні знаходяться українські підприємці.
А для витривалості України й для боротьби необхідно, щоб український бізнес працював ефективно й мав можливість сплачувати податки — цей фінансовий кисень для життя будь-якої держави. Одним зі способів збереження ефективності є розширення українського бізнесу на країни Заходу, у тім і Польщі. Польська держава, як і польські громадяни, уже неймовірно багато зробили й продовжують робити, попри окремі проблеми, для підтримки українців і українського підприємництва, а також польсько-українських бізнесових зв’язків.
Зрештою, якщо говоримо про успішний український бізнес або успішних у бізнесі українських біженок, то вони багато в чому вигідні не лише Україні, але й Польщі. Креативніші й відкриті до нового підприємці обох країн давно це зрозуміли. Польська статистика й польські економісти про це неодноразово говорили. Але ж.... Ані конкуренцію, ані упередження, ані звичайну безграмотність чи й просто злосливість ніхто не скасовував. Ризикну заявити, що в жодному законі світу не написано, що підприємці мають бути відкриті до нового й радісно кидатися з обіймами один до одного.
І в усьому цьому емоційному вулкані особливо важко розрізнити, де закінчується конкуренція чи людська недосконалість, а де починається гопницьке й нарване відробляння російських бабок і зумисне ретравмування українців, от таке, як висипання українського зерна чи блокування кордону саме в День вшанування пам’яті жертв голодоморів та ще й із причин, абсолютно не пов’язаних із Україною.
І в усьому цьому емоційному вулкані українські підприємці вкотре намагаються розвіяти упередження та дезінформацію, пов’язані з українським бізнесом і достукатися до здорового глузду.
21 листопада, в Українському домі у Варшаві зібралися представники українських підприємців і представники преси. Спілка українських підприємців (СУП) у співпраці з Українським домом організували таку зустріч, щоби вчергове розвіювати міфи про український бізнес і українських біженців у Польщі. Тепер уже в контексті протестів польського та французького міністерств сільського господарства проти угоди ЄС із МЕРКОСУР, а також чоргових погроз Підкарпатського ошуканого села (Podkapratska osyukana wieś) із блокування польсько-українського кордону.
Катерина Глазкова, виконавча директорка СУП підтвердила у своєму виступі те, про що попереджав в одній із передач «Україна і/чи ЄС» експерт, професор із команди радників Європейської Комісії Бартоломєй Новак. Про те, що саме аграрна й транспортна галузі викликатимуть найбільше труднощів при вступі України до ЄС. Катерина Глазкова звернула увагу й на абсурдність міфу про низьку якість української продукції, адже вся продукція, яка потрапляє до ЄС, просто неминуче повинна мати відповіді сертифікати ЄС.
Я запитала доктора економічних наук Алєксандра Лашека з компанії «Deloitte» для Агентства ООН у справах біженців (UNHCR), присутнього на конференції, із яким міфом йому особисто доводилося найчастіше стикатися.
— Найпоширенішим міфом щодо відносин Польщі з Україною загалом, особливо зараз під час війни, є нібито негативний вплив на польську економіку та польські державні фінанси, і нібито ми як польські платники податків платимо за це.
Водночас наше дослідження показує, що приплив біженців із України, як найманих працівників, так і підприємців, мало сильний позитивний вплив на польську економіку. Завдяки їх присутності на польському ринку наша економіка зросла на 0,7%-1,1% ВВП. Державні фінанси виграли ще більше, тому що ці люди споживають більше, бо у них немає майна. Вони також видають тут свої старі заощадження, вони починають своє життя заново, тому витрачають більше, заощаджують менше, а це ще більше вплинуло на доходи бюджету.
Підсумовуючи, поляки як споживачі, підприємці, а також як платники податків виграли від напливу цих людей. Звичайно, ми говоримо тут про цей злий світ із війною. Ми порівнюємо ситуацію війни з прибулими біженцями і війни без біженців, тому сценарій, коли ці біженці приїхали працювати на нас і працювати на нашу економіку, звичайно, кращий.
Оскільки Німеччина завдяки політиці Меркель тривалий час забезпечувала власне благополуччя завдяки не лише дешевому російському газу, але також напливу робочої мігрантської сили, то я запитала Алєксандра Лашека, чи можемо порівняти ситуацію з напливом українських біженців до Польщі з напливом мігрантів до Німеччини, але він заперечив, що таке порівняння можливе.
— Ні, ні, ні, тут у Німеччини теж були періоди, коли вона дуже потребувала іноземних працівників — із Туреччини, потім з інших країн. Але приймали їх на дещо інших умовах і вони не завжди так добре справлялися з інтеграцією. У Польщі цей феномен настільки короткочасний! Ми говоримо про останні вісім років, бо велика присутність українців на польському ринку праці почалася після 2014 року, тобто першої частини війни, ми говоримо про війну з 2022 року, але фактично це почалося в 2014 році і з того часу кількість біженців і працівників із України на польському ринку праці зростає.
До цього часу вони однозначно позитиво впливають, але з довгостроковою оцінкою ще треба почекати.
Дуже докладна аналітична доповідь Алєксандра Лашека переконливо засвідчила абсурдність не лише цього міфу про негативний вплив українських підприємців чи біженців на польську економіку, але й більшості міфів, пов’язаних із українським бізнесом у Польщі. З переліком і запереченням цих міфів, а також із анлітитичними даними щодо українського бізнесу та впливу українських біженців на економіку Польщі ви можете ознайомитися на сайті Спілки українських підприємців sup.org.ua.
Олександр Пестриков, юрист, спеціаліст відділу адвокації Українського дому, у своїй презентації говорив про правові підстави, переваги та ризики діяльності українського бізнесу в Польщі, а також абсолютно розвінчав страхи (справжні чи вигадані) щодо всюдисущих олігархів в українському бізнесі, підкреслюючи, що українські підприємці в Польщі — це величезною мірою одноосібні фірми.
Геннадій Радченко, керівник аналітичного центру СУП, говорив, що українським підприємцям доводиться долати упередження не лише про те, що українську економіку опосіли олігархи, але й упередження про неякісність української продукції, тож я запитала, чи для цього є об’єктивні причини, чи він вважає, що хтось поширює інформацію про те, що українське виробництво чи продукція неякісні?
— Ну, в якомусь сенсі так, але це також пов’язано з тим, що не кожен бізнесмен хоче ризикувати. У певному сенсі є упередження проти українського виробництва. Чи поставлять вчасно, чи вироблять, чи підприємство в Україні знищать бомбою, ракетами і т.д. Адже ми залежні.
Зрозумійте, як в Україні працюють заводи, фабрики, адже вони працюють, взагалі немає перерв, вони продовжують працювати. Але це люди, які втомилися від новин і не сплять.
Я нещодавно розмовляв із другом, він президент банку і він каже: «Ну як я можу висувати вимоги про зміни, про більш ефективну роботу, якщо люди приходять на роботу після безсонних ночей».
Люди приходять на роботу недоспаними, а все працює, економіка працює, банки працюють. Тож справа не в попередніх, а в об’єктивних ризиках. Тобто тут ідеться і про упередження, але й про ризик, природний для бізнесу.
Тому я не хочу критикувати, я просто хочу сказати, що шлях українського бізнесу до ЄС, до Польщі дуже важкий.
«Тож, якби це було виробництво не України, а, наприклад, Казахстану, ця дорога була би легшою», — вважає пан Радченко, бо коли війна входить у гру, то кожен бізнесмен розраховує свої баланси.
Я теж уточнила, чи з цього виникає, що український бізнес, перенесений у Польщу має менший ризик, тому йому легше встановлювати такі відносини. Пан Радченко погодився, але підкреслив, що за кордон приходить лише той український бізнес, який здатен забезпечити високі стандарти якості.
— Можна так сказати й у певному сенсі так є, але, як сказала пані Катерина, це не релокація бізнесу, а розширення бізнесу. Тож приходить тільки той бізнес, який у змозі забезпечити якість.
Адже бізнес є бізнес і не можна прийти і виготовити щось неякісне, що споживач просто не купить.
У відповідь на запитання журналістки видання Rzeczypospolita про протести на кордоні, присутні довідалися, що Podkarpacka Oszukana Wiеś організовує черговий протест на під’їзді до прикордонного переходу в Медиці та оголошує блокаду кордону в Медиці. (Подальша інформація про блокування кордону надана Польському радіо для України СУП — ред.)
За словами організаторів, безпосередня причина протесту — невиконання зобов’язань міністра сільського господарства, одна з вимог мітингувальників — збереження сільгоспподатку на минулорічному рівні.
Ще один постулат так званих протестувальників особливо обурливий: вони попереджають, що будуть особливо пильно дивитися на вантажівки, які в'їжджають до Польщі, і які підозрюють у перевезенні продуктів харчування чи сільськогосподарської продукції. Крім того, так само будуть контролювати транспорт в іншому напрямку.
Podkarpacka Oszukana Wiеś просила у влади гміни Медика дозволу на зібрання, але дозволу не отримала.
Cтароста ґміни відмовила, в обґрунтуванні цього рішення зазначено, що зібрання потенційно «загрожує майну в значних масштабах», досвід таких протестів з листопада 2023 року «призвів до скорочення торгівлі товарами», а компанії з усієї країни «повідомляють про величезні фінансові втрати».
Староста ґміни Медика Магдалена Малаховська: «Невідомо, скільки це триватиме, невідомо на яких умовах, тому що плани в цьому питанні постійно змінюються. Я маю дбати про безпеку мешканців та користувачів цієї державної дороги, а протест у такій формі породжує величезні черги». «Жоден фермер не просив нашу ґміну скасувати або зменшити сільськогосподарський податок, то чому ми повинні погоджуватися на цей протест, якщо наші фермери не підтримують цю вимогу?», — додала вона.
Фермери звернулися до Окружного суду в Перемишлі та виграли.
І таки в День вшанування пам’яті жертв голодоморів Прикарпатське ошукане село заблокувало дорогу до кордону. Після зустрічі з міністром сільського господарства Польщі Чеславом Сєкєрським блокаду було знято, але ми не можумо бути певні що протестувальники не зробили це просто тому, що хочуть святкувати з родиною і друзями святого Миколая, Різдво й Новий рік. А от коли насвяткуються — знову візьмуться за шантаж і контроль українських вантажівок, оскільки це вже не перший такий протест.
Такий у Медиці вже був у другій половині 2023 року.
Блокуючи транзит транспорту через кордон, намагалися зупинити потік українського зерна до Польщі. Українських водіїв обвинувачували у транзиті вантажів з України через Польщу без відповідних дозволів.
За словами польських перевізників, їх почала витісняти з ринку українська конкуренція.
На прикордонному переході пропускали 3-5 автомобілів, які їхали в Україну, через що наприкінці лютого черги з переважно українських вантажівок дійшли до Ряшева, а стоянки на цій ділянці були забиті великогабаритним транспортом.
Подібні протести фермери організовували в Медиці також у 2024 році. 20 лютого 2024 Міністр сільського господарства Польщі Чеслав Сєкєрський застеріг протестувальників, що блокада кордону з Україною може призвести до припинення польського сільськогосподарського експорту в Україну, значних втрат робочих місць.
Вавжинєц Чубак, професор факультету економіки Університету природничих наук у Познані, також називає конкретні цифри, які доводять, що польським фермерам українське зерно, за яке тоді найбільше було галасу, не могло загрожувати й узагалі Польщі абсурдно боятися імпорту з України.
— У той час, коли посилювалися протести через надходження зерна з України, після повного відкриття кордонів і з неконтрольованим надходженням, ми пам’ятаємо, що така ситуація була, то оцінки масштабів цього імпорту, от припустимо, при повному відкритті були від трьох з половиною до п'яти мільйонів тонн. Стільки зерна прийшло до Польщі.
Узагалі-то до Європейського Союзу, оскільки ми є членом єдиного європейського ринку, усередині ЄС немає жодних обмежень, бар’єрів, мит чи тарифів. Товари тут можуть вільно циркулювати, тому треба говорити про те, скільки надійшло на ринок Європейського Союзу.
Водночас Європейський Союз виробив близько 280-290 мільйонів тонн.
Тож, якщо би візьмемо навіть цю верхню оцінку, п'ять мільйонів тонн — до 280, це, звичайно, не той масштаб імпорту, який міг дуже деструктивно вплинути на ситуацію в Євросоюзі.
Звичайно, це може бути так, і, ймовірно, так сталося, що через наше пряме географічне розташування поруч із Україною частина зернових, які мали бути перевезені транзитом в інші регіони Європи, а звідти реекспортовані до країн призначення, можливо, десь застрягли, особливо регіонально, у південно-східній частині країни. І там могла виникнути ситуація, коли десь на місцевих ринках здомінував імпорт із України, який призначався кудись далі. Можливо, такі ситуації траплялися.
Натомість чи варто боятися цього імпорту з України?
Ситуація залишається критичною щодо війни. Надалі існує небезпека чергового зриву цих класичних методів перевезення морем. Залишається ще канал для цього шляху довкола, тобто знову через Польщу та Румунію. Неважливо, яким шляхом, але й так ввозиться на територію ЄС — то я би цього так не боявся.
Я намагалася з’ясувати, чому протести польських фермерів проти зміни податку чи МЕРКОСУРу, абсолютно не пов’язані з Україною, полягають не у блокуванні Міністерства сільського господарства чи, не знаю, податкової, комісара ЄС, а полягають саме у блокуванні українського кордону.
Професор Чубак припустив, що, можливо, польські фермери бояться вступу України до ЄС, а відтак і майбутньої конкуренції. Він пояснює безпідставність таких побоювань.
— Коли йдеться про членство України в Європейському Союзі у майбутньому, необхідно чітко сказати, що незважаючи на якнайбільше бажання підтримати Україну сьогодні, також у політичному та економічному плані, членство в Європейському Союзі не відбувається з дня на день. Це буде тривалий процес переговорів, який охопить цілу низку аспектів, а не лише сільське господарство.
Сільське господарство є однією з 29 сфер переговорів, бо так Євросоюз ділить свої економіки. І це буде тривалий процес. Якщо у нас буде таке бачення завершення війни на користь України та відновлення цієї країни, — ми будемо знати, що агропродовольча промисловість і сільськогосподарське виробництво відродяться. І тоді Україна як член Євросоюзу (невідомо, коли це буде, але якщо буде) матиме повний шанс конкурувати на наших ринках.
Тоді потрібні дії у відповідь на високу конкурентоспроможність продукції зовсім іншого характеру — в Україні, у великих корпораціях, у великому виробництві. Сьогодні потрібно фактично сісти за стіл, поговорити, подумати, прийняти деякі механізми, які сьогодні невеликими кроками могли б підготувати нас, як виробників у Європі, а також у Польщі, до цієї конкуренції. Це не безвихідна ситуація, і конкурентоспроможність українського сільського господарства є, бо це зовсім інші масштаби виробництва, але до цього, на мій погляд, теж можна готуватися.
Пам’ятаю, як у той час, коли Польща готувалася до вступу до ЄС, ледве не на кожному кроці і з кожної праски лунали пояснення: докладні й короткі, прості й більш розбудовані про те, як польським підприємцям підготуватися до вступу до ЄС. І вони таки підготувалися. А тепер раптом якась дивовижно соціально гіперактивна жменька з цих підприємців боїться вступу України. Тож я спробувала уявити, як би виглядав рай із погляду ошуканого села й запитала професора Вавжиньца Чубака, чи здатна Європа прожити лише за рахунок власних харчів, не імпортуючи жодних продуктів харчування? «Так, основних продуктів харчування Європі не лише вистачить, але вона втопиться у надлишках (тобто ці самі виробники просто не матимуть, де продати свою продукцію). І власне тому світовий ринок давно відмовився від автаркії», — пояснив професор Чубак.
— Якщо ми говоримо про основні продукти нашого харчування, а наша європейська дієта базується переважно на злаках, то, в принципі, так. Аграрна політика, запроваджена в 1962 році, була настільки ефективною, що після 20 років її впровадження в тодішніх країнах Європейського співтовариства ми досягли надлишку виробництва. Це триває з 1980-х років і стало більше проблемою, ніж вигодою, тому що масштаб надлишку був справді важким для економіки. Тож, якщо йдеться про основні продукти, то так. Але сьогодні немає у світовій торгівлі та світовій політиці, прикладів автаркії. Це відображено й у Світовій організації торгівлі та її постійному тиску з метою якомога більшої лібералізації ринків.
Ми не регіон, який хоче ізолюватися від світу. Пам’ятаймо, що сільськогосподарська продукція є одним із елементів світової торгівлі. Ми не зосереджуємося лише на виробництві сільськогосподарської сировини чи продуктів її переробки, продуктів харчування — і цим торгуємо, але це стосується всього спектру продукції, зокрема й промислової та сфери послуг.
Тому мені важко уявити, щоб Європа закрилася від світу так, щоб нам не потрібно було нічого імпортувати, бо все маємо у себе, і водночас будемо відправляти наші надлишки за кордон з експортними доплатами, таким чином намагаючись дати нашим вітчизняним виробникам можливість виробляти. Умова завжди стосується двох сторін, також у сільському господарстві.
Відповідаючи на ваше запитання, — ми не є регіоном, де все виробляють.
Ми не виробляємо весь спектр спецій, який маємо імпортувати, бо це вимушений імпорт. Ми не виробляємо таку кількість твердої пшениці, не виробляємо какао в Європі. Правда, у Європі є приклади, приміром, виробництва рису, у Португалії чи Іспанії, тож у певному сенсі ми також є достатніми щодо виробництва рису, але не в тому справа, що ми повинні прагнути виробляти все.
Класична економіка показує, що існують порівняльні переваги деяких країн: якщо хтось виробляє щось краще і дешевше — він повинен мати для цього простір на світовому ринку, щоб хтось інший спеціалізувався на чомусь іншому, що виробляє краще і знову дешевше. Це взаємні обопільні вигоди для країн. Тому Європа зовсім не прагне закрити свій ринок для імпорту з інших регіонів світу, ну бо кожна акція завжди буде супроводжуватися реакцією.
Якщо ми закриємо доступ до аграрних ринків, то реакцією буде закриття наших експортних можливостей, наприклад, тієї, яка є домінантною в нашій економіці, починаючи від меблевої промисловості до всієї металургійної промисловості, виробництва автомобілів. Тож треба тримати в голові ширші наслідки.
Ну, але якщо розуміти це запитання як таке трохи збочене, на кшталт, чи можемо ми обмежити наше сільськогосподарське виробництво лише нашою власною країною, — то сьогодні це не має обґрунтування. Я можу уявити що завгодно, але не йдеться про те, щоб ми у світі блокували доступ до наших власних ринків. Натомість ідеться про спробу лібералізації під проводом Світової організації торгівлі з метою заохотити економіку до повнішого відкриття на світових ринках.
Уже коли закінчувався запис передачі в студії, з’вилася інформація, що ошукане село включило до переліку вимогу заборонити імпорт з України, але деталей іще не було...
Що ж нам робити у цій ситуації? Будемо разом із українським бізнесом, а також, сподіваюся, державними структурами й громадськими організаціями переконувати громадян Польщі та інфших країн ЄС, а особливо представників аграрних і транспортних фірм у можливості взаємовигідної співпраці. Нагадаю, що ми з вами сьогодні з’ясовували, з якими міфами й упередженнями доводиться мати справу українському бізнесу в Польщі та і ЄС, а також ознайомилися з експертними оцінками доктора економічних наук Алєксандра Лашека з компанії «Deloitte» для Агентства ООН у справах біженців (UNHCR) та Вавжинця Чубака, професора факультету економіки Університету природничих наук у Познані.
Сніжана Чернюк