Угоду про припинення вогню, яку підписали Вірменія, Азербайджан і Росія хтось називає
"перемогою" та "історичним моментом", а хтось – "капітуляцією".
За рік Вірменія та Азербайджан ледве оговталися від бойових дій, проте все ще продовжують проводити переговори. Як зазначає Лукаш Толяк, обидві країни мають багато невирішених проблем:
«Перш за все, це була декларація, в якій були визначені межі, пов’язані з врегулюванням конфлікту, що тривав з кінця вересня 2020 року. Ця декларація фактично означала лише переворот стратегічної ситуації. Між сторонами багато технічних і переговорних проблем. Звичайно, всі зовнішні "актори", які беруть участь у розв’язанні цього конфлікту, мають певний вплив на кінцевий результат, яким, теоретично, є нормалізація відносин після конфлікту. Однак статус самого Нагірного Карабаху не визначено. Він залишається "замороженим"».
Треба нагадати, що в рамках угоди про припинення вогню, російські миротворчі війська були розміщені на території Нагірного Карабаху. За словами польського експерта з міжнародної безпеки, доля цього регіону значною мірою залежить від Російської Федерації:
«Відомо, що на даний момент Російська Федерація живиться цим конфліктом, цим "мирним процесом". Це не так, що ми маємо справу з абсолютним миром між сторонами і всі задоволені тим, як виглядає справа».
Наш співрозмовник говорить, що зараз триває особливо запекла суперечка про "Зангезурський коридор", який мав би з’єднати Азербайджан та його ексклав Нахічевань через територію Вірменії.
«Азербайджан віддає перевагу коридору. Тобто, відверто кажучи, він дуже хотів би мати цей коридор, тому що це дійсно закріпило би за ним домінування у відносинах між двома сторонами на даний момент. Росіяни стоять між ними, тому що, з одного боку, вони хотіли б мати безпосередній вплив на можливість регулювання цього руху, а з іншого – вони повинні певною мірою підтримувати вірмен, тому що може дійти до ескалації».
Часто говорять, що підписаний Нагірно-Карабаський мирний договір став перемогою для російської дипломатії та Москви, яка прагнула отримати контроль на цих територіях. З цим ствердженням погоджується і польський експерт Лукаш Толяк.
Він також додає, що зараз Вірменія ще більше залежна від Росії, ніж була до цього:
«Росіяни вже досягли величезних успіхів. Це робить вірмен ще більш залежними від Росії. Йдеться про те, що росіяни контролюватимуть цей коридор, що з’єднує вірменську частину Нагірного Карабаху та Вірменію».
Згідно з текстом угоди, Азербайджан повернув контроль над своїми південними районами, а також частиною Нагірного Карабаху з містом Шуші. Вірменія, в свою чергу, повернула Азербайджану всі території навколо Нагірного Карабаху, включаючи ті, що продовжувала тримати під контролем під час укладання домовленості.
Від нашого співрозмовника ми дізналися, чи могла Вірменія уникнути такого сценарію:
«Було відомо, що це може закінчитися ще більшою бійнею. Напруженість досягла такого рівня, що сили Нагірного Карабаху, безпосередньо підтримувані вірменською армією, не мали жодних шансів протистояти наступу Азербайджану на початку листопада минулого року. Також було обмежено зв'язок між Вірменією та Нагірним Карабахом. Ситуація насправді була зрозуміла: якби політична еліта Вірменії, прем’єр-міністр Пашинян та його військове командування, продовжила цю війну, то вона, ймовірно, закінчилась би вбивством вірмен у буквальному сенсі цього слова. Вже була така ситуація, коли довелося мати справу з гуманітарною кризою, людьми, які втікають з дому та серйозними проблемами, пов’язаними з постачанням води, газу та електроенергії».
На думку польського експерта з міжнародної безпеки, це могло б принести негативні наслідки не тільки для військових, а й для мирного населення. Вірменія не мала вибору, – вважає Лукаш Толяк.
«У них не було вибору. Вони повинні були погодитися на таке рішення. Звичайно, це не означає, що це було добре рішення для уряду в Єревані. Ця угода є травматичною для вірмен. В цьому немає жодних сумнівів. Проте слід також пам’ятати, що події 90-х років були травматичними і для азербайджанців. Протягом 30 років азербайджанські райони були під контролем Вірменії».
Напружені відносини між Вірменією та Азербайджаном мають глибокі історичні корені, але, як стверджує наш співрозмовник, шанс на їх покращення є:
«На даний момент ситуація виглядає стабільною, тому що є шанс на деяку стабілізацію: покращення, наприклад, співпраці чи зниження рівня ненависті з обох сторін».
Однак повинно бути вирішено питання щодо контролю над транспортними коридорами. Йдеться про проїзд на кордоні Вірменії, між Нахічеванню та кордоном з Азербайджаном. Вірменія хоче мати повний контроль над цією дорогою, надаючи при цьому змогу як азербайджанцям, так і туркам безпечно подорожувати цим маршрутом без будь-яких проблем. Проте Вірменія не хоче, щоб її контроль над цією дорогою був обмежений, – пояснює експерт.
На думку Лукаша Толяка, одна з основних проблем полягає також у тому, що ніхто не знає, як азербайджанці поводитимуться по відношенню до вірменської національної спадщини на тих територіях, які були окуповані Азербайджаном.
«Є багато церков, соборів, архітектурних перлин, які історично пов’язані з Вірменією та вірменами. На жаль, ці об’єкти можуть бути знищені, тому що вірмени, в свою чергу, за понад двадцять років окупації азербайджанських територій без жодних вагань зруйнували також мечеті, культові споруди та архітектурні перлини, пов’язані з культурою Азербайджану. Це серйозна проблема, над якою міркує все міжнародне співтовариство».
Дуже важливим також є питання відбудови тих азербайджанських районів, які були, так би мовити, звільнені Азербайджаном під час конфлікту, – додає наш співрозмовник.
«Азербайджан має серйозні фінансові проблеми і на даний момент ця країна не може виділити кошти на великі інфраструктурні інвестиції. З іншого боку, ці території дуже зруйновані, тому вони потребують реконструкції».
Статус Нагірного Карабаху невизначений, але польський експерт Лукаш Толяк вважає, що розвиток економічного життя в Вірменії та Азербайджані може сприяти нормалізації стосунків цих двох країн:
«Якщо вдасться пожвавити економічне життя і якось з'єднати ці регіони в економічному сенсі, я думаю, що рівень напруженості знизиться, … але це неоднозначно. Найголовніше — не стріляти, бо зазвичай гинуть невинні люди, а це немає сенсу».
Запрошуємо послухати розмову у доданому файлі
Христина Пічкур