«Ми починали з короткого випуску новин на хвилях Польської редакції. Пізніше нам додали також огляд преси. Спочатку ми витрачали досить багато часу, щоб підготувати пяти- або шестихвилинний випуск новин та, власне, огляд преси», – говорить Йолянта Сьмяловська, керівниця Білоруської служби Польського радіо.
Йолянта Сьмяловська, керівниця Білоруської служби Польського радіо
Від пані Йолянти ми дізналися також, ким були перші працівники редакції.
«Відомо, що проводився відбір. Люди, яких вибрали, приходили на роботу – вони перевіряли та їх перевіряли. Спочатку це були поляки, котрі знали білоруську мову. Значну частину працівників становили білоруси зі східної частини Польщі, так звані "польські білоруси". Деякі з працівників, між іншим, я та ще декілька людей, були студентами на Відділенні білоруської філології Варшавського університету. Були хлопець та дівчина, які лише починали вивчати білоруську мову та жодним чином не були зв'язані ані з білорусами, ані з Білоруссю. Це просто викликало в них зацікавлення».
Скільки людей входило до складу редакції?
«Нині вже важко точно пригадати, але, як мені здається, це було 8-10 осіб».
Зараз переважно все відбувається в Інтернеті. Здається, що слухачі діляться своїми враженнями, залишають коментарі та відгуки саме там. Як це було 30 років тому?
«Я скажу, що у 90-их роках слухачі були вірнішими, ніж зараз. Вони більш охоче співпрацювали. У нас були не лише постійні слухачі, а навіть існував цілий клуб слухачів під назвою "Радыё Вуха", котрий заснував та очолював Юрась Стєпанов. На жаль, його вже немає з нами, а разом із ним трішки "посипався" також сам клуб. Зрештою, зараз людям не хочеться писати листів – ми усвідомлюємо це. Інколи приходять листи написані від руки, але їх дуже мало. Здебільшого слухачі надсилають мейли і це навіть краще, ніж коментарі, залишені під публікаціями на сторінці нашої редакції».
А чи є постійні слухачі, котрі упродовж багатьох років залишаються пліч-о-пліч з Білоруською службою Польського радіо?
«Так, постійні слухачі є. Вони завжди висилають до нас відгуки щодо чутності та діляться своїми враженнями від наших передач».
У чому, на Вашу думку, полягає найбільша різниця між роботою редакції у 90-их роках і роботою редакції сьогодні?
«Одне слово: зручність. Зараз працювати набагато зручніше, ніж це було колись. Однак люди, до яких ми зверталися, щоб взяти коментар, раніше були відкритіші та розмовляли більш охоче … безкоштовно. Зараз спеціалісти часто хочуть, щоб їм за це заплатили. Ми це дуже добре розуміємо, тому що зараз такі часи. Якщо людина є спеціалістом якоїсь галузі і це її професія, тому, звісно, вона хоче, щоб їй заплатили. Це, натомість, ускладнює роботу журналістів».
Валерій Сауко, журналіст із 25-річним досвідом роботи у Білоруській службі Польського радіо, підтверджує, що колись життя редакції виглядало зовсім інакше:
«Ми писали на друкарських машинках, тому що комп’ютерів ще тоді не було. Звуки ми записували на плівку. Якщо людина знаходилась далеко, то ми брали у неї інтерв’ю, розмовляючи по телефону, а не за допомогою "Messenger"’а, який полегшує роботу та зберігає класну якість звуку. Працювалось важче, але, все ж таки, це були цікаві часи, як мені здається. Коли я розповідаю молодому поколінню про те, що колись Інтернету не було та нам доводилось писати на друкарських машинках і записувати звук на плівку, вони слухають мене, неначе гіда у музеї».
Як говорить Валерій, журналістика для нього – це стиль життя. Він поділився з нами спогадами, які найбільше закарбувалися в його пам'яті:
«Пам’ятаю, що я вів передачу 11 вересня 2001 року, коли було скоєно терористичний акт у Сполучених Штатах. Я, як журналіст Польського радіо для закордону, також був присутній на саміті Європейського Союзу у Копенгагені у 2002 році. Саме на цьому саміті Польщу приймали до ЄС – це визначна історична подія. Я також створював програми, що популяризували Польщу, польську культуру, економіку та мову на хвилях мінських FM-радіостанцій. Польське радіо з’явилося у Білорусі, де існувала та досі існує диктатура – це одне з найголовніших наших досягнень. Звісно, у цьому допомагало керівництво радіо».
Едуард Жолудь, журналіст Білоруської служби Польського радіо
Про свій найбільш значущий матеріал розповів також журналіст Едуард Жолудь, котрий приєднався до колективу редакції 4 роки тому.
Запрошуємо Вас послухати повну версію передачі у звуковому файлі.
Христина Пічкур