За понад тиждень польський кордон перетнуло понад 900 тисяч осіб з України. Частина людей, їдучи до Польщі чи далі на захід, має прихисток, але є чимало таких, які не знають, куди потраплять, де будуть жити далі, тікаючи від війни.
Зараз поблизу пунктів перетину українсько-польського кордону працює вісім пунктів допомоги біженцям з України. Після перетину кордону людей скеровують саме туди, де їх реєструють і надають відповідну допомогу та житло. Читайте і слухайте про те, як працюють такі центри у Люблінському воєводстві – у Грубешові та Городлі.
Так звані «punkty recepcyjne» – пункти допомоги біженцям з України працюють за декілька кілометрів від пунктів перетину кордонів. Їх облаштували відразу після 24 лютого і вони знаходяться у будинках культури, туристичних, спортивних центрах, школах, в залежності від місцевості. Безпосередньо, після перетину кордону з польського боку, безкоштовно люди можуть випити кави, чаю, перекусити, взяти необхідні речі для себе чи дітей. Тут працює багато волонтерів, які займаються цим. Люди привозять їжу, одяг, інші речі…
Якщо особа, що перетнула кордон знає, куди вона має їхати і по неї приїдуть, то вона очікує на кордоні. Ті, які змушені чекати довше або не мають де зупинитися, прямують до пунктів допомоги.
Я побувала на двох з них – поблизу пунктів перетину кордону у Долгобичеві та Зосіні. Тут облаштовано два таких пункти – у Долгобичові та Городлі, а у Грубешові працює ще один допоміжний великий пункт допомоги, де можна затриматися на довше.
Намет із різною допомогою для українців на кордоні у Долгобичові, Mariana Kril
Я побачила маси людей, абсолютно з різних частин України, з маленькими, навіть кількамісячними дітьми, людей різних національностей, які терпляче чекають на допомогу у безпечному місці.
Розповідає координатор пункту допомоги у Городлі Ян Хайковський. У цій місцевості пункт розташовано у спортзалі загальноосвітньої школи, директором якої є пан Ян.
«У нас є база різних осередків у Польщі в різних містах, до яких ми можемо звертатися. І тоді ми впевнені у тому, що ці осередки приймуть людей і забезпечать їх житлом та харчуванням. Також тут ми залагоджуємо транспорт, наприклад, автобус, бус, в залежності від кількості осіб, які звідси виїжджають. Наш пункт такий, де люди надто довго не можуть перебувати – від 2 до 4 годин, в залежності від потреб, іноді довше. Якщо ми знайдемо місце проживання для них, то їх туди скеровуємо. До нас із пропозицією житла також зголошуються індивідуальні особи. Також тут є така можливість, що вони можуть взяти родини до себе додому. Але є також відповідна процедура. Це не працює так, що хто хоче, той забирає людей до себе. Особа, яка хоче взяти на нічліг до себе родину з України, повинна вказати всі свої персональні дані, а родина, що хоче їхати і там залишитися на довше, повинна підписати згоду, що погоджується з цією конкретною особою».
За словами Яна Хайковського, до їхнього осередку в Городлі потрапляють різні національності.
«Зараз є українські роми, нації – дуже різні. Не лише українці, але також й інші нації. Зараз це не має значення. Ми намагаємося допомагати людям у цей особливо важкий момент. Тут є багато українських сімей, молодих мам з дітьми. Це дуже маленькі діти. Ми надаємо підтримку, тут вони можуть відпочити, тут є тапчани. Звісно, це не найкращі умови, але все ж дуже людські, де можна певний час перебути».
У пунктах допомоги працює чимало людей – від місцевих до працівників воєводських адміністрацій, сюди постійно надходить різна допомога – продукти харчування, засоби гігієни, дитячі візочки, одяг… Як каже Ян Хайковський, зворушливим є те, як люди долучилися до цієї допомоги, а найбільше засмучує ситуація людей, котрі втекли від війни.
Пункт допомоги біженцям у Городлі поблизу пункту перетину кордону Зосін, розташований у спортзалі школи, Mariana Kril
«Я вже багато чого бачив, але це особлива річ, про яку я би хотів сказати. Коли ми заходимо до цього спортзалу і бачимо сто розкладених ліжок, чуємо плач дітей… Люди – пригнічені. Вони залишили все, втікаючи із життям. Це – неймовірна справа. І особисто я дуже співчуваю цим людям, бо з іншого боку ми не знаємо, що нас чекає сьогодні, завтра чи післязавтра. Тому ми просто не можемо не допомагати. Я дуже співчуваю людям, яких спіткало таке лихо».
У пунктах допомоги біженцям з України зараз найбільше бракує людей зі знанням польської і української. У Грубешові я поспілкувалася із перекладачкою, яка вже декілька днів допомагає біженцям, але не лише у мовному плані. Вона заколисує маленьких дітей, коли мама хоче трохи відпочити, скеровує їх на транспорт і просто всіляким чином підтримує. Каже, що просто не могла не прийти сюди і не допомагати…
Запрошуємо послухати передачу у доданому звуковому файлі
Мар’яна Кріль