У нашому ефірі польський волонтер, який, за підрахунками його знайомих, організував і доставив до України для ЗСУ, тероборони і цивільних вантажі вартістю приблизно 1 млн 200 злотих. Причому все це він робить абсолютно поза державною системою і навіть сектором неурядових організацій.
Його звати Марцін Янушевський, він поляк, йому під 40, за професією він іхтіолог, сьогодні живе у Перемишлі. З початку війни не виходить на роботу – або волонтерить на вокзалі, або їздить туди, тобто на фронт, завозить вантажі прямо на схід, на позиці на передовій, звісно ж, іноді під обстрілами. Возить все, що потрібно українським військовим і цивільним. Тобто, скажімо, з одного боку – автомобілі і бронежилети, але також шкарпетки або хліб від мами з Червонограда для сина на передку. Був там вже 9 разів, на карті його поїздок – Буча, Ірпінь, Маріуполь і місцевості східніше Дніпра. Нам він розповів про те, як живе з 24 лютого 2022 року, коли все його життя перевернулося догори дриґом.
Марцін Янушевський:
– Господи, хто я такий? Я людина, яка приїхала до Перемишля з-за кордону. Більшу частину свого життя я прожив у польському місті Білосток. Потім навчався в Ольштині – вивчав риб, за професією я іхтіолог. Там я познайомився зі своєю дружиною і завдяки їй я уже шостий рік у Перемишлі. Шістнадцять років прожив в Англії. У мене двоє дітей, моя дружина – польська українка, має польське громадянство. А на спині в неї витатуйований тризуб.
24 лютого я працював бригадиром на будівництві. І це був останній день, коли мене бачили на роботі, я ще мав забрати звідти свої черевики та штани, але не було в мене часу. От і все. Шеф на цій роботі — норм. Він українець, і знає, що з мого боку це не є безстрокова відпустка за вимогою. Він точно знає, яим я я роблю.
Але уточнімо чим займається Марцін з 24 лютого 2022 року.
– Я допомагаю. Коли перебуваю в Польщі, допомагаю цивільним на залізничному вокзалі. А якщо ні, то допомагаю воякам на фронті. Ми збираємо гроші, купуємо машини, завантажуємо речі, а це медицина, продукти, але то й шкарпетки або спідня білизна, що здається супербанальним, але, як виявилося, на фронті це стратегічна річ. І їдемо туди. Наші вантажі доставляємо не на склади або логістичні центри у Львові, а віддаємо до рук хлопців і дівчат. А для цього доводиться їхати далеко. Ми добираємося на позиції 24-тої Окремої механізованої бригади імені короля Данила, 80-ої ОМБр, Азова та Айдару. Отже, роботи – у нас вдосталь. На початку війни в нас було 9 водіїв, залишилося п'ятеро. Я їжджу з двома поляками і з одним українцем. Іноді співпрацюємо з хлопцями з того боку кордону, з українцями. Я офіційний волонтер 24-ї ОМБр, в мене є посвідчення пана полковника.
Королівська бригада уже більше року продовжує обороняти східні рубежі України від російських окупантів https://www.facebook.com/24th.brigade/
У перші дні війни Марцін і його дружина майже не виходили з вокзалу, де допомагали біженцям. А 30 лютого він вже був в Україні. Це була його перша поїздка. З того часу із вантажами до України їздив 9 разів.
— Ми поїхали до Ірпеня, з допомогою для цивільних. Я пам’ятаю, що після Ірпеня ми ще були в Бучі, після отих масових вбивств мирного населення, але ще до їх розкриття. Це була друга поїздка на Київщину. Бо перший був Ірпінь, згодом Маріуполь, відтак Буча. У Бучі я думав, що я там перший, хто прибув з будь-якою допомогою, чи то для військових, чи взагалі. Але побачив 12-тонну вантажівку від World Central Kichen, яка привезла картоплю в для цивільних. Вони вже були там. Вони молодці. Chapeau bas!
Коли говорили, що Маріуполь оточений і що туди неможливо пробитися, це не все. Звісно ж, 24-тонною вантажівкою добратися туди було неможливо. Але бусом – авжеж. Отже, на відстані 45 кілометрів від Маріуполя товар з великої фури ми перевантажували на малу, на бус, і везли до самої «Азовсталі». Був час, коли ще можна було це робити. Втім, наші доставки не становили навіть 5% відсотків того, що потрібне для оборони. Саме під час такої поїздки помер наш водій. Він був першим із тих, хто загинув. Росіяни його вбили. Потрапив під мінометний обстріл.
24 ОМБр імені короля Данила https://www.facebook.com/24th.brigade/
У Маріуполі Марцін був удвічі. Але він також займався проведенням евакуаційної акції з Бучі.
— Це були бабуся, мама і її 4-річна дочка, які були в Бучі під обстрілом, 11 днів сиділи у підвалі. Нас попросили їх звідти забрати. Мені знадобилося 48 годин, щоб організувати машину, водіїв всю поїздку. Але коли ми перетинали кордон, нам подзвонили і сказали щоб не їхати, бо їх уже немає. Немає ні хати, ні підвалу, а дівчині, як згодом виявилося, було 14, а не 4. Тут у нас не вийшло, ми запізнилися.
Ми, як і наш співрозмовник, не любимо пафосу, та все ж – Марцін Янушевський, звісно ж, міг би жити спокійним мирним життям в країні, де немає війни. Але їде туди, де на будинок, що поруч того, в якому він спить, прилітає 500-тонна бомба, гради, тощо, де гинуть його друзі і товариші. І де, як каже, треба бути максимально зосередженим, щоб тебе не вбили. Тож чому він це робить?
– Тому, що я боюся. Я боюся рускіх. Крім того, коли хтось вторгається в будинок сусіда, то я не можу стояти поруч і дивитися. Я не є звичайний цивільний, нещодавно я пройшов базову військову підготовку. Я ніколи не міг спокійно дивитися, як хтось грабує іншого на вулиці, я завжди реагував.
А нині я відповідаю на зло злом. Я впевнений у цьому. Тому, що хочу, щоб усі росіяни померли. Я усвідомлюю, що не слід таке говорити в інтерв'ю. Але я їх ненавиджу. Я ненавиджу росіян за те, що вони зробили зі мною, з моєю головою. Я ніколи так не думав про іншу людину. Ніколи. До початку війни я читав книжки, ходив рибалити, грався з дітьми. Таким було моє життя до. Тепер я їх просто ненавиджу найбільше на світі.
У мене також є друзі у спільноті польських футбольних фанатів. Іноді хтось із них мені каже: «Я не люблю українців». Тоді я йому відповідаю: Дай двісті злотих, буде на чотири турнікети, а за хорошу ціну – навіть на п’ять. Мені по барабану, що ти не любиш українців. Чувак, ти бачиш, що там відбувається? Хочеш, щоб таке було в нас, у Білостоці, у Любліні. Ось адреса краудфандингової платформи, перерахуй, будь ласка, гроші. Якщо не їх любиш, то тим більше. Бо це вони там щодня помирають, а не ти. Ти йдеш до ресторану, забираєш дочку з садка. Про що тобі йдеться? Отже, дай дві сотки і замкнися. Більшість, чесно кажучи, дають. Я знаю, що люди вже втомилися, і я теж. Ну, але що робити? Я буду до кінця – мого або їх, побачимо. Я, і так само мої водії, абсолютно не збираюся здаватися. Це на 100%.
Польський волонтер з Перемишля відправив на фронт допомогу вартістю близько 1 млн 200 тисяч польських злотих https://www.facebook.com/24th.brigade/
Як ми же згадували, волонтер із Перемишля відправив на фронт допомогу вартістю близько 1 млн 200 тисяч польських злотих. Все відбувається поза державною системою і тримається на довірі його друзів та знайомих. Спершу він запускає повідомлення про збір коштів на краудфандинговій платформі zbieram.pl, згодом поширює відповідний допис у соцмережах, де в нього 1400 друзів. Фінансово його підтримують люди з Англії, з Польщі, багато жителів Перемишля, багато з української громади.
Остання, серпнева його поїздка була в район Бахмута. Нещодавно волонтер дізнався, що його напарник, український друг із Червонограда, назвав свого новонародженого сина ім'ям Мартин. Це український варіант імені нашого співрозмовника, польського воєнного волонтера Марціна Янушевського.
Запрошуємо вас послухати повну версію передачі у прикріпленому звуковому файлі.
Галина Леськів, Яна Стемпнєвич, Антон Марчинський
Марцін і Мартин https://www.facebook.com/torpedo.yot