Вони не тільки залишаються українцями за тисячі кілометрів від самої України, а й намагаються протистояти російському впливу. Зараз українці Ізраїля на своєрідному фронті за мізки жителів країни, адже Москва за допомогою пропаганди намагається впливати на регіон. Уляна Дрючкова - одна з організаторок «Українських здибанок в Ізраїлі». Вона розповіла про те, як тисячі кілометрів – зовсім не відстань, якщо хочеш залишатися душею з Україною.
Здибанки - це спеціально обране слово, щоб російською було весело, а нам зрозуміло, що збираються свої. Здибанки з'явилися понад два роки тому, коли я зрозуміла, що у мене на той момент трирічна донька, а у неї немає можливості спілкуватися з однолітками українською, тому що в Ізраїлі української тоді було дуже мало. Мені, власне, цього дуже не вистачало. Мені самій бракувало людей, з якими можна було поговорити українською. Але до того, як з'явилися здибанки, з'явилася спільнота у соціальних мережах - там зараз десять тисяч, але ми дуже її модеруємо, бо бачимо активність серед ботів. І це, власне, стало перше, що я зробила в Ізраїлі, тому що приїхала сюди й намагалася робити те, чим займаються багато біженців по всьому світові. Першим ділом - знайти свою спільноту, своїх людей, з якими можна поговорити, які переживають те саме. Власне, це я і зробила. П'ять років тому мені не було, де спілкуватися українською. Або іврит, або російська, що мене не влаштовувало. Тому звідти й пішов формат здибанок. Це був формат українських читань, як ми їх називали. Що ми робили? Ми зустрічались раз на місяць, два рази на місяць, по можливості. Читали з дітками українські книжки, робили якісь майстерки та спілкувалися між собою. У нас у форматі цих здибанок є мобільна українська бібліотека - так ми її називаємо. Вона з'явилася, бо в організаторів в надлишку були українські книжки. Діти виростають, книжки треба міняти. Мінялися і дорослими, і дитячими книжками. Тобто нам важливо було запустити український рух і для нас було принципово важливо, щоб це було українською мовою. Майстерки, зустрічі, активності. Тепер у нас з'явилися вистави українською, чого раніше теж не було в Ізраїлі. Це такий острівець українськості тут.
В Ізраїлі живе велика російська громада. Парадокс, але й нині багато у кого засліплені очі. Засліплені російською пропагандою, - каже Уляна Дрючкова.
З метою безпеки - маючи відношення до інших заходів: мітингів і так далі, - ми ніколи не розголошуємо, де відбуваються наші заходи. Ми не вішаємо це у загальний доступ, якраз виходячи з того, що треба убезпечити це дійство, бо навіть в попередні роки, коли здибанки відбувалися у парку, прибічники Росії могли приходити й щось не дуже приємне говорити учасникам наших заходів. Сказати, що вони впливали на здибанки - ні, сказати, що вони зривали акції - так. Наприклад, на 8 травня, я пам'ятаю, це була ініціатива ізраїльських друзів України, вони проводили акцію з нагоди Дня пам'яті та примирення. Тоді на цю акцію припхалися прибічники «русского мира» з плакатами «бамбілі бамбас». Це були молодики спортивної статури, які прийшли з однією метою - провокувати. Я пам'ятаю, що весною вони активно приходили. Зараз ми не бачимо активності саме в цьому. Зараз бачимо активність в блокуванні акаунтів українських активістів, видаленні сторінок. Дуже багато роботи такої ведеться.
Звідки береться ця нетерпимість до всього українського, цілком зрозуміло. Кремль не шкодує грошей, аби впливати на близькосхідний регіон. Активісти громадської ініціативи «Українські здибанки в Ізраїлі» хочуть, щоб жителі країни отримували новини про війну в Україні їх рідною мовою - на івриті, а не російською, як це часто відбувається зараз, тому планують запустити ще більше інформаційних проектів. Таким чином активісти збираються протидіяти російській пропаганді. Ще в Ізраїлі плануються гастролі українських театрів та показ українських фільмів.
Повністю розмову з Уляною Дрючковою слухайте в доданому файлі
Лариса Задорожна