У нашому ефірі — Марцін Янушевський, польський воєнний волонтер, родом із Білостоку у північно-східній Польщі, життя якого 24 лютого 2022 року перевернулося догори дриґом. Тоді Марцін покинув роботу і з того часу увесь час допомагає українцям. У перші тижні війни — біженцям на вокзалі в Перемишлі, згодом — жителям і бійцям на деокупованих територіях, або в найгарячіших точках війни. На його шляху були, зокрема, Буча, Ірпінь, Маріуполь, тепер — харківський, луганський і донецький напрямки. Нещодавно повернувся яз чергової поїздки у район бойових дій. І готується до наступної.
Нам Марцін розповів чим зараз займається та чому, що про це думають його близькі, в тому числі мама, як до нього (як до поляка) ставляться українські бійці, і як він з ними знаходить спільну мову — в буквальному значенні цього слова. Ну, і чому читає «Кобзаря».
Говорить Марцін Янушевський з Перемишля:
— Я приїхав додому на два тижні. Щоправда, не знаю чим це закінчиться, оскільки чекаю доставки замовленого товару. Мої хлопці у п'ятницю вирушають на Донбас, на територію між Бахмутом і Соледаром, я також маю там бути, але якщо доставка прибуде невчасно, то перебування у Польщі доведеться продовжити. Чекаю на венфлони, крапельниці, генератор, 56 штук тактичних рукавиць, берці, дуже багато запчастин для транспортних засобів, медицину і дрона. Це дрон з тепловізором, раніше ми придбали 3Д-прінтер, на якому можна друкувати комплектуючі дротики до гранат. Тобто у них все необхідне є на базі, їм не треба кудись їздити і просити. Коли 2 тижні тому я там був, то чотирьох моїх друзів святкували знешкодження 120-го росіянина.
Під час свого останнього 5-тижневого перебування на фронті волонтер відвідав місце загибелі польського бійця — Януша Шеремети з позивним «Козак», який загинув на початку грудня воюючи добровольцем у складі іноземного батальйону. Хоч Януш був родом із Динова біля Перемишля, то чоловіки не були знайомими, навіть нічого не знали один про одного.
— Я був в окопі, де Януш Козак загинув. Поклав там шеврон, такий з українським ангелом, та поставив свічку. Не зміг її запалити, оскільки був увечері, якраз під час обстрілу. До речі, на сьогодні у мене не вперше заблокований фейсбук за те, що я розмістив фоти з цього місця, де москалі вбили Януша, в тому числі також з дрона, на яких видно, що територія села зрівняна з землею. Я написав, хто його вбив, і що помста буде солодкою. Та й мене на місяць забанили за мову ненависті.
Сам Марцін Янушевський з початку повномасштабного вторгнення, десь з квітня, співпрацює із бійцями 103-ої бригади 63-го батальйону ТерОборони. — Ці хлопці стали вже його побратимами — і все. Проте є один нюанс — мова спілкування. Понад 40-річний волонтер у початковій школі вчив російську.
— Спочатку я розмовляв російською... Як говорила колись моя бабця — мову ворога треба знати — ну, щось у цьому є, чи не так? І, по-друге, там на сході ніхто не спілкується чистою українською мовою. Той, хто намагається говорити українською, то так само як я, здебільшого говорить суржиком. Багато хлопців працювали в Польщі, але я не хочу розмовляти з ними польською, оскільки це я маю вивчити українську мову. Тобто я намагаюся нею говорити, хоч, безумовно, в мене є багато москальських вкидів. Але я впевнений на 100%, що вони мене розуміють, — і тоді, коли ми спілкуємося в живу, по роботі, і по телефону. Набагато складніше в мене з текстовими повідомленнями, тому загалом надсилаю звукові файлики. Я повинен знати українську. Через декілька днів знову їду на схід на 5 тижнів, то як там мені бути без знання мови?...
Коли ми були десь біля Курахового, там, на якісь квартирі, я знайшов «Кобзаря», ну і я його собі взяв та почав читати і вивчати з ним українську. Правда, я вже колись читав Шевченка, але в перекладі на польську мову. Так насправді я почав цікавитися Україною у 2013 і 2014 роках, коли почалася війна у східній Україні. Я тоді жив Англії, на той час англійці не надто переживали за війну в Україні, вона була десь далеко, а в них є свій острів. Ми там зібрали перші кошти для українського війська.Тоді ми навіть влаштували спеціальну фотосесію в Camden Town на підтримку України. Пам'ятаю, що ми одягли футболки з логотипами Єврочемпіонату з футболу 2012 року. Це була моя перша збірка грошей для України. 2018 року ми повернулися до Польщі.
«Коли ми були десь біля Курахового, там, на якісь квартирі, я знайшов «Кобзаря», ну і я його собі взяв та почав читати і вивчати з ним українську» https://www.facebook.com/torpedo.yot
Якщо для бійців, з якими Марцін співпрацює, він просто побратим, то серед тих, які не знають про його польське походження, загалом робить фурор. Іноді дарує їм польські шеврони, що дуже цінуються як такий собі сувенір.
А як сприймають воєнне волонтерство в Україні його близькі та знайомі? Сам волонтер — за національністю поляк, але дружина в нього — польська українка, діти ходять до шашкевичівки — польсько-української школи в Перемишлі. Звісно ж, всі його знайомих і рідні знають, куди і для чого він їздить на схід України, але, як можна здогадуватися, їх ставлення до цього неоднозначне.
— Я навіть не вступаю в дискусію, тому що тут ні про що говорити. Я точно знаю, що роблю. Скажу так: ніхто не спроможний змінити моє рішення. Та я навіть не хочу знати, що вони про це думають. Вони мають з цим погодитися — от і все. У моєї мами була велика проблема з цього приводу... Ну і на сьогодні вона, звісно ж, також у неї є... Але,.. однак... Що ж я можу зробити?... Це війна... Вже навіть ніхто не намагається на мене впливати... Ну, спочатку вони, мабуть, думали, що я в Україні у пошуках екстріму, що я займатимуся воєнним туризмом тощо... Тепер знають і розуміють, що ми допомогли тисячам людей... Отож і припинилися дурні балачки про те, а чому, а навіщо, а в Тебе є діти... Ну саме, тому, що в мене є діти...
Їм 6 і 8 років, вони навчаються у двомовній польсько-українській школі. І щоб там не було, у розмовах малюків тема війни сильно присутня. Вони, наприклад, активно обговорюють різницю між путіном і лавровим тощо... Насправді, діти дуже сильно переживають цю війну, зокрема в такій школі як наша, бо ж вона польсько-українська. Вони малюють малюнки для бійців, я візьму усі туди... І прикрашатиму ними приміщення, в яких живемо. Якщо раніше в них перебували москалі, то відомо, що ці поселення доводиться дезінфікувати, прибрати і обжити. Якось так...
Підтримати роботу воєнного волонтера Марціна Янушевського з Перемишля можна на краудфандинговій платформі zbieram.pl ось тут
Запрошуємо вас послухати повну версію передачі у прикріпленому звуковому файлі.
Галина Леськів, Яна Стемпнєвич, Лариса Задорожна
https://www.facebook.com/torpedo.yot