Щороку 24 жовтня ми відзначаємо День Організації Об'єднаних Націй. У цей день 1945 року була офіційно створена ООН — організація, діяльність якої має на меті підтримання та зміцнення миру й міжнародної безпеки, а також розвиток співробітництва між державами світу. З нагоди 77-ої річниці заснування ООН восени 2022 року Польське радіо для України розмовляло з Шимоном Зарембою, координатором програми Глобальні справи, експертом з міжнародного права, ЄС та діяльності ООН і Ради Європи, про членство Росії в цій організації.
З 1 квітня 2023 року Росія на ротаційній основі почала головування в Радбезі ООН. Тож цього разу ми розпитали експерта про те, чого очікувати від головування РФ.
З листопада, коли ми востаннє говорили з вами про участь Російської Федерації в ООН і Раді Безпеки, — про те, чи законною є її участь, чи ні, — багато чого відбулося та змінилося.
Наприклад, з 1 квітня 2023 р. Росія перейняла ротаційне головування в Радбезі.
Таким чином протягом одного місяця з 1 квітня по 1 травня Росія фактично відповідатиме за «мир у світі».
Як написав у своїх соцмережах міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба, «головування Росії в Радбезі ООН — це «дуже злий жарт», адже, як відомо, 1 квітня ми відзначаємо День сміху.
Тож моє питання: чи існує якийсь правовий механізм, який міг би цьому запобігти? Я маю на увазі запобігти головуванню загалом у випадку будь-якої країни-члена ООН?
– Я б сказав, що немає чіткого правового механізму, який можна застосувати в цьому випадку, але все залежить від політики в конкретній справі. Тож, наприклад, якщо ми подивимося на поточну і, скажімо, на практику у минулому Ради Безпеки, то, я б сказав, що не було випадків, коли були б внесені якісь зміни. Отже, скажімо, стандартне правило полягає в тому, що вибором (країни, що головує у Радбезі, – ред.) керує просто алфавітний порядок. Ось чому Росія займає це місце, і це фактично не змінилося. За кілька років були поодинокі випадки. Наприклад, країни, назви яких починаються з деяких пізніших (у алфавіті, – ред.) літер, як-от, наприклад, Сполучені Штати (англ. The United States), що починаються на «U», не переймали головування в Раді Безпеки у деяких роках. Однак це проблема, пов’язана із тим, на яку літеру починається назва країни. Вона, скажімо, є суто технічною. Отже, проблема, як я вже зазначив, полягає в тому, що фактично виключення Росії з президентства вимагало б низки політичних переговорів між державами-членами, щоби вони фактично домовилися про це. Тож правового механізму немає, і консенсусу щодо цієї справи, на жаль, також немає. Тож це і причина, чому Росія перейняла це головування.
Як відомо, Росія намагається створити коаліцію антизахідних країн. Якою може бути головна загроза, і чи взагалі існує якась загроза для України під час головування Росії в Радбезі?
І чи можна, на вашу думку, сприймати Раду Безпеки як майданчик для ефективного просування російських наративів, російської пропаганди? Чи варто цього боятися?
– Я б сказав, що ця функція, головування, в значній мірі є радше церемоніальною функцією. Тож безпосередньої загрози Україні через це немає. Звичайно, Росія здатна протягом цього головування в Раді Безпеки підтримувати свої наративи та поширювати дезінформацію серед інших країн, які є членами ООН, і, скажімо, широкої громадськості. І це те, що вона ефективно робила й надалі робить. Наведу кілька прикладів: першим помітним таким випадком стала зустріч щодо депортації українських дітей, організована в Радбезі, в якій, наприклад, брала участь уповноважена з прав дитини РФ Марія Львова-Бєлова — судді Міжнародного кримінального суду видали ордер на арешт цієї особи, тож таку особу в жодному разі не можна допускати до участі в такому засіданні, тому що це своєрідне узаконення людини, яка отримала дуже серйозні звинувачення у воєнних злочинах. І це лише один випадок, але є й інші випадки. Це також приклад події щодо контролю за експортом зброї та всього озброєння. Росія використала цю зустріч для просування свого наративу, розповідаючи, як Захід озброює Україну, не беручи до уваги той факт, що водночас це Росія веде бойові дії проти України, і саме тому Захід підтримує Україну зброєю. Тож було принаймні кілька випадків, коли Росія використовувала свої повноваження, наприклад, встановлюючи порядок денний або запрошуючи гостей, щоби подати цю дезінформацію, яка була б їй вигідна. В майбутньому також можуть бути події, якими РФ може скористатися. Це захід, присвячений багатостороннім відносинам, що захищають принципи Статуту ООН, який Росія, ймовірно, використає, щоби скористатися перевагами, просувати своє бачення того, як «слід захищати принципи Статуту ООН».
Буде також зустріч щодо ситуації на Близькому Сході, в Палестині та Сирії, де ми також можемо очікувати, що Росія спробує показати себе як «промоутер» країн, що розвиваються, і представить бачення, в якому західні країни є противниками цих держав та їхніх людей. Тож це проблема, за якою ми можемо спостерігати весь час, адже це постійна практика російської дипломатії — створювати такі враження чи принаймні намагатися їх створити. Але якщо мова йде про справжні загрози, то я б сказав, що вони досить обмежені. Ми можемо оцінювати ефективність зусиль Росії, дивлячись, наприклад, на голосування в Генеральній Асамблеї, в якому беруть участь усі члени ООН. І якщо порівняти голосування в березні 2022 року і березні 2023 року, в річницю повномасштабного вторгнення РФ в Україну, то можна побачити точну кількість держав, які підтримали резолюції, що закликають Росію вивести свої війська та поважати територіальну цілісність України. Обидва рази «за» цю резолюцію (резолюція «Про справедливий і сталий мир в Україні», – ред.) проголосувала 141 країна. Держави, які голосували «проти» цих резолюцій, було 5 у 2022 році та 7 — у 2023 році. Тож додалися лише дві країни, які вирішили голосувати разом з Росією. Це, скажімо, не критична цифра. Цими двома державами були Нікарагуа та Малі. Обидві ці країни є невеликими країнами, що розвиваються та отримують політичну вигоду від російської підтримки або сприймають Росію як своєрідну силу, яка б допомогла, наприклад, з деякими повстанськими рухами в регіоні або чинила опір, наприклад, американському впливу.
Я б сказав, що це не є великою загрозою, однак, мені здається, що Україна могла б зробити більше. І ми вже сигналізували нашим колегам із подібних українських інституцій, що, на наш погляд, Україна могла б спробувати переконати африканські країни в тому, що росія насправді веде своєрідну неоколоніальну політику у країнах-сусідах, що вона не є захисником країн, що розвиваються, зокрема африканських, від колоніалізму Заходу. Можливо, Росія намагається так себе представити, але насправді це держава, яка проводить колоніальну політику, але просто в іншому регіоні, не в Африці, тому що, як колоніальна влада, РФ ніколи не була активною в Африці. Проте вона намагається робити це, наприклад, в Центральній Азії або в Східній Європі. Африканські країни мають це усвідомити, і ми вважаємо, що Україна могла б зробити трохи більше, щоби переконати їх у цьому.
Ні тисячі задокументованих воєнних злочинів, скоєних російськими військами в Україні, ні ордер Міжнародного кримінального суду на арешт президента Росії владіміра путіна не призвели до призупинення членства Росії в Раді Безпеки ООН або принаймні її головування.
Але якщо я не помиляюся, існує процедура, яка може дозволити не допустити Росію до засідань Радбезу — це процедурне положення, що дозволяє заборонити присутність певного представника.
Чи могли б ви розповісти, що це за процес? Як він працює? І чи взагалі працює?
– Існує процедура заборони представника на Загальних зборах — це точно. У цьому випадку країну можна було б виключити, і це вже сталося принаймні щодо Південної Африки. Що стосується Ради Безпеки, це не так просто. Проблема полягає в тому, що, звичайно, може бути, як я вже сказав, свого роду угода між країнами, щоби досягти такої мети, але я думаю, що західні країни також іноді не бажають співпрацювати, оскільки час від часу здається, що може бути певна критика щодо деяких реакцій. І для цих країн це, неначе дуже складний виклик — продовжувати таку політику, тому що вони можуть трохи боятися того, я б сказав, що щось подібне могло б статися з ними в майбутньому. Тож, на жаль, це проблема.
17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордери на арешт президента Росії Владіміра Путіна та російської уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової.
Їх звинувачують у відповідальності за воєнні злочини в Україні, зокрема незаконну депортацію дітей, яку в Росії називають «евакуацією».
Як фізично виглядатиме цей арешт, і коли ми зможемо побачити, скажімо, «ефекти»: коли путін вийде з бункера або коли вирушить за кордон? Як це відбуватиметься?
Адже минув місяць, а, наприклад, російська дитяча омбудсменка Львова-Бєлова досі розповідає на російських пропагандистських телеканалах про те, «наскільки це важко бути мамою всиновленої дитини з Донбасу».
Тож як виглядатиме цей арешт?
– Дуже важко сказати, коли це станеться, тому що це залежить від багатьох факторів. Проте ми точно можемо сказати, як це може вплинути на реальність навколо нас. По-перше, звісно, можна говорити про дуже віддалений випадок повалення режиму путіна в Росії її власними громадянами. Ми можемо очікувати, що тоді б новий російський уряд, нова російська влада, ймовірно, вирішила б передати путіна та деяких інших людей, відповідальних за війну, суду в Гаазі. Існує також можливість того, що коли президент Росії та деякі інші люди, як, наприклад, міс Марія Львова-Бєлова, поїдуть за кордон, їх можуть там заарештувати, а потім передати до Міжнародного кримінального суду. Звичайно, проблема полягає в тому, що їм потрібно було б їздити у ті країни, які ратифікували Римський Статут МКС. Держав багато, але не всі з них є членами цього суду. І навіть країни, які підписали Римський Статут, іноді поводяться таким чином, який не відповідає міжнародним зобов’язанням. Таких випадків було декілька. Наприклад, коли президент Судану Омар аль-Башир їздив до Південної Африки, його там не заарештували. Тож це проблема. У 2023 році в ЮАР відбудеться саміт країн-учасниць BRICS (від англ. Brazil, Russia, India, China, South Africa, – ред.). Тож з’являються деякі питання, чи захоче путін взяти участь у цій події. Про це вже було оголошено раніше, але, звісно, ведуться дискусії, чи візьме він участь у саміті, чи ні. Якщо він це зробить, Південна Африка повинна буде відреагувати. А якщо ви запитуєте про те, як це виглядає на практиці, скажімо більш детально, то зазвичай це виглядає таким чином: спочатку видається ордер на арешт — це те, що ми вже маємо щодо пана путіна та пані Марії Львової-Бєлової. Потім, якщо особа їде до якоїсь країни, суд надсилає запит цій країні на арешт і передачу цієї людини, тоді країна має реагувати. Поліція або інші служби держави повинні заарештувати цю людину. Далі заарештований постає перед судом, і тоді відбувається процедура екстрадиції. Отже, коли йдеться про основні процедури, то це виглядає так. Значною мірою це схоже на очевидну звичайну процедуру екстрадиції, але, звісно, цілями є, я б сказав, деякі важливіші, ніж звичайні злочинці, особи.
Христина Пічкур