Українська Служба

«Віддалені» — фотовиставка у Вроцлаві, яка наближає історії вимушених переселенців з України

25.02.2024 12:00
24 лютого назавжди залишиться для українців чорним днем в календарі. У лютому таких днів чимало — річниця кривавих розстрілів під час Революції Гідності, початок війни Росії проти України у 2014 та російська окупація Криму. За страшними днями в календарі стоять історії людей, і вони мають бути почутими. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну багато українців знайшли прихисток в Польщі. Розповісти історії вимушених переселенців вирішив допомогти польський фотограф Томаш Зєльонка
Аудіо
  • Фотограф Томаш Зєлонка про виставку «Віддалені». Учасниці проєкту Євгенія Харкавенко та Сніжіна Безега про досвід повномасштабного вторгнення Росії в Україну
Фотовиставка Томаша Жєлонкі «Віддалені»PRDU/Анастасія Купрієць

В інтерв'ю Польському радіо для України Томаш Зєльонка розповів про ідею виставки. Також дві учасниці проєкту Євгенія Харкавенко та Сніжана Безега поділились своїм досвідом великої війни.

Для Євгенії Харкавенко Вроцлав ще сім років тому став другим домом, але 24 лютого 2022 року вона була у рідній домівці, в місті Ізюм, яке зовсім скоро окупували російські війська. Євгенія місяць залишалась в Ізюмі, аж поки їй вдалось вирватись і повернутись до Вроцлава. Після повернення Євгенія залучилась в активну допомогу українським вимушеним переселенцям. 

На вокзали Польщі прибувало все більше українців, далеко не для всіх Польща була знайомою країною, серед таких людей була й Сніжана Безега, жінка була вимушена залишити рідний Харків, у місті вона провела перші дні повномасштабної війни Росії проти України.

Євгенію та Сніжану поєднує чимало речей. Їх обох війна зустріла в рідних домівках  Ізюмі та Харкові, вони обидві опинились в безпеці у Вроцлаві, обидві, щойно оговтавшись від пережитих жахіть, взялись за допомогу іншим. Є ще одна спільна річ  участь у фотопроєкті, яку організував польський фотограф із Вроцлава Томаш Зєльонка .

«Я робив фотографії для виставки в техніці, яку я практикую вже декілька років. Я називаю це "метод проєкційної фотографії". Проєктор заміняє штучне світло в студії й ним ми висвічуємо картинку на людину, створюється ефект боді-принтигу. Для цього проєкту фото вибирав не я, я просив учасників приносити із собою світлини зі своїх рідних околиць, з місць свого походження, сіл, міст та улюблених місцин, які для цих людей щось означали. І світлини ми проєктором переносили на обличчя та плечі моделей», — розповів Томаш Зєльонка .

Ці фотографії можна побачити на виставці у Вроцлаві, локація виставки неймовірно символічна.

«Як тільки в мене зародилась ця ідея і я ще не знав, чи вдасться її реалізувати, мені хотілось помістити ці фотографії не в галереї, а в якомусь іншому, символічному, але все ж публічному просторі. Бо важливо, щоб ці історії почули якомога більше людей і вокзал —  це якраз символічне місце, і там людей не забракне. Думаю, саме тому варто виставку проводити не за зачиненими дверима, бо не всі мають час відвідати галерею, не всі цим цікавляться. Проте можуть виявити інтерес, якщо будуть проходити повз на вокзалі. Сподіваюсь, виставка зможе зловити увагу перехожого хоча б на декілька хвилин і так ми зможемо показати йому  дещо важливе», — пояснив фотограф.

На виставці «Віддалені» можна буде наблизитись до історій українців, яких кожного у свій спосіб торкнулась війна. Цей слід залишиться назавжди. Так само назавжди в пам'яті та серцях цих людей залишаться рідні домівки.

Для Євгенії Харкавенко це Ізюм. Місто зазнало значних руйнувань. Після деокупації його намагаються відновлювати, але цьому перешкоджають обстріли.

Харків —  місто Сніжани Безеги, також значно постраждало від російської війни. Сніжана завжди вела активний спосіб життя, займалась скандинавською ходьбою. Тому дуже сумує за рідним парком, у ньому востаннє вона була в переддень повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Фото рідного парку Сніжана використала у проєкті Томаша Зєльонкі. 

Євгенія теж від моменту евакуації не поверталась до рідного Ізюму, проте у жінок в Україні залишились батьки. Томаш Зєльонка через фото розповідає історії 50 українців, але це насправді історія всього народу. Фотограф зізнається, що коли минулого року розпочинав проєкт, не сподівався, що ще не раз буде організовувати виставку. Вірилось, що війна не триватиме стільки, що не доведеться вкотре нагадувати світу про війну: «Я хотів би, аби жодна наступна така виставка вже не була актуальною. Коли ми минулого року починали підготовку до цієї виставки, то десь все ж жевріла надія, що війна завершиться. Все ж вирішили, що як би не було, ми організуємо виставку, бо вона розповідає історії людей, які мають бути почутими незалежно не від чого. Такі заходи мають великий вплив і значення не тільки для вимушених переселенців, але також і для країни, в якій вони опинились, це важливо для місцевих, для поляків, які допомагають, залучаються до підтримки. Це назавжди залишиться частиною нас. Ми є свідками історії, ми переживаємо те, що наші діти будуть вчити на лекціях з історії. Я вірю, що мистецтво є важливим в житті людей. Воно допомагає зрозуміти реальність,  інших людей, те, як вони думають, що відчувають, збагнути те, що раніше нам би й не спадало на думку, подивитись на реальність очима інших».

Війна Росії проти України триває, тому Томаш Зєльонка переконаний, що треба про неї говорити гучніше та частіше, сам фотограф збирається робити це за допомогою свого проєкту «Віддалені».

«З виставкою я хотів би поїхати до інших міст Польщі, щоби світлини побачили на вокзалі у Варшаві, Кракові, в таких символічних місцях. Думаю, що це могло б допомогти полякам, які могли б трошки наблизитись до історій українців, може з іншої сторони подивитись на них. Також це могло б бути сигналом для українців, що ми не забуваємо про війну, не відвертаємось від неї, що нам вже знудилась ця тема. Ми й надалі підтримуємо, попри все, що чути в медіа, що бачимо в новинах, хоч це й гучно чути, однак це поодинокі голоси», — сказав автор виставки.

Історії людей — це цінність. Тим, хто відвідає виставку «Віддалені» цінно почути ці історії, а тим, хто ними поділився, цінно було почутими.

Більше можете почути в доданому аудіофайлі.

Анастасія Купрієць