У рубриці «Українці в Польщі» розповідаємо про чергове місце у Польщі, де воєнні мігранти з України знайшли прихисток, — це Дім соціальної опіки Фонду допомоги молоді імені Святого Івана Павла ІІ «Зростання». Він працює у місті Пшеворськ (Przeworsk; Переворськ) у Підкарпатському воєводстві і називається «Милосердя». На сьогодні у цьому закладі перебуває 28 українських біженців, причому всі вони — дорослі і діти з різними видами інвалідності.
Фонд «Зростання», можна сказати, спеціалізується на допомозі людям з особливими потребами, дітям-сиротам і соціально виключеним особам. Фонд існує вже 30 років, на сьогодні у нього є 14 осередків допомоги у Підкарпатському воєводстві, в яких перебуває близько 300 підопічних. В одному із них — згадана 28-особова група українців, яких тут забезпечили не лише місцем для проживання і харчуванням.
А чим саме? Як був створений цей заклад, хто в ньому перебуває і на яких засадах та в яких умовах — про це розкажуть директор Дому «Милосердя» Ян Виґнанєц і українські воєнні мігранти.
Пан Ян, тобто директор закладу Ян Виґнанєц, уточнюючи цю інформацію, каже, що все почалося буквально 24 лютого, коли росія напала на Україну і коли поляки абсолютно спонтанно стали допомагати воєнним мігрантам. Серед них були й працівники фонду «Зростання». Спочатку вони просто возили на кордон і вокзал у Перемишлі теплі страви та паралельно приймали до окремих закладів опіки перших українців. Оскільки на той час у розпорядженні Фонду був також поремонтований, але незаселений неповносправними людьми, будинок, очільники Фонду, узгодивши з директором ряшівського відділення ПЕФРОН-у — Державного Фонду реабілітації неповносправних осіб, вирішили поселити в ньому українських біженців із інвалідністю.
Ян Виґнанєц:
— На той час ремонт будинку, в якому ми тепер є, був завершений, це офіційно сталося ще у грудні 2021 року, проте в ньому були лише голі стіни. Протягом березня ми його якось облаштували, роздобули на це кошти і поселили перших українців, водночас оформляли всі необхідні дозволи і оснащували його. Йшлося про основне — ліжка, столи, крісла та кухню. Згодом, помаленьку, впродовж двох років, ми облаштували його до нинішнього стану.
А на сьогодні в закладі проживає 28 осіб — це люди різного віку з неповносправністю та їх опікуни з усієї України. В яких умовах вони проживають? По-перше, будинок пристосований для людей з обмеженою мобільністю за усіма польськими нормами, облаштовані спільна кухня та їдальня, пральна кімната, при кожній кімнаті є ванна і туалет. У будинку працює реабілітаційний кабінет, мешканцями цілодобово опікуються соціальні працівники, у Домі проводять уроки польської мови і різнопрофільні заняття та майстер-класи, наприклад із випічки, лозоплетіння, музикотерапії тощо. А ще...
А, наприклад, пані Олена із Черкащини (з першою групою інвалідності) іноді працює за своїм фахом учительки...
Отже, пшеворський заклад не є таким собі стандартним домом соціальної опіки для осіб із інвалідністю. І, щоправда, його з самого початку готували як заклад для людей з інвалідністю, але водночас з думкою про те, що їх тут привчатимуть бути — наскільки це можливо — самостійними. Коли в закладі поселили українських біженців, директор Ян Виґнанєць скоро зрозумів, що багато із них скоро не повернуться в Україну, оскільки вони прибули з прифронтових територій, де зруйновані домівки, і бракує коштів та сил їх відновити, не кажучи вже про проблему зійти у підвал під час повітряної тривоги. Тому у пшеворському закладі цілеспрямовано розгортають проєкти оздоровчої і соціальної адаптації та активізації неповносправних осіб. Вони самі прибирають будинок, готують їжу, беруть участь у різних майстер-класах, ними займаються лікарі і фізіотерапевти.
— У Польщі ми працюємо за системою активного проводження часу, не пасивного, а активного. Люди, які прибули до нас з України, загалом, на превеликий жаль — пасивні в цьому плані. Вони не знають, що це таке соціальна реабілітація. Хоч, мабуть, є і заклади, які працюють за іншими стандартами. Більшість людей, з якими я спілкувався і які мені розповіли свої історії, кажуть, що вони 11 місяців у році проводять удома і один місяць — у санаторії. І це вся оздоровча, реабілітаційна активність цих людей.
Реабілітація, яку проходять жителі закладу у Пшеворську, вже дає результати, зокрема це помітно у дітей із ДСП, у стані здоров'я яких є обнадійливий прогрес.
Звісно ж, не все так просто, не всі мешканці готові активно включатися у домашнє життя, процес зміни ментальності триває і потребує часу. Попри те, директор Ян Виґнанєц вважає, шо оскільки в проєкті фінансування закладу чітко прописана соціальна реабілітація, її просто слід проводити — для добра його мешканців. Та більшість із них це добре розуміє або починає розуміти. Чому, мабуть, сприяє щирість і професіоналізм соціальних працівників пшеворського закладу.
Зі свого боку, Ян Виґнанєц розуміє, що, мабуть, у найближчі місяці вони ще не повернуться. І тому дуже переживає за те, чи закладу продовжать бюджетне фінансування. На сьогодні дім забезпечений коштами на пів року — до червня. А що буде далі — не відомо. Зрозуміло, що якщо здоровій людині таки легше справитися з бідами воєнного часу, то особі з інвалідністю — вкрай важко, а в принципі зробити це самостійно — не можливо. І тому залишається мати надію, що і польська, і українська влада це почують.
Запрошуємо вас послухати повну версію передачі у прикріпленому звуковому файлі.
Галина Леськів, Тарас Андрухович