Зараз у рубриці «Українці в Польщі» ми знайомимо Вас із В'ячеславом Мокрієвим із Харківщини, пенсіонером-пасічником, який провівши 4 місяці в окупації, опинившись у зоні зіткнення, вирішив таки залишити рідну домівку. Сьогодні він у Польщі і тут займається улюбленою справою. Пан В'ячеслав розповів нам чому до безтями любить бджіл, як він і бджоли зустріли початок війни, як це було – жити 120 днів під обстрілами, як він добирався до Польщі через фронт, Росію та країни Балтії, і як у нього справи нині.
Знайомтесь — пан В'ячеслав Мокрієв із села Липці в Харківському районі:
Любові до бджіл пан В'ячеслав не успадкував ні від батька, ні від діда...
24 лютого це ще зима, тож може здаватися, що бджоли на той час сплять... Але ні-ні, бджоли не сплять...
А далі, у розмові з паном В'ячеславом Мокрієвим, була півгодинна надцікава (повірте на слово) розповідь про життя бджіл узимку, яку, на превеликий жаль, ми вам не можемо дарувати, оскільки ефірний час цього матеріалу це всього приблизно 10 хвилин.
Вирішив їхати — після 120 днів проведених в окупованому селі.
Роботу на пасіці йому допомогла знайти харківська землячка, пані Ірина Якуба, яка з лютого перебуває у Польщі. 5 липня вона опублікувала у соцмережі пост із проханням допомогти знайти роботу для пана В'ячеслава, який любить бджіл як дітей, знає їх, як мало хто, і не зможе без них повноцінно жити у Польщі. І стався справжній ажіотаж: безліч лайків, сотні репостів, коментарів і дзвінків. Одним із тих, хто відгукнувся, був пан Матеуш, який живе неподалік міста Білосток на північному сході країни. Нині В'ячеслав Михайлович працює пасічником у його господарстві. І в нього все добре.
Запрошуємо вас послухати повну версію передачі у прикріпленому звуковому файлі.
Галина Леськів, Тарас Андрухович