У рубриці «Українці в Польщі» непересічна гостя — українська тимчасова вимушена переселенка із Києва, яка у свої 82 роки уперше в житті потрапила до Польщі. Звісно, вона не єдина людина похилого віку, якій через війну довелося покинути рідну домівку. Але, вона, мабуть, одна з небагатьох, хто за таких обставин вперше потрапили до батьківщини своїх предків.
На жаль, про них, про тих предків, ані вона, ані її дочка Люба майже нічого не знають... Точніше знають геть мало. Це всього лише їхні польські імена, прізвище та назва місцевості в Україні, де вони проживали.
Історія наших співрозмовниць засвідчує насамперед те, що варто знати свій родовід, у першу чергу, для самих себе, а також те, як складно було його вберегти від забуття і передати наступному поколінню в умовах совєтської дійсності, тобто формування єдиного народу російської і радянської імперій.
Пані Світлана припускає, що її предки прибули на Вінниччину у ХІХ столітті, тобто у час, коли Польща була окупована трьома державами — Пруссією, Австро-Угорщиною і Росією. І Вінниччина також входила до складу Росії, а відтак і Совєтського Союзу, в якому, що відомо, всі народи були рівними лише теоретично; тут слід згадати зокрема антипольську акцію 1930-х років. Наша співрозмовниця не один раз повторює, що ані мама нічого не розповідала про свої польські корені, ані вони, діти, та інші родичі, не розпитували її. Мама пані Світлани так і не відвідала Польщу.
Тим не менше, навіть огляд архівних ресурсів інтернету засвідчує те, що сім'я Войцеховських жила у Васильковому на Вінниччині. І враховуючи те, наскільки поширеними є генеалогічні дослідження, у жінок з України є певні шанси вивчити своє родинне дерево і, можливо, знайти родичів у Польщі. Але, звісно, це непроста справа.
Запрошуємо вас послухати повну версію передачі у прикріпленому звуковому файлі.
Галина Леськів, Тарас Андрухович