Сьогодні до Вашої уваги розмова з польським дослідником, керівником наукового консорціуму FUNash, до складу якого входять три виші. Цей консорціум має зайнятися збагаченням та використанням аерозольного попелу. Це дуже цікавий і важливий дослідницький проект не лише з екологічної перспективи. На його виконання вчені отримали грант у розмірі 20 млн злотих у межах програми «TEAM-NET» Фонду заради польської науки (пол. Fundacja na Rzecz Nauki Polskiej), за підтримки якого передача, фрагменти якої Ви слухаєте, вийшла в ефірі Першої програми Польського радіо.
У люблінській студії Польського радіо професор Войцєх Франус з Факультету будівництва і архітектури Люблінської політехніки, яка є лідером проекту FUNash.
Отже, назва проекту, який Ви втілюватимите у життя, це «Аерозольний попіл як попередник матеріалів, функціоналізованих для використання в інженерії навколишнього середовища, будівництві і сільському господарстві». Розкажіть, будь ласка, чому Ви зайнялися аерозольним попелом, та про які типи попелу йдеться?
- Аерозольний попіл – це побічний результат спалювання вугілля. Він походить з електростанцій і, звісно, теплоелектростанцій. І утилізація такого попелу створює чимало екологічних проблем, насамперед пов’язаних із тим, що найдрібніші частинки такого попелу потрапляють у повітря. Через це повітря містить дуже багато аерозолів пилу, що почасти пов’язують із явищем смогу.
Але крім цього, збереження такого зібраного попелу вимагає якоїсь території, щось із цим треба робити. І ця проблема, мабуть, надихнула Вас на втілення такого проекту у життя?
- Так. У зв’язку з тим, що польська енергетика базується на вугіллі, обсяг такого аерозольного попелу з року в рік збільшується. Адже, в середньому, приблизно 30 млн (тонн – ред.) викидів від спалювання вугілля щороку здійснюють електро- та теплоелектростанції, у тому числі приблизно 20-22 млн тонн попелу. Отже, це дуже великий потенціал відходів, які можна використати. Хімічний та мінеральний склад такого попелу змінюється через те, що електростанції змушені підпорядковуватися щораз жорсткішим правовим положенням, що обмежують можливість здійснення викидів різноманітних газів. Всі це пов’язують, насамперед, із двоокисом вуглецю, але не лише про нього йдеться, оскільки також виділяється багато інших газів під час спалення вугілля. І правові обмеження, пов’язані із емісією газів, змушують електростанції змінювати технології спалювання вугілля. А в результаті такі аерозолі попелу змінюють свій склад. Тому головні способи використання такого попелу, що домінують у промисловості, тобто здебільшого у виробництві цементу, бетону, різноманітних засобів геотехнічної стабілізації, використовують величезні його обсяги. Проте через змінність складу такий попіл щораз рідше підходить для такого застосування. Тому продовжуються пошуки нових способів його використання. І, власне, одним з них є виробництво на основі таких відходів високоякісних матеріалів, які можна застосувати для поліпшення стану нашого навколишнього середовища.
- Ви хочете збагачувати такі види попелу, а також вміти реагувати на зміну його складу. Й то так, щоб він не тільки не шкодив екології, але ставав для неї корисним. Отже, у яких галузях економіки або, ширше, в яких сферах життя можна було б такий попіл використати?
- Ми би хотіли максимально використати потенціал таких типів попелу, тому ми хочемо застосовувати похідні від трансформації такого попелу у результаті різноманітних хімічних реакцій у виробництві будівельних матеріалів, а в інженерії навколишнього середовища у виготовленні різних видів сорбентів, тобто субстанцій, що поглинають всілякі типи забруднення. А крім цього у сільському господарстві як добрива – біодобрива, добрива із довгим терміном дії із додатком матеріалів, що будуть створені у результаті трансформації аерозолів попелу.
- У Вашому проекті бере участь низка вишів. Розкажіть, будь ласка, про ці осередки, та як між ними розподілили завдання у рамках даного проекту?
- Цей проект виконується консорціумом трьох навчальних закладів – Люблінської політехніки як лідера, Факультету геології, геофізики і охорони навколишнього середовища Гірсько-металургічної академії, тобто це Краків, а також Варшава – Факультет біології Варшавського університету. Загалом у рамках проекту кожен з цих наукових центрів досліджуватиме дві теми. Тобто у кожному випадку буде по дві дослідницькі групи. Загальною ідеєю TEAM-NET є ведення інтердисциплінарних наукових досліджень із високим потенціалом комерціалізації, тобто досліджень, що дозволять застосувати отримані результати в економічній практиці. І два перші завдання виконуватимуться у Люблінській політехніці. Перше з них, власне, стосуватиметься можливості отримання різного типу матеріалів на основі аерозолів попелу. Ми очікуємо отримання кільканадцяти типів матеріалів. Передусім це будуть цеоліти.
- Це цікавий матеріал. Варто нагадати, що цеоліти – це так звані киплячі камені, що можуть поглинати вологу, використовуватися у виготовленні добрив, чи не так?
- Так, їх, наприклад, широко використовують як засоби для пом’якшення води у пральних порошках. Вони відповідають за обмін твердих іонів, тобто іонів магнію і кальцію, на м’які – іони натрію і калію.
- І Ви намагатиметеся синтезувати такі цеоліти?
- Так, люблінський осередок вже багато років займається дослідженням матеріалів такого типу. Нам неодноразово вдалося застосувати наші розробки у промисловості. І це один з головних матеріалів, у якому ми вбачаємо величезний потенціал комерціалізації результатів наших досліджень.
А ще одним з матеріалів, який учасники проекту планують синтезувати, буде вермикуліт – дуже цінний ізолятор. Натомість весь проект FUNash, про який розповів професор Войцєх Франус, розрахований на 36 місяців. Отже на його результати чекати недовго.
PR1/А.М.